22 Травня 2022

Італійські військовополонені у Львові

Related

«Обрані часом» – виставка живопису Володимира Слєпченка у Львові

У львівському Музеї митрополита Андрея Шептицького можна побачити 60...

Одна з топових каратисток України

Автор статті вже неодноразово зазначав, що Львів став потужним...

Здобуття української незалежності: Бої за гору Маківка

Історія України з часів козацтва, це історія прагнення українського...

Мангали, котли, бочка для копчення: як колектив Дрогобицького театру допомагає фронту

Працівники Львівського академічного обласного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича...

Історія Олени Кутєпової з Луганщини, що евакуювалася до Львова

50-річна Олена Кутєпова з Луганщини евакуювалася до Львова разом...

Share

Усім відомо, що в роки Другої світової війни у Львові діяв горезвісний концтабір для військовополонених – “Шталаг 328”. У цьому справжньому пеклі загинули десятки тисяч осіб. Окрім громадян СРСР, у ньому також утримували іноземців, серед яких були й італійці. Детальніше на ilvivyanyn.

Слабкий союзник Берліна

Попри те, що Після завершення Першої світової війни, Італія формально опинилась у таборі переможців, її економічне становище та здобутки говорили радше про протилежне. В країні почав зростати ультраправий рух, і як наслідок – до влади у 1922 р. прийшли фашисти на чолі з Беніто Муссоліні. У пошуках союзників у Європі керівництво Італії обрало Німеччину, де  владу здобули теж праворадикали – нацисти.

Якщо керівництво нацистської Німеччини ставило перед собою глобальну ціль – завоювання Європи, підкорення інших народів та світове лідерство, фашисти, аби не роздратувати Рейх, обмежилось Середземномор’ям. 

Слід враховувати й те, що на відміну від нацистів, які створили дуже потужну армію, італійці мали військо, яке могло воювати або з арміями малих європейських країн або з недолугими збройними силами африканських держав. Саме тому у 1936 р. Італія розпочала агресію супроти Ефіопії, а у 1939 р. – супроти Албанії.

Невдалим було протистояння італійських військ з британцями у Єгипті та Лівії. Лише втручання німців (експедиційний корпус генерала Ервіна Роммеля) врятувало Рим від нищівної поразки. Бої у Африці тривали з перемінним успіхом допоки  восени 1942 р. дивізії 8-й британської армії генерала Бернарда Монтгомері не розгромили італо-німецькі частини у Ель-Аламейна, а у Алжирі та Марокко висадився американо-британський десант. 

Війна у Північній Африці завершилась у травні 1943 р., коли у полон до союзників потрапило понад 250 тис. військовополонених Німеччини та Італії.

Італійці у війні з СРСР

Окрім Північної Африки та Балкан, італійські частини воювали також на Східному фронті, проти Радянського Союзу. У підпорядкуванні 1-ї німецької танкової армії знаходився Експедиційний італійський корпус генерала Джованні Мессе. Італійці з серпня 1941 р. приймали участь у бойових діях, разом з німецькими підрозділами штурмували Сталіно (тепер – Донецьк) та Орджонікідзе (Єнакієво), бились у Криму.

Влітку 1942 р. чисельність італійців на Східному фронті зросла до 10 дивізій, які були об’єднані у 8-у армію генерала Італо Гарібольді. Остання перебувала у підпорядкуванні 17-ї німецької армії генерала Ріхарда Руоффа. Станом на листопад 1942 р. 8-а армія налічувала понад 235 тис. бійців, майже  понад 1300 гармат та мінометів, 17 тис. транспортних засобів, хоча було доволі мало бронетехніки.

Італійські війська займали позиції вздовж р. Дон і у грудні 1942 р. для них настала справжня катастрофа – 11 грудня радянські війська розпочали операцію “Сатурн”. Червона Армія зуміла розбити румунські та угорські дивізії, які знаходились на флангах італійців, а далі прийнялись громити самих вояків дуче. Бої тривали до кінця січня 1943 р. За підрахунками італійських істориків, втрати були великими – понад 20 тис. бійців загинули, 64 тис. потрапили у полон. Муссоліні вимушений був вивести італійські війська із Східного фронту.

Італійські та німецькі військовополонені на території СРСР

Із союзників – у зрадники

Поразка на Східному фронті та значні втрати італійців похитнули політичне становище дуче на Батьківщині. Тим часом союзні війська розпочали проводити бойові операції безпосередньо на території Італії – спочатку під контроль був узятий острів Сицилія, а 3 вересня союзники висадили десант у континентальній Італії – поблизу Салерно. Це стало останньою краплею для італійського монарха  Віктора Еммануїла III, який підписав перемир’я із західними союзниками. Муссоліні був арештований.

