7 Лютого 2023

 Маляр, що створював ікони та портрети – Федір Сенькович

Related

Він знав як лікувати “легеневе серце” та туберкульоз – професор Володимир Фрайт

Цьому видатному медику вдалось пережити пекло Другої світової, здобути...

Видатний львівський стоматолог – Іван Готь

У 1992 р. кафедру стоматології Львівського медичного університету очолив...

Йога для початківців у Львові: який різновид йоги для себе обрати?

Йога - це не просто фізкультура для загального розвитку,...

Борис Білинський – один з провідних онкологів України

Щороку в Україні діагностують понад 200 тис. випадків онкології....

Як у Львові врятували новонародженого хлопчика з рідкісною патологією

Львівські лікарі врятували маленького Максима з вродженим захворюванням –...

Share

У с. Ріпнів Бузького району Львівської області у 1988 р. в місцевому храмі Покрови Пресвятої Богородиці трапилась пожежа. Під час трагедії було знищено частину ікон. Обгоріла ікона “Богородиця Одигітрія з похвалою”, на якій зберігся підпис маляра Федора Сеньковича, пише ilvivyanyn.com.

Іконопис та малярство Західної України  першої половини XVII ст.

Дослідники стверджують, що на переломі XVI – XVII ст., розбудовувався іконостас за рахунок сцен страсного циклу (П’ятницька церква у Львові), п’ятидесятниці (Успенська церква у Львові) та цокольного ряду, спершу орнаментального (П’ятницька церква у Львові), згодом із сюжетними композиціями. Іконостас стає багатоярусним. Ікони отримали різьбарське обрамлення, основна тенденція розвитку якого веде до наростання просторового начала та посилення об’ємного характеру різьблення.

Багато художників шукали нові форми, тому змінювались ідеї малярства. Виникла гостра потреба у світських сюжетах, зокрема й портретах. Українські художники починають широко застосовувати олійні фарби, які давали створювати об’ємне зображення.

Біографія

В джерелах відсутня інформація коли народився Сенькович. Історики стверджують, що він походив із Щерця, мистецьку освіту здобув завдяки Лаврентію Пилиповичу. Митець очолив малярський цех, виконував роботи для Львівського Братства у Львові, Луцьку та інших містах.

Іконописець впровадив використання олійної фарби для написання ликів та рук святих. У 1604 р. Федір придбав у подружжя Словко будинок, який знаходився поблизу Краківської брами. з численних документів можна довідатись, що Федір був одружений з Анастасією, однак у шлюбі дітей не було. Чоловік не лише виконував різноманітні роботи на замовлення, а й оцінював майно заможних осіб. Так у 1619 р. він здійснював оцінку майна померлого львівського художника Семена Терлецького

У 1630 р. маляр сильно хворів й написав заповіт, за яким передав 100 злотих для міської церкви. Наступного року митця не стало. Поховали його на цвинтарі Успенської церкви.

Творчий стиль Сеньковича

Мистецтвознавець Володимир Вуйцик зазначає, що Федір Сенькович творив на засадах так званого “нового стилю”, який являв собою поєднання візантійської іконографії та західноєвропейського пластичного моделювання форми. Застосовуючи класичну живописну техніку яєчної темпери з поєднанням олійних фарб, майстер, демонструючи належне знання анатомії, відмовившись від традиційних пробілів і оживок, використовує нові, сповнені реалістичних тенденцій.

Іконопис

Мистецтвознавці наголошують на тому, що Сенькович малював ікони для Собору Св.Юра. Він виконав ансамбль ікон для відомого унікального іконостаса церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Львові. Від іконостасу збереглось два зображення Отців Церкви з одвірків Царських врат — постаті святих Йоана Златоустого та Василія Великого (багато елементів знищила пожежа). При малюванні ликів і кистей рук майстер поєднував темперний підмальовок із подальшою м’якою проробкою олійними світлоносними фарбами з делікатним завершенням тонкошаровими лаковими лесуваннями. Детально митець вималював декор сакоса, стихаря, омофору, фелон і єпитрахиль святих Отців. Сеньковичу, ймовірно належать й три ікони з празникового ряду Успенського іконостаса, що залишились в Успенській церкві – “В’їзд до Єрусалима”, “Воскресення Лазаря” та “Зішестя в ад”.

