Історія Львова багата на цікаві події, пов’язані зі знаменитими постатями. Ледь не кожна старовинна будівля чи вулиця міста ховає в собі легенди. Правдиві вони чи ні – питання залишається відкритим. Але на те й вони легенди, аби бути прикрашеними історіями, а то й узагалі фантастикою. 10 таких історій далі на ilvivyanyn.com.
Львівські Ромео та Джульєтта
У 1594 році у Львові зародилося кохання. Молодий італієць Ромуальдо Мікеліні привіз із острова Крит до Львова вино. Потрапивши в помешкання українського купця, Мікеліні побачив його дочку Пелагею та відразу ж закохався. Пелагея відповіла взаємністю, тож італієць залишився у Львові.
У той час світом ширилася чума. Вразила моровиця і Пелагею. Мікеліні не залишав кохану, хоч і до хворих наближатися забороняли. Дівчина не вижила, а через кілька днів помер і хлопець. Ще перед смертю він заповів установити їм однакові надгробки з вибитими двома серцями, пов’язаними лавром. Так і зробили, а ще викарбували на надгробках фразу: «Що любов сполучить, і смерть не розлучить».
Нещасний король
Ще одна легенда про кохання розповідає про дочку бідного купця Ядвішку Лушковську та польського короля Владислава IV. Дівчина жила в кам’яниці на площі Ринок у XVII столітті. Якось до Львова завітав Владислав IV. Перебуваючи в центрі міста, побачив дівчину і, як і Мікеліні, з першого погляду закохався. Король забрав львів’янку до Варшави, де тамтешні вищі кола не прийняли дівчину й вирішили одружити Владислава з австрійською принцесою.
Ядвішка переїхала в інший палац, а одружений король до неї час від часу приходив. Згодом дівчину видали заміж за шляхтича, подружжя переїхало до Литви. Владислав і туди умудрявся навідуватися. Коли ж він овдовів, одружився ще раз, але в серці була тільки Ядвішка. Так він на її руках і помер.
Любовний трикутник
Це ще одна легенда про кохання. Якось у кам’яниці на площі Ринок проживала 18-річна Ганна Вільчківна. Вона була заможною, тож на руку дівчини претендувало багато чоловіків. Однак найполегливішими виявилися італієць Урбан Убальдіні й поляк Павел Єльонек.
Коли в подруги Ганни було весілля, ці два юнаки одночасно спробували запросити дівчину на танець. Ганна погодилася станцювати з італійцем. Розгніваний поляк вдарив суперника, тоді італієць відповів йому ударом кинджалом, внаслідок якого Павел помер.
Урбану призначили страту, однак її вдалося уникнути: дружини львівських суддів виступили проти перед міською Ратушею. Вони переконали своїх чоловіків, що вбивство відбулося через шалене кохання, а тому має бути пробачене. Через деякий час Убальдіні та Ганна одружилися.
Потяг-привид
Через кілька днів після відкриття в 1861 році залізничного маршруту Львів – Перемишль на львівських коліях почали траплятися дивні події. На великій швидкості раптово з’являвся загадковий потяг, а потім так само раптово зникав. Жодних аварій він не спричиняв, але налякані пасажири намагалися їздити потягами лише в разі нагальних потреб.
Якось загадковий потяг знову прибув до Львова, коли люди чекали на поїзд із Відня. Коли потяг із Відня прибував, на зустріч йому їхав потяг-привид. Люди на пероні помітили, що з вікон цього загадкового потяга визирали відьми. За легендою, потяг-привид пролетів через вагони віденського потяга, а тоді зник назавжди.
Азартний Юзеф
На початку ХХ століття біля Латинського кафедрального собору колишній ліпник Юзеф просив милостиню. Майстром він був непоганим, але заощадженню коштів завадила його азартність.
Якось Юзеф вирішив покінчити з лотереями і, аби попрощатися із захопленням, купив наостанок лотерейний квиток і приклеїв його до свого помешкання. Квиток виявився виграшним. Тоді спантеличений Юзеф побіг до лотерейної фірми, аби її працівники прийшли до його помешкання і засвідчили виграш.
Фірма відмовилася це робити. Тоді Юзеф пішов іншим шляхом: зняв вхідні двері та завіз їх до фірми. Хитрі працівники відмовилися платити, заявивши, що квиток не виграшний. Засмучений чоловік пішов додому й побачив, що його дім пограбували. Залишившись ні з чим, він пішов жебракувати до Катедри.
