25 Вересня 2022

Один з провідних фахівців з історії Німеччини – професор Михайло Швагуляк

Related

Історія спортивного товариства «Сокіл» на Галичині

Спорт завжди був запорукою здорового способу життя. Тому спортивне...

Про популяризатора спорту на Львівщині Івана Боберського

Розвиток спорту в Україні мав свої особливості. Крім того,...

Розвиток фтизіатрії Львова в радянський період

В Інтернеті можна знайти інформацію, згідно з якою Галичина...

Історія розвитку спорту у Львові: перші товариства та види спорту

Спорт – це важливий компонент повсякденного життя людини, яка...

Про львівського футболіста Ростислава Поточняка

Футбол є  одним з найпопулярнішим видом спорту в світі...

Share

Історичний факультет ЛНУ ім. І.Франка став кузнею потужних істориків, які відомі не лише в Україні а й за її межами. Багато з них стали талановитими педагогами, виростили цілі покоління нових істориків. Серед таких викладачів значиться й прізвище Швагуляка Михайла Миколайовича, пише ilvivyanyn.com.

 Вибір професії

Михайло Миколайович народився 1936 р. у с.Дідилів Кам’янка-Бузького району Львівської області у звичайній сільській родині. Батько хлопця був ковалем і син багато часу проводив у кузні. Остання стала також місцем збору місцевих мешканців, де ті розповідали свої історії, ділились новинами. Дитинство історика припало на трагічні події Другої світової. Вже будучи професором університету Швагуляк згадував, як у село в 1941 р. прийшли німецькі солдати, які пригощали місцевих дітей шоколадом, шукали бійців Червоної Армії та членів компартії, зверхньо ставилися до цивільних.

Школа с.Дідилів, яку свого часу закінчив М.Швагуляк

У 1954 р. Швагуляк закінчив школу у рідному селі та вступив на історичний факультет Львівського університету ім. І.Франка. У 1960 р. він отримав диплом історика. Ще у студентські роки познайомився з Ольгою Зельман. Пара побралась й у них народилась донька. 

       Професійна діяльність

Після закінчення вузу Михайло Миколайович працював вчителем у львівській школі №7, однак згодом повернувся до університету, ставши аспірантом кафедри нової та новітньої історії. Сам науковець стверджував, що великий вплив на нього справили викладачі Яків Товстуха та Мартин Лебович. Останній був науковим керівником Швагуляка під час захисту дисертації Михайла Миколайовича на тему “Боротьба робітничого класу Німеччини на захист своїх соціальних і політичних прав у роки відносної стабілізації капіталізму”.

Через те, що до 1973 р. у Львівському університеті на історичному факультеті не було вільних вакансій викладачів, Швагуляк працював асистентом, а згодом й старшим викладачем кафедри марксизму-ленінізму Львівського зооветеринарного інституту.  Сам науковець стверджував, що це був період втрачених років, оскільки він не мав змогу вивчати теми пов’язані з історією інших країн, а вимушений був займатись ідеологічним питанням.

У 1973 р. Швагуляк за конкурсом був обраний старшим науковим співробітником Інституту суспільних наук АН УРСР де працював у відділах  критики ідеології та політики антикомунізму, філософії,  історії України.  Однак і на цій посаді він не міг у повній мірі вивчати українське питання у політиці Польщі та Німеччини міжвоєнного періоду. Незважаючи на різні перешкоди, у 1984 р. Михайло Миколайович захистив докторську дисертацію у Києві, з теми українського питання в політиці Німеччини у міжвоєнний період. З 1985 р. Михайло Миколайович обіймав посаду провідного наукового співробітника Інституту, певний час був завідувачем сектору українсько-польських відносин.

Повернення до рідного університету

До ЛНУ ім.І.Франка  науковець зміг повернутись лише у 1996 р., й до 2008 р. очолював кафедру нової та новітньої історії, студентом якої був у далекі 1950-ті рр.  З приходом Швагуляка зазнала змін діяльність кафедри – були розроблені спецкурси для студентів, посилено увагу до захисту кандидатських дисертацій. Через це деякі особи, які намагались захистити свої роботи побудовані на плагіаті та неперевірених даних, спробували зчинити скандал, звинувачували викладачів кафедри у корупції. Однак правда перемогла.

