5 Лютого 2023

5 найстаріших пам’ятників Львова

Related

Він знав як лікувати “легеневе серце” та туберкульоз – професор Володимир Фрайт

Цьому видатному медику вдалось пережити пекло Другої світової, здобути...

Видатний львівський стоматолог – Іван Готь

У 1992 р. кафедру стоматології Львівського медичного університету очолив...

Йога для початківців у Львові: який різновид йоги для себе обрати?

Йога - це не просто фізкультура для загального розвитку,...

Борис Білинський – один з провідних онкологів України

Щороку в Україні діагностують понад 200 тис. випадків онкології....

Як у Львові врятували новонародженого хлопчика з рідкісною патологією

Львівські лікарі врятували маленького Максима з вродженим захворюванням –...

Share

Більшість відомих пам’ятників з’явилися у Львові вже після здобуття Україною незалежності. Однак збереглися і монументи, що були встановлені наприкінці ХІХ – початку ХХ століть. Про цю унікальну п’ятірку далі на ilvivyanyn.com.

Пам’ятний камінь Яну III Собеському

Цей пам’ятник незвичайний: він без людських скульптур. Встановили його в 1883 році на Замковій горі, аби увіковічнити пам’ять про перемогу короля Яна ІІІ Собеського над татарами в 1675 році поблизу Львова. Львів’яни з повагою ставилися до польського короля, який часто приїжджав до Львова, тому й вирішили віддати шану захиснику міста.  

Через 15 років після встановлення каменя в центрі Львова встановили також пам’ятник самому Собеському, але згодом його перевезли до Ґданська. У ті часи багато львівських пам’ятників вивезли до Польщі, аби звільнити місце для радянських, а згодом – українських.

У 1937 році до каменя вели дві сходинки, сам він розміщувався на невеликому підвищенні. З того часу монумент занедбався та неодноразово піддавався вандалізму.

Меморіальний обеліск на честь Теофіла Вишньовського

На Горі Страт, що на вулиці Клепарівській, у 1895 році встановили обеліск, на якому згадується ім’я Теофіла Вишньовського. Однак насправді монумент присвячений не лише йому, а і Юзефу Капустинському.

Ці двоє були польськими патріотами, ім’я яких відоме небагатьом. На події, до яких причетні ці постаті, колись вказував орел на вершечку обеліска, що ніби намагається злетіти (згодом орла зняли). Вишньовський із Капустинським так само намагалися злетіти, а натомість назавжди повисли в петлі історії.

Все почалося в 1832 році в Парижі. Група поляків-емігрантів вирішила створити нову організацію, яка мала боротися за відбудову Речі Посполитої. На той час поляки входили до складу трьох різних держав. Емігранти вирішили, що зможуть відбудувати державу власними силами за допомогою повстання. Новостворену організацію назвали Польське демократичне товариство.

Згодом Вишньовський з Едвардом Дембовським виїхали з Франції, щоби підготувати ґрунт для повстання. Вони переоділися в селян, лакеїв та євреїв. Днями й ночами ходили по маєтках шляхтичів і поширювали свої погляди щодо відновлення Речі Посполитої, однак зустрілися здебільшого зі скептицизмом та недовірою до поширюваних ідей. Тоді ентузіасти почали ходити по селах, апелюючи до невирішеності аграрного питання та панщини. Так вони створили уявлення серед селян, що за панщиною стоять австрійці, тому потрібно виступити проти влади.

Згодом австрійська влада дізналася про повстання, що готується. Та все ж виступи почалися. Перші спалахи відбулися в лютому 1846 року у Кракові. Потім перекинулися на місто Тарнув, де досягли апогею. Під час протистоянь майже 500 міських маєтків розграбували та знищили. Чимало людей загинули.

Виступи у Східній Галичині проходили набагато спокійніше. Тут за постання відповідав Теофіл Вишньовський, проте цю місію він провалив. Селяни відмовилися від виступів і намагалися стримати повстанців. Через це виникла бійка, внаслідок якої загинуло кілька селян та самих повстанців.

