5 Лютого 2023

Остап Лозинський – львівський іконописець, який відкривав полякам українську культуру

Related

Він знав як лікувати “легеневе серце” та туберкульоз – професор Володимир Фрайт

Цьому видатному медику вдалось пережити пекло Другої світової, здобути...

Видатний львівський стоматолог – Іван Готь

У 1992 р. кафедру стоматології Львівського медичного університету очолив...

Йога для початківців у Львові: який різновид йоги для себе обрати?

Йога - це не просто фізкультура для загального розвитку,...

Борис Білинський – один з провідних онкологів України

Щороку в Україні діагностують понад 200 тис. випадків онкології....

Як у Львові врятували новонародженого хлопчика з рідкісною патологією

Львівські лікарі врятували маленького Максима з вродженим захворюванням –...

Share

Остап Лозинський – колоритна постать мистецького середовища Львова. Він був талановитим художником, іконописцем, колекціонером, музеєзнавцем… У свідомості багатьох поляків став провідником до українського мистецтва, саме він знайомив їх із прекрасним. Докладніше про життєвий та творчий шлях митця далі на ilvivyanyn.com.

Видатний живописець та іконописець

Остап народився 3 квітня 1983 року у Львові. Навчався у Львівському коледжі декоративного мистецтва імені Труша та у Львівській національній академії мистецтв. У 2007 році став аспірантом Інституту народознавства НАН України.

Як творча особистість Лозинський розвивався у світському малярстві та іконописі. В останні свої дні найбільше часу працював над іконами. В інтерв’ю газеті «День» митець розповів, що ікона повинна розвиватися так само, як і весь світ. Ікони ХХІ століття, на його думку, персональні, вони виражають індивідуальне ставлення до Бога та віри загалом.

Лозинський під час написання ікон використовував сучасні форми, водночас не забуваючи про дотримання традицій. Іконописець розповівв, що на його творчість вплинуло світове мистецтво ХХ – ХХІ століть, воно допомогло йому сформуватися як особистості.

В інтерв’ю The Ukrainians Остап пригадав, що іконами захопився ще в дитинстві. Над його ліжком висіли ікони святих Миколая, Юрія та Варвари. Саме до них він молився і на них постійно дивився. На початку 1990-х, коли зникало світло, маленький Остап запалював свічку і споглядав на її мерехтіння, що відбивалося на нерівному склі ікон. Так і відбувалося його становлення як майбутнього іконописця.

До слова, з 2017 року Лозинський викладав у школі іконопису «Радруж» УКУ.

Наставник і популяризатор українського

У 2012 році Остап приєднався до Міжнародної майстерні іконопису в польському селі Новиця. Там активно займався організацією виставок, обранням тем та учасників на зустрічі митців тощо. Завдяки своїм знанням та багатому досвіду він значно підвищив рівень тамтешніх майстерень.

Власним прикладом Лозинський показував, що в мистецтві варто звертатися до Біблії та інших релігійних писань. Він неодноразово супроводжував менш досвідчених українських та польських колег, допомагав їм обирати для своїх робіт кольори, композицію, спосіб виконання… Лозинський став прикладом і наставником для багатьох. Для поляків Лозинський був ще й гідом по закутках української культури, її корінні, контекстах, забутих персонажах…

Куратор виставок

Мистецькою діяльністю Лозинський не обмежувався. Він керував Асоціацією музеїв та галерей Львова. Упродовж 10-ти років працював у львівському музеї Шептицького (з 2006 по 2016 рік). Завідував там сектором виставково-експозиційної роботи.

Він завжди хотів, аби музей став відомим у всій Європі. Організував виставки, наприклад, присвячені творчості живописця-імпресіоніста Івана Труша, живописця і педагога Олекси Новаківського, графіка Леопольда Левицького, художниці Олени Кульчицької, маляра і графіка Олекси Шатківського, іконописця Івана Рутковича, живописця і пейзажиста Сергія Василівського та інших.

