Плавання, як і будь-який інший спорт, вимагає титанічної праці, самодисципліни та боротьби. Однак відрізняє його від інших видів спорту справедливість, адже переможця визначає секундомір, а не суддя. У жовтні 1964 року львівський атлет Георгій Прокопенко у складі збірної СРСР потрапив на Олімпіаду в Токіо, де в олімпійському басейні виборов срібну медаль, що назавжди прославила львівську плавальну школу.
Він не просто плавець, чемпіон світу та Європи, срібний призер Олімпійських ігор, а й новатор: Георгій винайшов техніку «планеруючий брас», яку швидко перехопили провідні атлети по всьому світові. Докладніше про його життєвий і спортивний шлях далі на ilvivyanyn.com.
Дитинство й освіта
Георгій народився 21 лютого 1937 року в місті Кобеляки, що на Полтавщині. Його дитинство припало на непрості воєнні роки. Поки батько воював, вихованням маленького Георгія займався дідусь Устим. Якось взимку вони пішли рибалити. Лід не витримав, і Георгій опинився у воді. Дід встиг врятувати онука, але згодом захворів на запалення легень і помер. Тоді хлопець пообіцяв собі, що навчиться плавати так, аби можна було врятувати і себе, і інших.
Що цікаво, схожу обіцянку дав собі угорець Альфред Гайош (перший олімпійський чемпіон з плавання), коли на його очах потонув батько в бурхливій воді Дунаю.
Після закінчення Другої світової війни хлопчик із сім’єю переїхав до Львова. Плаванням зайнявся аж у 14 років, у 1951-му. Освіту здобув у Львівському технікумі зв’язку, де зустрів Олександра Ткаченка – свого першого та єдиного на все життя тренера. Потім навчався у Львівському держуніверситеті фізкультури (тоді ще був інститутом), який закінчив у 1959 році.
Вихід у великий спорт
Шлях, яким Георгій потрапив у великий спорт, був дуже непростим. Перед тим як потрапити до збірної СРСР, він мусив здобувати першість на всеможливих змаганнях. Плавець прокидався на світанку, аби встигнути на тренування ще до початку занять у інституті. Ввечері знову тренувався в басейні.
У 1960 році Георгій переміг на змаганнях у столиці Азербайджану Баку, став чемпіоном СРСР, завдяки чому отримав можливість поїхати в Рим на літні Олімпійські ігри 1960 року, де 24-річний атлет посів 10-те місце, навіть не потрапивши у фінальний заплив.
Однак після своєї першої Олімпіади плавець не залишив мрію про олімпійську медаль і наполегливо та виснажливо тренувався кожного дня. Багатогодинні заняття дали свій результат: Прокопенко виробив власний стиль, який приніс високі результати.
«Планеруючий брас»
Різноманітні техніки для плавання стилем брас розроблялися здавна. Наприклад, у період після світових війн тренерка багатьох олімпійських чемпіонів М. Браун з Нідерландів поставила своїй учениці А. Хаан своєрідну техніку. Хаан починала гребти, не підіймаючи голови. Так руки міцно захоплювали воду, а гребти вдавалося довго й інтенсивно.
Коли ноги виконували короткий поштовх, а руки виходили вперед, голова підіймалася над водою, аби здійснити короткий вдих. До слова, таку техніку «раннього вдиху» раніше використовував львівський плавець Фарід Досаєв, оскільки вона дозволяла розвивати високий темп під час проходження дистанції.
Техніка не отримала значного розвитку, оскільки початок гребка руками збігався з початком вдиху. Піднесення голови над водою створювало несприятливі гідродинамічні умови, акт вдиху загальмовував напруження в м’язах рук та плечовому поясі.
Цю проблему вдалося вирішити завдяки техніці «пізнього вдиху», тобто вдих виконується з підведенням голови в самому кінці гребка руками. Техніку продемонстрували на Олімпійських іграх 1960 року американський і японський плавці. Згодом львів’янин Прокопенко варіант «пізнього вдиху» сполучив із незначним перекатом від плавного підйому нагору до м’якого ковзання донизу. Цю оновлену техніку назвали «планеруючий брас».