“Воскресіння Лазаря”

Мистецтвознавці приписують Сеньковичу також ікону “Тайна вечеря”, де автор використав новаторство у композиційній побудові – апостоли чи не вперше зображені сидячи за довгим прямокутним столом. В очах окремих апостолів можна побачити глибокий задум та стурбованість. Митець зобразив у профіль св. Петра з сивим підборіддям, який повернув голову до Христа у готовності покарати зрадника. Іуда натомість зображений червонолицим та рудоволосим, тримає у правій руці мішечок із срібними монетами. Він відвернув голову від інших апостолів, споглядає на глядача. На відміну від інших апостолів Іуда одягнений у темно-вохристий камзол із синім накладним коміром. Мистецтвознавці стверджують, що при створенні ікони Сенькович запозичив елементи з фламандської гравюри.

“Тайна вечеря”

Цікавою є ікона “Успення Пресвятої Богородиці”, де Сенькович по-ренесансному поглиблює просторовість картинної площини. Біля розміщеного на передньому плані смертного одра з лежачою постаттю Богородиці обабіч стоять зажурені апостоли, в центрі в оточенні безтілесних сил та архангелів у мандорлі  Христос з душею простоволосої у білих шатах Марії на руках, вгорі –ікони на позолоченому тлі зображені півпостаті апостолів, яких ангели на хмарах переносять на прощальний поклін до усопшої Марії. У іконі використано стримані блакитні, насичені синьо-зелені барви у поєднанні з вохристо-червоними.

“Прощання з Богородицею”

Портрети

Федір Сенькович окрім ікон створював й портрети. Родоначальником польського портрета вважається Мартін Кобер із Вроцлава, придворний художник Стефана Баторія (1576 – 1588). Його портрети королеви Анни і особливо короля Стефана стали тим зразком, який відтворювався у Речі Посполитій сто років.

Сеньковичу приписують портрет львівського старости Яна Вандалина Мнішека, сина Станіслава Боніфація. Портрети, що прикрашали стіни резиденцій магнатів Любомирських, Сангушків, Радзивілів, Мнішеків, повторювали вироблені у придворному середовищі європейських столиць характерні елементи композиції, які надовго закріпилися в живописі Речі

Посполитій. До них слід віднести “урочисту позу”, яку зазвичай приймає модель, типовий мальовничий фон з колонами і розкішним драпіруванням або інтер’єр, що йде в перспективу, з краєм столу, що віддаляється по діагоналі, і лінією паркету. Характеристику моделі зазвичай доповнювали предмети, розставлені на столі. Портрет написано «на європейський манер», але передача автором простори та пластики далекі від ілюзіоністичних принципів картини італійського Відродження. Композиційна схема портрета справді являє  собою комплекс геометричних допоміжних побудов, заснований на “візантійському каноні” та ренесансних архітекторських студіях, властивих всім відомим іконам Сеньковича, зокрема зображенням св. Іоанна Златоуста та Василя Великого.

Багато істориків приписують Сеньковичу й весільний портрет Марини Мнішек – дружини двох царів-самозванців Московської держави – Лжедмитріїв. Портрет написаний олією на полотні. Фігура нареченої Лжедмитрія представлена на повний зріст, обличчя повернуте на три чверті праворуч. Одягнена Марина в розкішну весільну сукню за іспанською модою того часу, із світлого сірувато-зеленого шовку з багатим біло-золотим візерунком. На плечі її накинуто плащ із фігурно порізаним фестончастим краєм. Гладко зачесане волосся скріплені діадемою та нитками перлів, на грудях – прикраса з перлів та самоцвітів, ажурний золотий ланцюг спускається петлею майже до колін. Картина знаходиться у Кракові.

Портрет Марини Мнішек

Дослідники також стверджують про те, що Сенькович також створював гравюри для книг. Розглядаючи творчий шлях маляра дослідники стверджують, що у ньому багато “білих плям”, що авторство частини творів є спірним. Однак залишається той факт, що Сенькович був одним з найталановитіших митців Західної України першої половини XVII ст.

.,.,.,.