У листопаді 1910 року Іван Боберський зініціював створення «Дівочого спортового кружка» при гімназії сестер Василіянок. Ця спільнота відіграла вагому роль у популяризації спорту серед жінок Львова та Галичини загалом. Детальніше далі на ilvivyanyn.com.
Коротко про гімназію
Гімназія сестер Василіянок (жіночого відгалуження Чину святого Василія Великого) – перша дівоча гімназія в Галичині. Цей заклад доручив організувати львівський «Клуб русинок» вчителям академічної гімназії Львова. Відкрили приватну гімназію на вулиці Супінського, 17, у вересні 1906 року за згодою Андрея Шептицького. До цього часу у Львові були лише дві чоловічі державні гімназії і семінарія змішаного типу.
Першим директором дівочої гімназії був Спиридон Кархут. Заклад мав на меті готувати дівчат до подальшого навчання у вищій школі. Право на вступ до Львівського університету жінки отримали ще в 1895 році, однак потрапити до вищих навчальних закладів їм було дуже складно, зазвичай це вдавалося завдяки належній приватній підготовці.
Навчання в гімназії тривало 8 років. Гімназія була класичного типу, тобто акцент робився на вивченні класичних, а не іноземних мов, як у реальних гімназіях.
Олена Бережницька, вчителька гімназії, написала у своїй аналітичній статті в 1907 році, що гімназія була такою собі перепусткою жінок до вищої освіти, а крім того, деякі предмети, як-от грецька, латинська, українська, німецька мови, релігія, історія, географія, фізика, математика, хімія, природознавство та інші, сприяли особистому розвитку жінок. В інтересах людства, писала вона, те, щоби жінки були рівними з чоловіками. На її думку, жінки, які отримали хоча би середню освіту, краще виховують своїх дітей і обов’язково досягнуть рівних прав із чоловіками.
Відкриття спортивного гуртка
Митрополит Андрей Шептицький запросив педагога Івана Боберського працювати в гімназії. Він пропрацював тут від початку відкриття і до Першої світової війни, зокрема навчав німецької мови й керував німецькомовною бібліотекою. Опікувався Боберський і фізичним вихованням дівчат: він запровадив гімнастичні заняття, а в листопаді 1910 року створив «Дівочий спортовий кружок» (ДСК).
Метою цього гуртка було заохочення жіноцтва до спорту. Спочатку в ньому виховувалася 31 учениця. Опікувалася гуртком Олена Бережницька, а його головою обрали 5-тикласницю Софію Мацюраківну.
Розмаїття активностей
Взимку 1910–11 років 18 вихованиць гуртка вже займалися ковзанярством, ще 12 – вчилися їзді на санях. Влітку 1911 року 10 членкинь займалися тенісом на площі «Сокола-Батька». Також серед активностей було плавання, веслування, їзда верхи, велосипедна їзда, танці…
У перший рік діяльності ДСК також показав виставу. Тоді ж видали поштову листівку із зображенням гімназисток на санках. Кошти від продажу листівок витратили на потреби спортивного гуртка.
Кілька разів вихованиці гуртка вирушали в мандрівки по околицях Львова, наприклад, 13 травня 1911-го відбулася поїздка до Янова. Становлення ДСК відбулося саме в перші два роки. У наступних роках спортивні види діяльності практично не змінювалися. За зібрані кошти з проведених заходів гурток закуповував нові санки, обручі, м’ячі, ракетки для тенісу тощо. У 1913 році досягненням ДСК стало відкриття власного тенісного корту.
Кількість членкинь ДСК постійно зростала. Наприклад, якщо в 1910–11 роках їх налічувалось 31, то в 1913–14 роках – уже 52. У 1912 році опікунку гуртка Олену Бережницьку замінив учитель математики й фізики Володимир Андріянович, а в 1913-му – Олександр Тисовський, який навчав природничих наук. Очільниці гуртка також змінювалися: Софію Мацюраківну в 1913 році замінила Анна Остапчуківна.
Роль Боберського
Гімназистка Ганна Коренець писала, що офіційно ДСК був заснований після Першої світової війни, коли зарядка стала обов’язковим предметом у гімназії. Однак завдяки Івану Боберському вони плекали любов до спорту ще до війни. Насамперед Боберський заохочував до волейболу та баскетболу (тоді перший називали «відбиванкою», а другий «кошиківкою»). Саме під його проводом взимку влаштовували совганкарство, тобто ковзанярство.
Гасло Боберського «В здоровому тілі здорова душа» набуло надзвичайної популярності серед тогочасної молоді. Деякі вихованиці гуртка пізніше долучилися до складу добровольців УСС, ще деякі – стали медсестрами та допомагали в армії під час Листопадового чину.
Всі колишні учениці з вдячністю згадували про вчителя Боберського. Сам же він знайомив дівчат зі спортом не лише на практиці, а й теоретично, читаючи для них різноманітні доповіді про важливість спорту в особистому і громадському житті українського народу, розповідав і про спортивний рух інших країн.
До слова, учениці гімназії, які мешкали не у Львові, мали право жити в інтернаті при монастирі, там зарядку з ними проводили монахині. Ця зарядка була не професійною, а аматорською, її виконували для розминки після довгого часопроведення за книгами. Справа була важливою як для тіла, так і бадьорості духу.
У приватному архіві співзасновника спортивного товариства «Україна», активного діяча пластового руху та спорттовариства «Сокіл» Степана Гайдучка збереглося унікальне фото, на якому Боберський з учителями та ученицями ДСК стоять на ковзанці.
Сам Іван Боберський прославився як український педагог, організатор і фундатор української фізичної культури. Він посприяв становленню скаутської організації «Пласт» і саме він дав назву цій організації. Став головою тіловиховного та руханкового товариства «Сокіл-Батько», під час Першої світової війни працював скарбником УСС, після війни керував відділом військової преси секретаріату ЗУНР, представляв уряд ЗУНР у США та Канаді.
Саме він вперше ввів українську спортивну термінологію, що набула широкого вжитку на заході України й використовувалася аж до 1939 року. Це, зокрема, такі терміни, як «кошиківка» (баскетбол), «лещатарство» (лижний спорт), «відбиванка» (волейбол), «копаний м’яч» (футбол), «гаківка» (хокей), «стусан» (бокс) та інші.
Тож «Дівочий спортовий кружок» при гімназії сестер Василіянок посприяв поширенню різних видів спорту серед українських жінок у передвоєнному Львові та Галичині. Багато вихованиць після Першої світової війни долучилися до різних спортивних організацій, товариств та гуртків, стали гідними представницями свого народу.
Щодо самої гімназії, то після Першої світової війни, в умовах окупації ЗУНР Польською державою, гімназія отримала повні публічні права, тобто учениці могли здавати у своїй же гімназії випускний іспит (матуру). Під час вступу до вишів їхні права були рівними з правами польських гімназисток.
Після приходу радянських військ у 1939 році гімназію реорганізували в середню школу № 4, де запанував більшовицький режим: постійні мітинги, агітації, заохочення до шпіонажу та примушування до громадської праці…
У 1944–54 роках ця школа призначалася лише для хлопців, а з 1956-го стала спеціалізованою школою з поглибленим вивченням англійської. Тоді вона вважалася найпрестижнішою у Львові. У 2006 році на базі неї утворилася Львівська лінгвістична гімназія.
Фото: photo-lviv.in.ua
