Винахідниками повітряної кулі є брати-французи Монгольф’є. Для підйому кулі вони використали спалену солому. А от першу повітряну кулю з пальником на рідкому паливі винайшли львів’яни. Вони вивели повітроплавання на новий рівень, пише ilvivyanyn.com.
Історія винаходу братів Монгольф’є
У 1766 році англійський фізик і хімік Генрі Кавендіш відкрив водень – невагому матерію, яка виділяється при згоранні. Тоді багато хто почав подумувати над тим, що нагріте повітря можна використати як підйомну силу.
За легендою, якось Жозеф Монгольф’є сушив над каміном одяг і споглядав, як він піднімався від тепла. Тоді й виникла ідея створити повітряну кулю. У листопаді 1782 року він створив дерев’яний каркас, обтягнутий тонкою і водночас щільною тканиною, підпалив у ньому папір, і від виділеного тепла каркас піднявся аж до стелі.
Жозеф розповів своєму братові Етьєну про проведений експеримент, і вже 14 грудня вони разом підняли в небо над французьким містом Анноне 3-кубовий дерев’яний каркас завдяки спаленню мокрої соломи та вовни. Зліт був настільки стрімким, що мотузка обірвалася і аеростат швидко впав.
Для показу винаходу публіці брати виготовили з бавовняної тканини кулю, обтягнули її риболовецькою сіткою, а всередині обклеїли тонким папером. 25 квітня 1783-го куля піднялася на 400 метрів, також над Анноне.
У приблизно цей же час французький фізик Жак Александр Сезар Шарль також виготовив повітряну кулю, але наповнив її водневим газом. Кулі, які наповнювали теплим повітрям, називали «монгольф’єрами», а ті, що воднем, – «шарльєрами». Перший «шарльєр» запустили в Парижі, 27 серпня 1783 року, на Марсовому полі. Куля мала діаметр лише 3 метри, вона підняла в повітря поклажу вагою понад 9 кг, і пролетіла з нею 21 кілометр за 45 хвилин.
Оскільки куля Шарля мала кращі аеродинамічні властивості, брати Монгольф’є захотіли удосконалити свій винахід, аби представити його в Парижі. І вже 19 вересня 1783 року над Версалем пролетіла їхня повітряна куля діаметром 12,5 метрів, покрита галуновим лаком, з вівцею, півнем і качкою. Політ тривав 8 хвилин, за цей час аеростат піднявся на 500 метрів у висоту і подолав 3 кілометри. На демонстрації були присутні родина Людовика XVI та багатьох інших гостей.
Через 2 місяці в небо підняли людей – двох французів-аристократів. Вони пролетіли 9 км на висоті 1000 метрів і повернулися на землю неушкоджені. Кулю в повітря піднімала спалена солома, однак горіти вона могла недовго, тож виникла потреба в удосконаленні винаходу.
Удосконалення кулі львів’янами
Жага до відкриттів та можливості вільного польоту на кулі надихнули львівських винахідників, тож вже у 1784 році над львівським садом Більських піднялася куля без пасажирів, у ній був автоматичний пальник, що працював на рідкому паливі. Подивитися на це прийшло чимало львів’ян. Аеростат злетів понад 100 метрів у висоту, а коли паливо закінчилося, пальник виключився, а куля повільно спустилася на землю.
Вдосконалили винахід французів Ігнацій Мартинович, львівський професор фізики, та Непомук Герман, доктор медицини. Їхній пальник підігрівав повітря щоразу, коли воно починало охолоджуватися.
Оболонку для аеростата львів’яни виготовили з шовку. Перед цим тканину для зміцнення на деякий час помістили в суміш олії та воску. Зверху її обплели сіткою. Така куля з автоматичним пальником вже летіла набагато довше за кулю Монгольф’є.
Перший підйом без пасажирів пройшов вдало, однак під час наступного випробування автоматичний пальник недобре налаштували, через що аеростат загорівся і повністю згорів ще до приземлення. Коштів на побудову нової кулі не було, тож розвивати повітроплавання у Львові припинили, а саму ідею підхопили в інших країнах.
Фото: photo-lviv.in.ua