Вишньовський, зрозумівши, що постання приречене на поразку, почав переховуватись. Робив це так само невміло, як і організовував повстання: селяни схопили його і відвели до австрійської влади. З березня по серпень 1846 року тривало слідство. 31 липня 1847 року на Горі Страт Вишньовського разом із ще одним активістом Юзефом Капустинським стратили. А в 1895 році за ініціативою депутата сейму Міхала Міхальського встановили меморіальний обеліск. Довгий час монумент був у запущеному стані, поки його не реконструювали у 2015 році.

До слова, на Горі Страт людські екзекуції відбувалися ще від XVIII століття – звідси і її назва. Згодом там з’явився чудовий парк.

Пам’ятник Яну Кілінському

Цей пам’ятник встановлювали в той же рік, що і попередній обеліск, у Стрийському парку. Ян Кілінський – варшавський швець, один із керівників Варшавського повстання під проводом Тадеуша Костюшка проти росії та Пруссії 1794 року. На честь нього колись Стрийський парк носив назву імені Кілінського.

Запропонували встановити монумент львівські ремісники. У 1888 року Комітет ремісників звернувся до влади, аби вона посприяла встановленню пам’ятника. Для цього була створена спеціальна мистецька комісія, що складалася з архітекторів та впливових львівських урядників. Планувалося, що 4-метрова фігура стоятиме на 6-метровому п’єдесталі, оточеному клумбами. Виготовлення затрималося на роки, завершили пам’ятник у 1895 році.

Монумент зміг пережити радянські часи завдяки тому, що Ян походив з простої сім’ї і був звичайним шевцем. У 2008–2009 роках пам’ятник відреставрували. Цікаво, що сам Кілінський у Львові навряд чи був, однак любов і повагу серед львів’ян завдяки своїй сміливості та відважності здобув величезні.  

Пам’ятник Адамові Міцкевичу

Пам’ятник Адамові Міцкевичу в центрі Львова встановили в 1897 році. Його небезпідставно вважають одним із найкрасивіших у світі. Хоча видатний польський поет та письменник Адам Міцкевич, як і Кілінський, у Львові не був, але місцеві мешканці вирішили вшанувати його пам’ять. Зокрема, ідею висунуло літературне товариство імені Адама Міцкевича з нагоди 100-ї річниці з його дня народження.

У час встановлення пам’ятник був чи не найдорожчим монументом. Гроші на нього збирали аж 6 років. 80 тисяч корон виділило місто, ще по 50 корон пожертвував кожен із членів спеціально створеного комітету, решту коштів надали благодійники. Загалом витратили на монумент 175 571, 32 корони.

Серед локацій для розміщення розглядалися площі Генерала Григоренка, Святого Юра, Марійська (Міцкевича), а також вулиця Січових стрільців і проспект Свободи. Зрештою, обрали площу Міцкевича, на якій до того часу пів століття стояла скульптура Богоматері. Скульптуру заради пам’ятника перемістили на початок проспекту.

Достеменно невідомо, чому радянська влада залишила цей монумент, а не передала Польщі, але, найімовірніше, це зумовлено тим, що Міцкевич довго жив і працював у росії.

Пам’ятник Войцеху Бартошу Ґловацькому

Більшість львів’ян знає про цей пам’ятник у парку на Личаківській, що був встановлений у 1906 році. Однак не всі знають про самого Ґловацького. Войцех Бартош – польський селянин, ще один учасник повстання під проводом Костюшка. Він помер від ран, отриманих у битві під Щекоцинами.

Він, як і два його попередники, не мали жодного стосунку до самого Львова. Пам’ятник Ґловацькому звели поляки як героєві повстання. Оскільки воно було спрямоване проти російських військ, то доволі дивно, що пам’ятник зумів пережити радянську владу. Найімовірніше, його врятувало те, що, як і Кілінський, Бартош не був зі славетної родини – він за походженням кріпак.

З часу встановлення монумент оновив свою табличку: крім польської, додали українську мову. У 2016 році його відреставрували. Ґловацький переможно стоїть на стволі гармати (під час битви він зміг загасити підпалену росіянами гармату). Ліва рука піднята угору, наче закликаючи до бою. У правій боєць тримає косу, що на той час була новим видом дозволеної зброї, саме через коси селянські загони часто називали «косарями».

.,.,.,.