Бали були однією з найяскравіших громадських розваг у Львові вже від кінця XVIII ст. Деякі дослідники схильні пояснювати їх популярність впливом австрійської «манії до танців», хоча гучні танцювальні забави відбувалися у Львові ще до приєднання Галичини до імперії Габсбургів, пише ilvivyanyn.com.
Історія проведення у Львові балів європейського зразка почалася у 1763 р., коли до Львова прибув чоловік із незвичною професією на ім’я Гемпель. Він був антрепренером – організовував й проводив бали. Через чотири роки прибув ще один антрепренер – Девільє. Проводили бали в приватних помешканнях з великими залами: громадських просторих приміщень тоді не було.
Антрепренери Буссі та брати Сигніо
За часів Австрії, починаючи з 1775 р., організатором балів став антрепренер Буссі. Для таких заходів він винаймав зали на площі Ринок та на вулиці Руській.
Незабаром у Буссі з’явилися конкуренти – брати Сигніо. Цікаво, що на балах Сигніо регулярно відбувалися бійки. Через це там постійно був офіцер поліції, який стежив за дотриманням порядку.
А от Буссі за окрему плату давав гостям балу, зокрема парам, ключі від кімнати для перепочинку. Це спонукало львівських матрон (пізніше їх назвали «порядними львівськими панянками») на чолі з архієпископом створити «Лігу проти суспільного згрішення». Відтоді за порядком на балах стежили суворо.
Прагнучи навести лад і порядок, австрійська адміністрація у 1775 р. розробила правила влаштування балів. Вони передбачали порядок танців і час для перерв між ними. До залу забороняли заходити зі зброєю та острогами. Останні часто псували панянкам сукні, а іноді ще й репутацію – коли необережний кавалер зривав випадково острогом частину вбрання дами. Бали не дозволяли проводити в часи релігійних постів і жалоб. А ще вже офіційно ввели посаду офіцера в штаті львівської поліції, він слідкував за дотриманням порядку під час танців.
Поява спеціалізованих громадських закладів
Наприкінці XVIII ст. у Львові нарешті з’явилися спеціалізовані громадські заклади для проведення балів. На місці будинку ЛНУ ім. І. Франка у 1795 р. був зведений двоповерховий будинок – казино підприємця Йоганна Гехта. Дозвілля для львів’ян організовували в цьому будинку та в сусідньому Єзуїтському парку (парк Івана Франка). У казино був великий зал для танців. Добре вибране місце зробило його популярним на довгі роки.
Трохи згодом режисер та антрепренер чеського походження Генріх Булла зробив у колишньому монастирі францисканців на вулиці Довгій (Театральній) перший в історії Львова стаціонарний театр, а біля нього збудував спеціальний зал для знаменитих галицьких контрактів (з’їздів навколишньої шляхти), під час яких укладалися торговельні умови, робилися необхідні закупи, а також вирували різноманітні карнавальні розваги.
Відбувалися контракти взимку. Із 18 до 21 години там проходили ділові зустрічі, а опісля – публічні костюмовані бали (їх називали «редути»). Для багатіїв були окремі зали. Дитячі бали проводили в готелі «Жорж», там діти вивчали танці та правила поведінки.
Коли до Львова приїжджали поважні гості – австрійські імператори, короновані особи з Європи, знамениті артисти – то завжди робили бали (не лише в період контрактів). Їх організовували також з нагоди державних свят чи великих перемог. Одне слово, бали супроводжували всі урочисті події.
Бали організовували також місцеві магнати, наприклад, губернатор Фердинанд д’Есте. Він використовував для них свій губернаторський палац.
У 1848-му, коли місто обстріляли, театр і палац редутів згоріли. Проте їм швидко знайшли заміну – театр Скарбека, його навмисне сконструювали так, щоби він міг служити для балів і маскарадів.
Міщани окремо від аристократів
Попри те, що всі стани в Австрії були оголошені рівними, окремо від аристократії свої бали проводили міщани. Основним місцем їх збору була Міська стрільниця на вулиці Курковій (Музей визвольних змагань на Лисенка).
У 1876 р. спеціально для розваг середнього класу збудували Міщанське казино на Академічній, 13 (Обласна наукова бібліотека на просп. Шевченка). Це казино стало основним місцем проведення балів аж до початку Другої світової війни.
А от аристократи відвідували Шляхетське казино (Будинок учених). Його збудували ті ж архітектори, що й готель «Жорж» та будинок філії Австро-угорського банку на Січових Стрільців – Фердинанд Фельнер і Герман Гельмер. Це казино не здобуло великої слави, в народі його називали «кінське казино», бо його учасники говорили радше про своїх коней, аніж приділяли увагу дамам.
«Руські бали»
За часів Польщі особливе місце в культурі Львова посідали національні бали. Їх використовувала польська влада у своїх культурно-політичних цілях.
Українці все ж вирішили організовувати свої окремі бали й назвали їх «руськими». На них панувала народна атмосфера – строї, танці, пісні, спілкування. Зразком для них стали родинні забави сільського греко-католицького духовенства. Спочатку цю традицію перенесли на Святоюрську гору, а потім – до Духовної семінарії.
Про бали в семінарії написав австрійський письменник українського походження Леопольд фон Захер-Мазох. В оповіданні «Бал руських богословів» він зазначив, що ці бали були єдиною нагодою для майбутніх священників знайти собі дружину.
Перший «руський бал» відбувся в лютому 1849 р. з нагоди коронації нового австрійського цісаря, в митрополичих палатах собору Святого Юра. Наступні два роки «руські бали» проводили в Міській стрільниці на Курковій.
Потім сталася невелика перерва, а 1861 р. бали відродили. Наступного року «руські бали» відбулися у театрі Скарбека, на перший з’їхалося приблизно 600 осіб, а на наступний – 900. А вже у 1865-му «руські бали» проводили у власному приміщенні – новозбудованому «Народному домі».
Однак рівень «руських балів» вже в наступні роки поступово занепав. В 1866 р. замість балу влаштували скромнішу «забаву з танцями», а ще через два роки бал не відбувся через скрутне фінансове становище «Народного дому». Потім ще декілька разів їх провели, а от у 1871 р. традиція «руських балів» зазнала серйозної кризи, зумовленої розколом галицько-руської спільноти на русофільсько-староруське і українофільсько-народовецьке угруповання.
Як наслідок, того ж року у Львові відбулися два конкуруючі між собою «руські бали». Звичайно, бальні забави продовжували відігравати певну роль в житті багатьох молодих галичан. Але в 70-х рр. ХІХ ст. «руський бал» перестав бути визначною патріотичною маніфестацією і перейшов на другорядне місце в суспільному житті.
Фото: «Фотографії Старого Львова»
