Важко уявити львів’янина, який спускається на лижах по одному з міських парків. Однак у міжвоєнні часи це не викликало би жодного подиву: тоді зустріти лижника легко було навіть на звичайній вулиці Львова, що хоч трохи покрита снігом. Для розвитку лижного спорту в місті створювали спеціальні товариства. Детальніше про них далі на ilvivyanyn.com.
«Карпатське Нартярське Товариство» та перші змагання
З нартами (так тоді називали лижі) львів’яни познайомилися на межі XIX та XX століть. Зростанню їхньої популярності посприяло сходження завдяки лижам на Говерлу, яке відбулося взимку 1897 року.
Вже в 1906–7 роках у Львові створили «Карпатське Нартярське Товариство». Спершу до нього приєдналися 22 члени. Товариство мало на меті навчати катанню на лижах та удосконалювати майстерність лижників. У січні 1908 року воно видало інструкції щодо використання лиж, які написав Роман Кордис.
Товариство щороку ставало все популярнішим. У 1914-му до нього приєдналися вже 403 лижники. Хоча й треба зазначити, що діяльність товариства була більш аматорською, адже воно не проводило жодних спортивних змагань.
Зате змагання проводили інші спортивні організації. Зокрема, вперше про лижні змагання у Львові написав у 1908 році часопис «Сокільські Вісти». Організував змагання фундатор української фізичної культури Іван Боберський серед вихованиць «Дівочого спортового кружка» при гімназії сестер Василіянок. Згодом були проведені й лижні пробіги навколо міста.
«Карпатський лещетарський клуб»
Нова хвиля в розвитку львівського лижного спорту припала на період після Першої світової війни. У грудні 1924 року викладач фізкультури Степан Гайдучок зібрав у Львові лижників-ентузіастів. Ці збори призвели до створення організації «Карпатський лещетарський клуб» (КЛК). Лещета (або лещата) – ще одна історична назва лиж на теренах Галичини.
Клуб об’єднав лижників-аматорів, він мав на меті плекати товариське життя серед членів клубу, популяризувати лижний та інші види спорту серед українців Карпат. Головою клубу став Лев Шепарович – колишній старшина УГА. А першим почесним членом став Іван Боберський як піонер львівського й галицького лещатарського спорту.
Художник-графік Роберт Лісовський розробив відзнаку КЛК, яка стала його гербом. А гімном клубу стала пісня, слова та музику до якої написав Роман Купчинський. КЛК припинив своє існування з приходом Другої світової війни, проте відновив діяльність після здобуття Україною незалежності.
Де каталися лижники?
Крім цих двох спеціально створених товариств, у Львові розвивали лещатарство також вже наявні загальні спортивні організації. Наприклад, у 1920-х роках активний діяч спортклубу «Погонь» Вацлав Кухар зініціював спорудження 900-метрової траси на вулиці Опришківській. Траса призначалася насамперед для санів, однак використовувалась активно й лижниками. Зникла траса після Другої світової війни.
Аматори любили покататися також і в міських парках, де не було спеціалізованих трас. Найбільшою популярністю користувався парк «Знесіння» через його численні круті схили. У 1930-х роках він був осередком зимового спорту. Там навіть облаштували трамплін для лижних стрибків.
Любили лижники і Стрийський парк та парк «Високий замок», там також можна було віднайти непогані схили чи засніжені розлогі рівнини. А от дітки свої перші кроки на лижах робили на засніжених міських вулицях.
До слова, лижних костюмів у той час ще не було, як і спеціального взуття. Лижні палиці виготовляли з бамбуку, а не металу чи скловолокна. Бамбукові палиці були доволі міцними, їх використовували як професіонали, так і аматори. Щодо самих лещат, то вже з 1920-х років вони були доступні у львівських спеціалізованих магазинах.
Фото: photo-lviv.in.ua