Походження Львова
Ще одна легенда розповідає про походження Львова. Колись давно біля гір міста розміщувалися маленькі села. У покритих лісами горах люди ховалися від набігів ворогів. Одного разу мешканці помітили, що в тих лісах почали пропадати люди. Поширилися чутки, що їх викрадає та з’їдає лев.
Побороти звіра наважився хоробрий лицар. Йому викували міцні меч і лати (металеве спорядження). Про намір лицаря дізнався мандрівник, який заблукав. Він заявив усім, що знає, як можна перемогти хижака: кілька дівчат мали вколоти голками мізинці, а тоді додати краплі крові до чану, в який треба було занурити зброю і лати.
Це допомогло. Лев не впорався з обладунками, і лицар відрубав йому мечем голову. Відповідно до легенди, саме тому гору назвали горою Лева, а місто під нею – Львів.
Потойбічне побачення
Колись на вулиці Зеленій, 8, стояла кам’яниця «Під липами». У ній жила акторка Ядвіга Калергіс. Одним із прихильників акторки був львівський літератор Юрко.
Згодом Ядвіга переїхала до Відня, жодних вісток про неї не було. Одного разу Юркові прийшов від акторки лист. Вона написала, що їде до Львова і чекатиме його на віллі. Щосуботи вони зустрічалися на віллі в темній кімнаті, однак дівчина ховала від юнака обличчя та волосся. До безтями закоханий хлопець не надав цьому великого значення.
Якось Юрко не знайшов Ядвіги і вибіг на вулицю. Наступного дня прийшов на віллу знову, де почув розмову між двома чоловіками, вони говорили про те, що Ядвіга померла ще два роки тому…
Завіса в Оперному театрі
Засновники театру хотіли, щоби завіса під назвою «Парнас» мала урочистий вигляд. Для цього вони послали фахівців у Європу, аби вони знайшли зразок вишуканої завіси. Посланці вподобали завісу в театрах Мілана та Кракова, які створив художник Генріх Семирадський. Вирішили замовити для Львова завісу саме в нього.
Художник працював над нею майже 4 роки, але коли ремонт театру завершився, засновники виявили, що бракує коштів на завісу. Тоді замовники поїхали до Італії казати митцю, що не зможуть купити завісу. Реакція художника була неочікуваною: він без гніву показав їм роботу. Львів’янам настільки сподобалася завіса, що вони весь день стояли над нею і розглядали. Ввечері пішли з майстерні, а вранці знову повернулись.
Наступного дня посланці вже мали повертатися до Львова, наостанок попросили показати роботу ще раз. Тоді Генріх вирішив, що ніхто не цінуватиме його творіння так, як львів’яни, і подарував завісу львівському театру.
Труна з чорним монахом
У 1348 році пожежа в Ратуші пошкодила годинник, уцілів тільки секундний механізм, але «мовчали» дзвони, бо вщент були розбиті шестерні, що приводили їх у дію. Кілька років годинник реставрували. У той час у Ратуші жив монах, який таємно дзвонив у дзвони кожні 15 хвилин. Про його існування ніхто не знав. Коли ж шестерні відновили, монах виявився непотрібним. У розпачі він пішов попрощатися із механізмом, але серце не витримало і монах помер.
Тоді з’явилася легенда про труну із чорним монахом, яка літає по Ратуші опівночі. За переказами, привид у труні блукав по будівлі, лякаючи охоронців. Через деякий час один суддя згадав, що колись у Львові засудили на смерть невинного чоловіка. Десь у той час і з’явився привид.
Проклятий хрестоламець
Якось радянська влада захотіла прибрати хрест на церкві Святих Ольги та Єлизавети, бо він їй просто не подобався. Кому доручили цю справу – невідомо. За легендою, хрестоламець виконувати завдання поліз по вежі церкви вночі. Він хотів впоратися до настання ранку, але не встиг. Люди, які йшли на роботу, почали проклинати його за негідний вчинок.
Тоді хрест надломився і потягнув за собою вниз чоловіка. Хрест поставили перед церквою, згодом радянська влада захотіла прибрати не лише його, а й сам костел. Планувалося, що споруду перемістять за межі міста і зроблять з неї палац культури або планетарій. Проте на реалізацію планів не вистачило коштів.
Фото із сайту 032.uа
