30 Вересня 2022

Ніколи більше: великий дефіцит радянського Львова, або на що “полювали” люди

Related

Цікаві факти про музей «Дім Франка» у Львові

Дім Франка – це меморіальний музей у Львові, який...

Альтернатива опікунству та сімейним будинкам

На превеликий жаль, далеко не всі сироти мають змогу...

Спалах дифтерії на Львівщині: що треба знати

У 2008 році у Львівській області зареєстрували 11 випадків...

Як у Львові лікують пацієнтів зі СМА

Віднедавна на Львівщині почали лікувати пацієнтів зі спінальною м’язовою...

Розвиток шахів у Львові

Василь Іванчук, Йосип Дорфман, Степан Попіль. Це не архітектори,...

Share

Попри те, що в людей не мало б залишитися вже абсолютно ніякої ностальгії за радянським періодом у їхньому житті, навіть у цілком проукраїнському Львові можна натрапити на людей, які будуть стверджувати, що у союзі їм жилося краще. Чи то місто було зеленішим, чи то держава гарантувала їм працевлаштування та житло, чи то ціни були нижчими і всі були “на рівні”, – аргументи можна почути різні (чи не найбільше подиву викликає те, що найбільше їх там приваблювала стабільність).

Тим у Львові, хто вважає, що СРСР був великою країною, а його розпад – чи не найбільша геополітична катастрофа світу, присвятимо цей матеріал на ilvivyanyn.com.

Дефіцит – головна “велич” радянської системи

Якщо не брати до уваги чимало інших проблем (наприклад, абсолютне знищення релігії, техногенні катастрофи, розчавлення української мови та культури), то чи не найбільшою величчю “совка” можна сміливо називати дефіцит. І тут значення особливого не мало, в якій точці великої країни ви б опинилися – чи то в “осередку” зла Москві, чи то в українському Львові.

Наші бабці і дідусі точно пригадають не одну історію про те, що від сьомої ранку потрібно було займати чергу у магазині за молоком. Таких у Львові не було так багато, тож ті, хто займали черги, робили це з розуміння того, що молока на всіх не хватить. Неодмінно розкажуть і про пихатість (не рівняємо, звісно ж, усіх під одну лінійку) радянських продавчинь, які розуміли свою “велич” перед простими людьми і не надто поспішали обслуговувати львів’ян. Чули, мабуть, поширену фразу: “Вас багато, а я одна”?

Мабуть, ні для кого з нас дивиною не буде, що зачасту львів’яни спершу вставали у черги, а потім уже дізнавалися, за яким таким дефіцитним продуктом вони “полюють” тут.

Ідеологічні товари на полицях львівських крамниць

Якщо запитатися у дідуся чи бабусі, які застали радянський Львів, чи була проблема з хлібом, то вони точно скажуть, що ні. Єдине, що за часів Хрущова за білим хлібом могла вишикуватися черга, бо ж партія наказувала використовувати у виробництві кукурудзу.

Хліб за радянських часів коштував дешево: білий – 22 копійки, чорний – 16 копійок. Дефіциту за ним теж не було, бо хліб вважався ідеологічним товаром. Тодішні галичани, хоч і Голодомор не застали, як мешканці інших українських регіонів, проте мали генетичну пам’ять і купували хліба багато. Часом – із суттєвим запасом, через що він згодом псувався і його доводилося викидати. Інколи зіпсований хліб навіть давали худобі.

У відкритих джерелах інформації можна знайти підтвердження того, що ідеологія намагалася навчити людей шанобливо ставитися до хліба, у місцевих журналах публікували рецепти з черствого хліба. Мабуть, у кожній галицькій сім’ї бабці з дідусями навчали онуків, як потрібно шанобливо ставитися до хліба.

Порожні полиці міських магазинів і “Універсам” на Чорновола

Полиці радянських магазинів

Одним хлібом людей не нагодуєш, а тільки в цьому, мабуть, і заключався єдиний продовольчий успіх Ілліча. Якими б продовольчими програмами не займалася партія, що б не вигадували, аби подолати перекоси на полицях крамниць, черги не спадали. У Львові регулярно можна було побачити черги за маслом, живою рибою, ковбасою, м’ясом, цукерками чи “рідкісними” консервами.

Десь у 1980-х роках у Львові на проспекті Чорновола (тоді – вулиця 700-річчя Львова) відкрили “Універсам”, для тодішнього нашого міста цілком незвичний, з системою самообслуговування. Вочевидь, так хотіли продемонструвати, що совок також задніх не пасе і відкритий до новацій, як і прогресивна Європа. Та європейською тут, як можна судити з розповідей львів’ян, була тільки форма. Ну і, звісно ж, приховати вічний радянський продовольчий дефіцит таким чином не вдалося зовсім.

Львів’яни пригадують, що за союзних років на полиці оцього “Універсаму” двічі-тричі на тиждень “викидали” (так тоді говорили про привіз дефіцитних продуктів) справжнє вершкове масло. Кажуть, що якщо дефіцитний товар “викидали” на полиці “Універсаму”, то його неодмінно потрібно було якомога швидше взяти. Інколи вже за кілька годин розбирали, траплялося, що вже за 15 хвилин уважні львів’яни спустошували повністю полиці, де тільки з’являлося будь-що дефіцитне. Вищезгадане масло – у тому числі.

Ще один цікавий факт про масло у львівському “Універсамі”: видавали його людям з обмеженнями. Для того, щоб його вистачило усім покупцям, видавали не більше пачки “на руки” (в кращі часи можна було сподіватися і на дві пачки). Хитрі львів’яни ходили “на закупи” не поодинці – і все для того, щоб захопити якомога більше дефіцитного товару.

Тож, за чим найбільше полювали львів’яни за радянських часів?

Радянські консерви

Опираючись на численні розповіді тих, хто застав ще союз і виростав у період черг та постійного дефіциту, можна скласти перелік найбільш рідкісних продуктів на полицях тодішніх магазинів:

  • М’ясо. Звісно, м’ясо продавали не лише у закладах державної торгівлі, а й на місцевих ринках. Проте купити їх у крамницях було практично нереально (а якщо і реально, то кісток там було більше, ніж самого м’яса), а на базарах ціни на м’ясо зашкалювали.
  • Шпроти. Пам’ятаєте, ми вище згадували про рідкісні консерви? Так-ото, шпроти, рибні консерви, які без проблем може собі сьогодні купувати на постійній основі людина з будь-яким рівнем доходом, у радянський час були чи не вишуканим продуктом. Їх неодмінно використовували для будь-яких свят, однак дістати оту заповітну баночку на свято – це ще був той квест.
  • Банани. Можливо, сучасникам це важко зрозуміти, однак банани також входили до переліку дефіцитних товарів. Проте це був всього лише результат несправедливого розподілу продуктів, адже у союзній Москві бананів було вдосталь, а от у радянському Львові дістати банан для дитини було справжнім святом. Запитайте у своїх родичів, чи багато у цей час їли банани?

Перелік можна доповнювати, насправді, довго. Судячи з розповідей, до нього можна віднести і ковбасу, вищезгадане масло, згущене молоко, оселедець, консервований горошок тощо. І це – лише продуктовий дефіцит, а що вже й казати про дефіцит книг, одягу, засобів гігієни…

.,.,.,.