Історія львівських євреїв починається ще від часу заснування міста. Перші єврейські поселення у Львові утворилися біля підніжжя Замкової гори. Як вони тут з’явилися та як розвивали свої громади, читайте далі на ilvivyanyn.com.
Звідки прибули євреї?
На думку деяких істориків, частина євреїв переїхала до Львова у княжі часи після того, як Київ зруйнували монголи. Інші історики вважають, що євреї прибули з караїмами (тюркський народ) з Візантії або навіть можуть бути нащадками жителів Хазарського каганату.
Існує також думка, що євреї тут поселилися ще в часи до-львівського поселення. У IX столітті іудеї з Перемишля привозили товар на руські землі, можливо, і в Галичину. Коли ж князь Лев переніс столицю до Львова з Галича, то поселив біля русинів інші народи, серед яких були євреї. Хай там як, євреї були у Львові здавна, а їхня громада – найбільшою на Русі.
У XIV столітті до Львова прибули євреї з Німеччини та Богемії (історична область Чехії), після того як король Польщі Казимир III завоював Львів у 1349 році. Казимир – єдиний з європейських монархів, який наказав приймати євреїв-вигнанців з інших країн. У 1367-му львівські євреї здобули автономію, право на вільну торгівлю та кредитування, а ще безпеку від переслідувань. Польський історик Ян Длугош пояснив таке благородство особистою симпатією короля до єврейки Естер.
Співіснування двох громад
Львів був єдиним містом у Європі з двома єврейськими громадами – міською та приміською. Найдавніша та найчисленніша громада знаходилася у Краківському передмісті, інша – у самому місті на вулиці Єврейській (там проживала з XIV століття). На Єврейську (потім – вулиця Федорова) переселилися деякі заможні євреї з Підзамче, а ще частина прибула із західних країн.
За словами історика Якуба Шаля, євреї княжого міста були схожі до іншого населення Львова: це відображалося в мові, одязі, звичаях. До XVIII століття громади ворогували, наприклад, їхні представники не укладали один з одним шлюби. Євреї передмістя були у вигіднішому економічному становищі, оскільки ними опікувалися королівські старости, які прагнули збільшити прибутки короля та, відповідно, власні.
У середмісті євреї були обмежені в торгівлі та ремеслі, вони підпорядковувалися магістрату. Зате мали кращий захист від нападів ворогів. Обидві громади мали окремі суди, уряд, школи, шпиталі та цехи. Спільним було лише кладовище у Краківському передмісті (на території Краківського базару). Там також ховали караїмів, які жили у Краківському передмісті, поки в XVI столітті не переїхали до села Давидова.
Пожежі, розбудова кварталу та уклад життя
Євреї міста могли жити тільки в межах свого кварталу. Якщо в XIV столітті громада мала у власності кілька дерев’яних будинків, то з часом гетто розрослося і зайняло вулиці Федорова та Староєврейську. Вночі Єврейські ворота (на виході з вулиці Федорова на вулицю Руську) зачиняли. Ця місцевість була щільно забудована, через що часто траплялися пожежі. Наприклад, 5 серпня 1494 року вогонь зруйнував не лише єврейські будинки, а й перекинувся на сусідні околиці, спаливши ¼ території міста.
У 1616 році єврейський квартал згорів вщент, тоді влада дозволила юдеям збудувати нові будинки. Для уникнення пожеж будинки мали мати кам’яні підвали та печі.
Найдавніші синагоги у Львові були дерев’яними. Найперші кам’яні – Велика міська синагога (стояла в центрі міста) та приватна синагога Нахмановича. Велика міська була осередком життя єврейської громади: у синагозі проводили суди, вибори і різні зібрання. У 1634 році євреї отримали дозвіл на будівництво окремої будівлі для зборів кагалу (єврейської громади). Її спорудили навпроти синагоги.
Найважливіша особа в єврейській громаді – рабин, тобто духовний лідер. З кінця XVII століття у Львові був міський і приміський рабин. Їм підпорядковувався єврейський суд.
З другої половини XVI століття у Львові при синагогах створювалися єшиви (єврейські релігійні навчальні заклади), де творили вчені і рабини. Квартал розвивався поступово. Багатим юдеям міські консули дарували порожні земельні ділянки на Федорова, де раніше жили русини. У 1556 році влада зобов’язалася побудувати євреям колодязь із питною водою. Натомість євреї повинні були щороку сплачувати по 20 золотих і 4 гривні за користування міськими дорогами й мостами.
Економічною основою кварталу була торгівля, ремесло та лихварство (надання грошей у борг). Заможні євреї часто орендували маєтки у феодалів і торгували в них алкоголем. Деякі євреї володіли винокурнями та пивоварними заводами, працювали митними й податковими агентами, кредиторами й відкупниками податків. Загалом, євреї відіграли важливу роль у економічному житті Львова, який у той час був осередком транзитної торгівлі Польщі з Туреччиною.
Єврейське населення постійно зростало, що зумовило ріст цін на землю на території гетто. Аби зекономити, будували високі будинки (до 5-ти поверхів). Кам’яна забудова на вулиці Федорова – справа рук багатих юдеїв.
17 лютого 1645 року знову сталася масштабна пожежа у єврейському кварталі. Постраждали обидві громади ще й під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького у 1648–49 роках та в подальших війнах другої половини XVII – початку XVIII століть.
Згодом забудова у кварталі настільки ущільнилася, що після козацьких, татарських і московських навал євреї почали виїжджати до навколишніх містечок та осідати поза територією гетто.
Антиєврейські погроми та страти
Крім того, що юдеї страждали від нападів ворога, вони потерпали ще й від львів’ян-християн. Між ними постійно точилася боротьба, хоч і євреї відіграли важливу роль у відбитті атак російських військ під час російсько-польської війни 1654–67 років. Шляхта, солдати й навіть студенти-єзуїти часто організовували проти євреїв погроми.
Релігійна нетерпимість, що ширилася по території Польщі під час «шведського потопу» 1664 року, добралася і до Львова. Тоді загинуло 129 євреїв, а безліч їхніх будинків було зруйновано. Єзуїтські студенти підпалили Приміську синагогу, внаслідок чого загинуло 100 людей. За допущення погрому король Ян Казимир засудив винуватців, а також ув’язнив на 6 тижнів консулів і бургомістра. Ще частина єврейських будинків згоріла під час вторгнення шведів 1704 року.
Антисемітські настрої у Львові стрімко зростали. У 1710 році стратили єврейку з Дрогобича Адель. Її безпідставно звинуватили у смерті християнської дитини та вимагали, аби вона прийняла християнство. Цього жінка не зробила і була страчена.
У 1728 році засудили до страти рабина Щирецького та братів Хаїма та Йегошуа Рейцессів. Щирецький зміг утекти з в’язниці, Йегошуа покінчив із собою за гратами, а Хаїму запропонували прийняти християнство, аби вижити. Хаїм відмовився і терпів надлюдські тортури, згодом помер. Громаді вдалося викупити попіл братів і поховати їх на єврейському цвинтарі в одній на двох могилі з написом «І весь Ізраїль плакав…»
У другій половині XVIII століття по всій Галичині поширилося містичне відгалуження юдаїзму – хасидизм. Воно зародилося на початку XVIII століття на українському Поділлі. Течія виникла як опозиція до ортодоксального юдаїзму. Хасидизм віддає перевагу простій та щиросердечній вірі, це своєрідний бунт проти формалізованості в релігії. Течія швидко поширилася за межами країни, зокрема, здобула популярність у США, Ізраїлі та Великій Британії.
