7 Лютого 2023

“Офіційні” та “підпільні” – художники Львова 1960-х – 1980-х рр.

Related

Він знав як лікувати “легеневе серце” та туберкульоз – професор Володимир Фрайт

Цьому видатному медику вдалось пережити пекло Другої світової, здобути...

Видатний львівський стоматолог – Іван Готь

У 1992 р. кафедру стоматології Львівського медичного університету очолив...

Йога для початківців у Львові: який різновид йоги для себе обрати?

Йога - це не просто фізкультура для загального розвитку,...

Борис Білинський – один з провідних онкологів України

Щороку в Україні діагностують понад 200 тис. випадків онкології....

Як у Львові врятували новонародженого хлопчика з рідкісною патологією

Львівські лікарі врятували маленького Максима з вродженим захворюванням –...

Share

Як відомо, комуністи прагнули контролювати усі сфери життя людини. Розвиток економіки, культури, спорту та іншого планувала компартія. Під контролем влади перебували й митці, в яких навіть вбачали небезпеку. Однак знайшлись ті, хто своїми діями кинув виклик владі, прагнув творити без шаблонів, рамок, вказівок, пише ilvivyanyn.com.

Соцреалізм

Протягом десятиліть шляхи мистецького розвитку Радянського Союзу визначав так званий соцреалізм  – обов’язкова догма, яка включала у себе партійність, ідейність, оптимізм, народність, радянську героїку та інше. Якщо не занурюватись у значення соцреалізму, то на практиці він виглядав наступним чином – митці прославляли комуністичний режим. Письменники писали твори про героїчне минуле (наприклад Велику Вітчизняну, революцію 1917 р.), про героїчні будні міліціонерів та сталеварів. Поети складали вірші на честь партійних діячів та влади. Художники малювали героїв праці (сталеварів, трактористів), військових, події з історії СРСР.

Діяльністю українських художників, як і інших представників культури займалось міністерство культури УРСР. Ідеологічний нагляд на місцях здійснювали художні ради творчих спілок. Останні розподіляли замовлення та винагороди серед художників. Головну роль відігравало Політбюро та ЦК партії, а саме відділ пропаганди. Завдяки державній монополії на замовлення творів, радянська влада прагнула поставити митців у матеріальну залежність, адже вони повинні були мати кошти на існування.

Влада влаштовувала у місці різноманітні масштабні виставки, приуроченні до різних дат (наприклад до річниці визволення Львова від німецьких окупантів), з метою пропаганди різних акцій. У 1970 р. виставку художників відкривав сам голова спілки художників УРСР В. Бородай. На виставці серед присутніх, був й міністр культури УРСР Р.Бабійчук. Виставки робіт Ю. Щербатенка, В. Лучко, В. Сойки, Є. Безниска були покликані боротися з релігією.

    Нонконформізм

В тоталітарному суспільстві митцю було дуже важко зберегти своє авторське “Я”, аби не потрапити під осуд влади та не опинитись серед вигнанців. Художники, які перебували хоча б у найменшій опозиції до влади стали так званим “андеґраундом”, “підпіллям”, “нонконформізмом”. У Львові, на відміну від більшості українських міст, склались сприятливі умови для розвитку неофіційного мистецтва – межування з Європою (країнами соцтабору), збереження традицій. На відміну від Сходу та Півдня, Західна Україна, навіть попри репресії 1939-1941 рр. не пережила таких катастроф як Голодомори, не втратила свою ідентичність.

Величезною перешкодою для представників неофіційного мистецтва став брак інформації – художники не могли досконало знайомитись із світовими творами мистецтва, аналізувати їх, брати певні техніки та деталі. Образотворче мистецтво реалізувалося здебільшого у межах живописної традиції імпресіонізму та постімпресіонізму. Для львівського мистецтва був характерним провінціалізм. Однак львівським художникам вдалось вистояти під ударами влади. Склалась цікава ситуація за якої, навіть на офіційних виставках домінували твори представників нонконформізму  

Кардинальний перелом 1980-х рр.

