Радянська влада залишила не менш кривавий слід в історії України, ніж німецький вермахт, зокрема, і на території західних регіонів. Мільйони репресованих, сотні тисяч жертв панування режиму – ось чим ознаменувався прихід “визволителів” на наші землі, пише сайт ilvivyanyn.com. Попри це, часто згадки про більшовицькі злочини у період 1939-1941-х років буквально тонуть через пафосні розмови про перемогу радянського народу “великій війні проти фашизму”.
Згадуємо, якими були криваві злочини радянської влади під час Другої світової війни у Львові.
Масові вбивства та репресії у Львові
Із загрозою швидкого наступу німецьких військ на західні українські регіони каральні органи радянської влади практично у всіх містах розпочали масові страти. Відходячи зі Львова, “совєти” масово залишали своє майно та документи, однак встигли знищити практично усіх в’язнів, які перебували у місцевих тюрмах. Такими в’язнями в той час були переважно “вороги влади” – місцеві націоналісти (тих, кого в цьому підозрювали).
Побоюючись, що з приходом фашистів до Львова в’язні звільняться і цілком ймовірно перейдуть на сторону вермахту, щоб помститися своїм катам, чекісти страчували всіх. Без оголошення будь-якого вироку, без розбору, за що було ув’язнено людину, більшовицькі каральні органи скоїли криваві катування та розстріли, які львів’яни запам’ятають назавжди. Хоча, як стверджують історики, час на вивезення в’язнів у чекістів був, вочевидь, не було бажання і добряче бракнуло людяності лише.
Так чинили чекісти не тільки у Львові – в’язні інших міст також зазнали страшних репресій та були страченими. Проте у нашому місті такі розстріли зазнали найбільших масштабів – тут в трьох в’язницях, згідно зі свідченням начальника тюремного відділу НКВД по Львівській області лейтенанта Лермана, було розстріляно 924 особи.
Відчути весь жах і масштаби розстрілів можна, відвідавши сучасний музей “Тюрма на Лонцького”, – саме тут була найбільша “братська могила” з розстріляних в’язнів, представників різних національностей.
Приховування реальної загрози для євреїв у перші місяці війни
Наступний страшний злочин радянської влади проти цивільного населення під час Другої світової війни – це приховування від єврейського населення українських міст реальної загрози. Реальна загроза – це ставлення німецького вермахту до усіх представників єврейської общини.
Під час німецького бліцкригу радянська влада двома способами намагалася вгамувати паніку серед населення: розстрілами, про які ми вже згадували вище, та замовчуванням реальності. Один із найстрашніших злочинів – це те, що радянська влада повністю приховувала від євреїв факти геноциду проти них із боку німців у перших містах України (а це були саме західноукраїнські міста, наприклад, Львів), які були захоплені Третім Рейхом. Ясна річ, ані у Львові, ані у багатьох інших містах зовсім не йшлося про централізовану евакуацію євреїв і порятунок їх від смертельної небезпеки. Про це не знаходимо жодних фактів чи навіть згадок в архівах, жодного документа, що радянська влада бодай намагалася врятувати людей від смерті.
“Вирішальними” для єврейського населення України стали саме перші дні німецької окупації західноукраїнських міст, Львова (згадуємо про єврейський погром у Львові у червні-липні 1941-го року) у тому числі. Саме через це і трапилася страшна трагедія 27-го вересня 1941-го року у Бабиному Яру.
Депортації мирного населення
Львів для Кремля завжди залишатиметься осередком націоналізму. Чимало людей було визнаними “ворогами” та “зрадниками” народу. Їх радянській владі щонайменше потрібно було переселити з їхніх місць проживання для подальшої асиміляції, а головне – знищення будь-якого протестного потенціалу.
Найбільше депортацій із різних регіонів України припадає під кінець війни. Саме тоді Кремль звинуватив у колабораціонізмі низку етносів. Якщо говорити про конкретні цифри, то із західних регіонів впродовж 1945-1947-х років на Донбас та Сибір було депортовано більше 80 тисяч людей. Їх звинувачували у пособництві УПА, націоналізмі тощо. Ще понад 500 тисяч людей вивезли із західноукраїнських регіонів, які були передані Польщі за вказівкою Сталіна.
Репресії проти релігії, освіти та культури у Львові
Масові репресії та вбивства – не єдине, що принесли “визволителі” до Львова. З приходом “совєтів” до нас поширювався атеїзм (наприклад, Новий рік мав замінити львів’янам Різдво). До Львова у той час приїхало чимало радянських українських митців, наприклад, Олександр Довженко, Павло Тичина та Олександр Корнійчук. “Запрягла” радянська влада і письменників лівих поглядів з Польщі (наприклад, Ванду Васілевську), які мали допомагати у поширенні нового світогляду.
Зазнала змін і освіта у Львові – приватні школи заборонили, викладання івриту заборонено, відбулася деполонізація у школах (вводилося вивчення виключно російської та української мов). Почався контроль за змістом уроків, який відбувався через заохочення учнів доносити на своїх вчителів. Звісно, львівські вчителі не виступали проти деполонізації, однак доносити атеїстичні ідеї дітям їм було складно.
Зазнав шкоди і побутовий рівень повсякденного життя львів’ян. Націоналізована економіка банально не могла відповідати на потреби тогочасного ринку. Дуже швидко після окупації міста радянською владою почався дефіцит одягу, мила, солі тощо. У магазинах шикувалися довжелезні черги, курс рубля швидко зрівнявся з польським злотим. Фактично, тільки прибулі до Львова чиновники та солдати могли придбати дешево продукти.
Через проблеми з постачанням товарів знизився рівень гігієни. Тоді радянська влада запровадила боротьбу зі спекулянтами, яка б мала прикрити вплив нової економічної моделі.
Ось такими були ставлення та дії радянських “визволителів” у Львові. Які слід робити висновки з кривавої історії – вирішувати нашим читачам.