Популярність здобули його виставкові проєкти, присвячені 200-річчю від дня народження Шевченка, виставки народних галицьких та буковинських ікон другої половини ХІХ − початку ХХ століття.

Куратором виставок Остап працював навіть після завершення роботи в музеї Шептицького. У цей період організував виставку про творчість художника-графіка Богдана Сороки в Одесі; проєкт «Вигнані», Puzzle, «50 історій Львівського скансену» (з нагоди ювілею Шевченківського гаю), VERADARDZ (з нагоди 30-річчя відродження Вірменської церкви на теренах України) у Львові.

Видавець мистецьких збірок і колекціонер

Українську культуру Лозинський популяризував завдяки численним видавничим проєктам. Наприклад, це альбоми про творчість Новаківського, Кульчицької, художниці Наталії Доробан та художника Євгена Лисика.

Багато видань присвятив Остап і українським іконам, які активно досліджував. Зокрема, видав альбоми з фотографіями українських ікон XIII – початку XVI століть. Він долучився до створення альбомів про ікони ХХІ століття – «Нова ікона» та «Віра і форма». Для них обирав роботи з особливою пристрастю: шукав саме ті, що зможуть найкраще представити художника і його мистецькі тенденції.

У другому альбомі зіставив класичні ікони з втіленнями більш сучасними – за таким принципом, власне, писав і свої ікони. Багато уваги приділив графічному оформленню альбомів, удосконаленню їхньої структури, композиції, він постійно вносив виправлення, аби досягти досконалості і представити публіці гідні уваги видання.

Чи не найбільше Лозинський пишався своїм фотоальбомом «Ковчег: українське народне мистецтво». Однією із його мрій було, аби альбом став візитівкою української культури. Він не просто любив народну творчість, а жив нею. Так само хотів, аби нею прониклися інші. І частково йому це вдалось.

Батьки Остапа займалася колекціонуванням мистецьких робіт, і він пішов їхнім шляхом. Свої перші колекції почав формувати ще в 1950–90-х роках. Разом із татом вони ходили по селах і шукали цінні мистецькі речі, які люди могли віддати або дуже дешево, або взагалі безкоштовно. Потім батько взяв його в таку культурну експедицію в Карпати.  

Остап володів однією з найбільших в Україні колекцій народних ікон, виконаних на склі. Кожного разу, коли вдавалося поповнити свою колекцію унікальними експонатами, радів, немов дитина. Сам Лозинський говорив, що колекціонером у класичному розумінні не є. Він любив називати себе збирачем, дослідником і популяризатором, адже завдяки колекціям відкривав українську творчість іншим народам. Це була його місія.

Душа мистецького товариства

Лозинський був справжньою душею культурної спільноти. Завдяки його гостинності та відкритості до нових знайомств квартира митця часто була схожа радше на центр зібрання львівської богеми, аніж приватне помешкання.

Він притягував людей, мов магніт. Вони організовували у квартирі Остапа музичні заходи, а ще щорічне колядування 8 січня. Живописець завжди був готовий працювати на благо інших, по-справжньому любив життя і творив добро задля людей.

Остап щиро цікавився не лише світом живопису, іконопису, а й театру, літератури та музики. Він пристрасно розповідав своїм друзям та колегам про українську літературу та найновіші мистецькі видання. Не боявся і складних розмов про темні сторінки українсько-польської історії, взаємини цих двох народів. Він розумів, що побудувати хороші польсько-українські відносини складно через обтяжливі події минулого, але щиро вірив у налагодження культурного діалогу між Україною та Польщею. Підтримка України Польщею після початку повномасштабної війни показала, що сподівання Остапа не були даремними, однак до цього часу він не дожив.

Митець несподівано помер 6 січня 2022 року. Причина – коронавірусна хвороба. Він лікувався спершу в лікарні швидкої допомоги, а потім – у Центрі легеневого здоров’я. Йому було 38 років. Похований на Личаківському кладовищі. Лозинський помер, але назавжди залишився у цьому світі у своїй творчості.

.,.,.,.