Токійська Олімпіада
10–24 жовтня 1964 року світ пильно стежив за Олімпіадою в Токіо. Проводити ігри, крім Токіо, прагнули також Брюссель (Бельгія), Детройт (США) і Відень (Австрія). Токіо обрали ще в 1940 році, однак через вторгнення Японії в Китай вибір змінили на користь фінського міста Гельсінкі. Зрештою, ігри скасували через початок ІІ світової війни, а в 1964-му їх усе ж провели в Токіо. Це перші Олімпійські ігри, коли-небудь проведені на території Азії.
На організацію масштабної спортивної події витратили 26 млн доларів. Спортивні будівлі були чи не ідеальними, зокрема стадіон і басейн. Головний символ ігор – Олімпійський вогонь – запалив Йосіторі Сакаі – японський бігун, який народився в день атомного бомбардування Хіросіми.
Для участі зареєструвалися 94 країни, однак спортсмени з Лівії відмовилися відразу після церемонії відкриття. Оскільки з 1960 року багато африканських і азійських країн стали незалежними, то 16 із них вперше представили своїх спортсменів на Олімпіаді. Особливістю стали змагання з жіночого п’ятиборства, дзюдо і волейболу, які вперше додали до програми Олімпійських ігор. Загалом під час Олімпіади провели змагання з 21 дисципліни 19 видів спорту.
Головним львівським учасником змагань став Георгій Прокопенко. Титул «олімпійський чемпіон» дається назавжди та вписується в книгу історії спорту, тому Олімпійські ігри – це, безперечно, особливі емоції і хвилювання. Порівняно з Олімпіадою в Римі 1960 року, Георгій плавав швидше на кілька секунд. У Токіо він двічі побив рекорд на 100 метрів брасом, встановлений американським плавцем Честером Ястремським.
Львів’янин встановив європейський рекорд та виборов «срібло», поступившись тільки на 0,4 секунди австралійцю Яну О’Браєну. Тож срібну олімпійську медаль Прокопенко отримав майже у 28 років, а це для плавання доволі пізній вік.
Інші здобутки і викладацька діяльність
Здавалося, після здобуття «срібла» можна завершувати спортивну кар’єру, однак Георгій продовжував наполегливо тренуватися і встановлювати нові рекорди. На чемпіонаті Європи, що проходив у 1966 році в нідерландському місті Утрехті, Георгій двічі посів першість у плаванні брасом – на дистанціях 100 і 200 метрів, що підтвердило його репутацію найкращого брасового плавця на всьому континенті.
Із великого спорту Георгій пішов у 1971 році. Прокопенко – 5-разовий чемпіон та багаторазовий рекордсмен СРСР. У збірній СРСР виступав упродовж 13-ти років. Він також 4-разовий рекордсмен світу та 11-разовий рекордсмен Європи.
З 1971 року й до 1974-го Георгій працював тренером у дитячій спортивній школі плавання львівського «Динамо», з 1974-го – викладачем у Львівському держуніверситеті фізичної культури, а з 1975-го – старшим викладачем на кафедрі плавання. У 1977 році перейшов на кафедру фізичного виховання ЛНУ ім. І. Франка, де пропрацював більш ніж 30 років.
У 50-річному віці Георгій переміг на двох дистанціях під час змагань серед вишів Львівщини. Дружиною Георгія була Інна Чукаріна – дочка видатного гімнаста Віктора Чукаріна. Щоліта разом із дружиною, друзями та своїми учнями Георгій вирушав у водну подорож українськими річками на туристичній байдарці. Майже до останніх своїх днів він долав у басейні встановлену для себе норму кілометрів.
Помер видатний спортсмен 5 травня 2021 року у віці 84 роки в лікарні, куди потрапив 23 квітня. Похований на Личаківському кладовищі Львова.