Під керівництвом Михайла Миколайовича захистили кандидатські дисертації такі відомі історики як Андрій Боляновський (спеціаліст з історії Німеччини), Руслан Сіромський (спеціаліст з історії Канади), Марта Гавришко та інші.

Працівники кафедри нової та новітньої історії, яку протягом 1996 – 2008 рр. очолював М.Швагуляк

Михайло Швагуляк після 2008 р., незважаючи на проблеми із здоров’ям, продовжував працювати на кафедрі викладачем. Усі, хто мав можливість навчатись у професора (включаючи й автора статті) можуть сказати, що Михайло Миколайович був толерантною людиною, з почуттям гумору, прискіпливим. Він вмів зробити з пересічного студента потужного науковця, неначе ювелір працює з коштовним камінням. Швагуляк товаришував з багатьма істориками, зокрема й з колегою по кафедрі Геннадієм Кипаренком.

Тривалий час професор боровся з цукровим діабетом, а у 2012 р. переніс інсульт. У серпні 2013 р. відомого професора не стало. Із Швагуляком пішла ціла епоха, покоління.

Публікації історика

Михайло Швагуляк за своє життя написав кілька монографій, десятки статей, був співавтором підручників для вузів. У 1983 р. була видана його книга “Україна в експансіоністських планах німецького фашизму. 1933 – 1939 рр.”  За вказану працю історик був нагороджений премією Академії Наук СРСР. У 2005 р. за редакцією Швагуляка з’явився посібник “Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки. 1918–1945”, а у 2011 р. – “Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки (1945 – початок ХХІ ст.)”.

Обкладинка одного з підручників за редакцією М.Швагуляка

Однією з перших статей вченого була “До питання радянської історіографії німецького робітничого руху в період відносної стабілізації капіталізму” (1967). У 1989 р. спільно з Ю.Сливкою, Я.Лялькою та іншими істориками Швагуляк видав книгу “Возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною”.

У статтях написаних в роки Незалежності, Швагуляк порушував питання пов’язані з українсько-польськими відносинами, ролі України у планах нацистської Німеччини. Дослідник писав про політичні партії Західної України міжвоєнного періоду. У 2005 р. в одній із своїх статей професор розкрив таку маловідому тему як ставлення канцлера Німеччини Отто Бісмарка до українського питання. Не встиг вчений написати працю про історію рідного Дідилова, хоча назбирав достатньо матеріалу.

Українсько-польські та українсько-німецькі стосунки

Розглядаючи українсько-польські стосунки міжвоєнного періоду Швагуляк зазначав, що велику роль у політичному житті Речі Посполитої відігравали військові. Останні пропонували радикальні кроки стосовну представників національних меншин, які були незгодні з офіційною політикою Варшави. В одній із своїх статей історик описав пацифікацію 1931 р. що проходила у Галичині.

Михайло Миколайович наголошував на тому, що для українських земель руйнівним були рішення країн Заходу передати Галичину та інші території Польщі. На думку історика українці не могли здобути незалежність у міжвоєнний період, оскільки жодна із держав Європи не була зацікавлена у цьому.

В одній із своїх останніх праць, у статті виданій 2009 р., Швагуляк розглядав постать Степана Томашівського – одного з відомих українських істориків та політиків. Томашівський відстоював ідею перебування Галичини у складі Речі Посполитої на правах широкої автономії під міжнародним контролем. Такі погляди, як зазначає Швагуляк були зумовлені тим, що політик розумів утопізм здобуття незалежності Україною у міжвоєнний період. Львівський історик також наголошував на тому, що Томашевський тривалий час перебував у Франції, Великобританії та інших країнах, як дипломат ЗУНР.

Працівники історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка

Швагуляк влучно зауважує про те, що Перша світова війна призвела до краху імперій, які існували століттями (Османська. Російська). Справедливо науковець говорить й про те, що крах УНР та ЗУНР був спричинений внутрішніми чварами, тим, що владу отримали інтелектуали-романтики, які не мали досвіду державного управління.

.,.,.,.