Після такого кроку вчорашніх союзників, німці вирішили діяти рішуче – внаслідок проведено спецоперації Муссоліні вдалось визволити з полону і він очолив маріонеткову державу, що проіснувала до квітня 1945 р. Оскільки переважна більшість італійських військ відмовилась битись на боці німців, їх одразу ж запроторили у табори для військовополонених. Хоча сотні тисяч  продовжували лишатись союзниками Третього Рейху. У таборах італійці зазнали знущань, їх винищували. За різними підрахунками, на Балканах було розстріляно понад 6000 італійців, а на території Польщі – понад 22 тис.

В’язні концтаборів

У Львові знаходились тилові підрозділи італійських військ, що воювали на Східному фронті. Ці частини допомагали італійцям повернутись на Батьківщину після поразок, яких ті зазнали взимку 1942/43 р. Згідно з радянськими джерелами, у місті перебувало понад 2000 італійців. Про те, що у Львові знаходились вояки дуче згадували й мешканці міста, які відрізняли італійців за мовою та уніформою.

Після того як Італія фактично капітулювала, італійці були відправлені до концтаборів – Шталагу 328 та концтабору Рава-Руської.

Шталаг 328 у роки війни

На відміну від французів, які теж перебували у Цитаделі та були захоплені у полон під час боїв, італійців розглядали як зрадників. До них не допускали представників Червоного Хреста, не давали передач від родичів, у багатьох випадках не надавали медичної допомоги, розстрілювали.

Італійців, за даними Богдана Білана, страчували на піщаних кар’єрах Пісковні (теперішні вул. Крип’якевича та Піскова), на Цитаделі, на Погулянці, у лисинецькому лісі. 

У деяких львівських ЗМІ можна знайти інформацію, що громадян Італії страчували також у подвір’ї  храму та монастиря Кармеліток Босих (тепер – храм Святого Климентія Папи) та на території їх казарм, що знаходились поблизу Головної Пошти. Згідно з слів очевидці, що працювала на пошті, Марії Хомко, італійських офіцерів та солдат розстрілювали окремо, пострілами у голову, а тіла потім вивозили у невідомому  напрямку на вантажівках.

Важко встановити, яку кількість італійських військовополонених було страчено у Львові. Нацисти ретельно приховували свої злочини – тіла вбитих спалювала спеціальна команда набрана з в’язнів, яку потім теж знищили.

Радянська пропаганда чи замовчування правди?

Після того, як Львів знову опинився під контролем радянської влади, комуністи розпочали досліджувати злочини, скоєні нацистами у місті. У 1945 р. навіть вийшла збірка статей і документів “Звірства німців на Львівщині”, де за основу було взято висновки радянської Надзвичайної комісії з розслідування злочинів нацистів на території Львівської області.

Так ось, згідно інформації, розміщеної у цьому збірнику, нацисти стратили  понад 2000 італійців, у тому числі 45 офіцерів та 5 генералів. У збірнику можна знайти навіть перелік страчених Луїджі Фузароллі, Альфредо Ломбарді, Джино Валентіні та інші.

У лютому 1987 р. розслідування, щодо масових розстрілів італійців у Львові розпочала прокуратура СРСР. Однак далі справа фактично зависла, у 1991 р. Союзу не стало. Розслідуванням страт італійців у Львові займались й представники Італії. Комісія міністерства оборони Італії постановила, що наведені радянською стороною дані документально не підтверджені. 

Страти дійсно мали місце, однак було вбито значно менше військовополонених. Хоча деякі італійські дослідники Другої світової війни (були також ветеранами), такі як  Нуто Ревеллі, Лучо Чева, Маріо Ріґоні Стерн звинувачували своїх колег у замовчуванні масових вбивств побратимів.

Італійські фахівці стверджують, що більшість прізвищ, наведених у радянському збірнику – або вигадані, або ж зазначені особи загинули не на території міста. Фахівці стверджують, що станом на 1 січня 1944 р. у місті перебувало понад 2400 інтернованих італійців, яких протягом місяця перевезли до інших місць. У звіті комісії міністерства оборони Італії вказано, що у період з 28 липня 1942 р. по 6 травня 1943 р. у Львові померли 62 італійці.

Львівський історик, доцент Львівської Політехніки, Іван Хома, стверджує, що існує велика вірогідність того, що радянська влада “роздувала” масове винищення італійців у Львові, переслідуючи політичні цілі. Адже після 1945 р. Італія та Німеччина входили до Євросоюзу, НАТО. Таким чином міг посилюватись розбрат між двома країнами. Радянські політики також прагнули відвернути увагу від таких “незручних” для себе тем як Катинська трагедія, Голодомори, репресії, інші.

Дослідник Іван Хома

Важко встановити деталі щодо винищення італійців у Львові важко через те, що не лишилось німецьких документів по даній справі, майже усіх свідків трагедії немає в живих. Науковцям доведеться провести кропітку, тривалу роботу у архівах Німеччини, Італії та інших країн.