Перебудова, яка розпочалась у 1985 р. у Союзі засвідчила той факт, що країна тріщить по швах й робити системні реформи пізно. Суспільство страждало від наростаючих хвиль алкоголізму, наркоманії та злочинності. Усі сфери життя охопила криза. Водночас радянські громадяни змогли ознайомитись з життям країн Заходу. У 1980-х рр. остаточно вичерпали себе класичні теми соціалізму – тема праці, героїко-революційні мотиви, ленінізм та інші. Радянські школярі вже не прагнули стати космонавтами, не дивились із захопленням стрічки на зразок “Невловимі”. Радянські стрічки у кінотеатрах та відеосалонах почали заміняти голлівудські бойовики та еротичні фільми, набирав популярності рок. Такими тенденціями скористались й художники.

Львівські митці, 1980-ті рр.

Художники почали поєднувати світовий досвід з національною спадщиною, відкривати нові виставки. Однією з особливостей неофіційного мистецтва Львова була художня фотографія – візуальний вид мистецтва, де зображувались групові портрети, дадаїстичні натюрморти, оголені тіла. Відомими представниками цього напрямку були відомий графік, “Львівський Дюрер” Олександр Аксінін (трагічно загинув в авіакатастрофі 1985 р.), Григорій Порицький, Олена Бурдаш та інші.

Андеґраунд-клуби

Аби проводити обмін інформацією та думками, знаходити однодумців, координувати свої дії, художники об’єднувались в окремі клуби. Звичним явищем було те, коли митці проводили виставки своїх робіт у власних квартирах чи заміських будинках.

У Львові практично не існувало розрізненості між старим і новим поколінням митців. діяв клуб творчої молоді “Пролісок”, куди входили Софія Караффа-Корбут, Іван Крислач, Емануїл Мисько, Любомир Медвідь, Стефанія Шабатура, Ярослава Музика. Влада вдавалась до репресій проти діячів клубу – у 1960-х рр. забороняла виставки та арештовувала окремих його діячів, а на початку 1970-х рр. взагалі зачинила клуб.

Ще у 1950-х рр. учень відомого художника Р.Сельського, Карл Звіринський заснував так звану “вечірню школу” для митців. Школу відвідували  А. Бокотей, Л. Цегельська-Крип’якевич, О. Мінько, Р. Петрук, Б. Сойка, З. Флінта, С. Шабатура. Учні вивчали малярство, рисунок, різні художні техніки, а також історію України, літературу, культуру та багато іншого. Звіринський закінчив малярсько-промислову школу, навчався у Львівському інституті декоративного та прикладного мистецтва, однак був відрахований за критику соцреалізму. Звіринський творив у сакральному живописі – понад 40 ікон для Успенської церкви Львова, стінописи у храмах Львова та інше.  

Карло Звіринський

Представники соцреалізму

Говорячи про представників львівського соцреалізму не варто говорити про те, що це були люди без таланту, які прагнули вислужитись перед владою та отримати матеріальні блага. Серед представників соцреалізму були талановиті митці, які створили велику кількість чудових робіт. Дуже якісні пейзажі, портрети та тематичні картини створював учасник республіканських та всесоюзних виставок, Кирило Курило. Хороший живопис був присутній у творчості Мар’яна Тарнавського. У Львівському інституті декоративного і прикладного мистецтва працював відомий митець Степан Коропчак.

“Гірський пейзаж” К.Курило

Дуже талановитим митцем, який при житті не удостоївся жодної виставки, був Леопольд Левицький. Він оселився у Львові з 1946 р., опанував велику кількість різноманітних технік. Його вважають одним з найкращих українських графіків XX ст. 

    Представники нонконформізму

Яскравим представником неофіційного мистецтва став Євген Лисик – один з учнів Звіринського. Одна з робіт Лисика – “Ведмідь у клітці” натякає на людину, яка обмежена рамками, потребує свободи. Відомий львівський графік Аксинін намагався поєднати львівський естетизм з теорією “осьового часу” К. Ясперса, сюрреалізмом С. Беккета й інтелектуалізмом Х. Борхеса.

Євген Лисик

У роботах Любомира Медвідя з’являється альтернатива модному на той час у Львові тренду французького мистецтва (“Індустріальне шампанське”, “Самогонний агрегат”). Митець звернувся також до абстрактного реалізму, а його твори почали порівнювати з творами відомого американського реаліста Ендрю Ваєта. У Романа Сельського навчався ще один представник львівського андеґраунду – Андрій Сагайдаковський.    

.,.,.,.