З приходом нацистів до Львова, у червні 1941 р., першими під удар потрапили євреї, діячі компартії, представники інтелігенції. Майно репресованих конфіскували, пише ilvivyanyn.com.

Черговий злочин нацистів

Питання про знищення польської інтелігенції та науковців підіймалось неодноразово після того, як Німеччина спільно з СРСР поділили територію Польщі у вересні 1939 р. Нацисти вважали за краще знищувати поляків на місцях, а не направляти останніх до концтаборів. Восени 1939 р. нацисти арештували понад 180 польських науковців і частину довелось звільнити, через обурення світової наукової спільноти. На момент вступу нацистів до Львова, у місці працювало 200 професорів (160 поляків), 62 з яких працювали у Львівській політехніці та 52 у Львівському національному університеті ім. І.Франка. Нацисти планували страти 25 професорів, аби навести страх на інших, примусити їх бути лояльними окупаційному режиму. Німці закидали польським професорам, яких збирались стратити, співпрацю з більшовиками. Наприклад у списках кандидатів до Рад депутатів трудящих потрапили професори Ян Ленартовіч, Стефан Банах, Ян Ґрек та інші. У радянській та російській історіографії побутує думка, що розстрільні списки польських професорів були укладені українськими націоналістами. Дослідник А.Боляновський запевняє, що списки складали представники німецької служби безпеки, маючи доступ до телефонних довідників.  Можливо у складанні списків приймав участь  перекладач Пітер Ніколас ван Ментен, який був колекціонером творів мистецтва та знав багатьох польських колекціонерів і після знищення останніх просто прагнув привласнити їх майно. Можливо до складання списків були причетні етнічні німці Львова та керівник головного управління у справах освіти і науки уряду генерал-губернаторства Адольф Ватцке.

 Організатором знищення польських науковців стала оперативна команда “Б” поліції безпеки і СД під керівництвом доктора права, группенфюрером СС  Отто Раша та Карла Шьонгарта. Була створена команда спецпризначення “Лємберг” у складі понад 200 працівників поліції безпеки та служби безпеки. Команда прибула до міста 2 липня. Безпосередніми учасниками винищення польських професорів були штандартенфюрер СС Франц Гайм, гауптштурмфюрери CC Ганс Крюґер і Курт Ставіцьки, унтерштурмфюрер СС Вальтер Кучманн, гауптшарфюрер СС Фелікс Ландау та інші. Першим арештували Казімєжа Бартеля, який не лише був доктором математичних наук, професором Львівської політехніки, а й політиком (неодноразово очолював уряд), відвідував Москву у 1940 р., аби його підручники переклали на російську мову. 

В ніч з 3 на 4 липня розпочались арешти інших професорів. Було арештовано 28 науковців, а разом з членами родин арештованих та гостями квартир арештантів – понад 50 осіб. Арештованих допитували, застосовували фізичне насилля. Наприклад був розстріляний на очах у батьків син доктора Станіслава Руффа, у якого під час допиту стався епілептичний припадок.  Польських науковців розстрілювали групами, на Вулецьких пагорбах. Науковців просто ставили біля ям і розстрілювали. Жертв не добивали, а засипали землею, можливо серед розстріляних були ще живі.  Першими знищили професорів, які прагнули налагодити радянсько-польську співпрацю. Це були Станіслав Мазур, Станіслав Пілат та інші. Усього було страчено 45 осіб, включаючи 23 професорів. Серед убитих були завідувач кафедри загальної механіки Львівської політехніки доктор Казімєж Ветуляні, завідувач кафедри інфекційних хвороб свійських тварин Львівського зооветеринарного інституту Едвард Гамерський,  професор хірургічної клініки Львівського медінституту доктор Генрик Гіляровіч, завідувач кафедри хірургії Львівського медінституту доктор Тадеуш Островський та інші. Серед убитих були всесвітньо відомі науковці – філолог Тадеуш Бой-Желеньський, медик Антоній Цєшинській, ректор “Львівської політехніки” Каспар Вайгель та інші. Уцілів лише професор Юзеф Стефан Гроєр, який мав німецьке коріння. 

Схема місця, де були страчені науковці

26 липня у тюрмі на Лонського був убитий Казимир Бартель. У жовтні 1943 р., спеціальна команда №1005 під командуванням гауптштурмфюрера СС Вальтера Шаллока (складалась з євреїв) викопала залишки польських науковців та спалила рештки у Кривчицькому лісі. Німці пограбували оселі професорів, вивезли або знищили результати їх наукової праці.

Хто відповів за страшний злочин?

У травні 1946 р. був повішений Карл Шьонгарт, але не у зв’язку з подіями у Львові, а за страту британських парашутистів у листопаді 1944 р. Кучманн втік до Аргентини, жив під вигаданим прізвищем, був у 1985 р. схоплений Інтерполом і наступного року помер у лікарні. Крюгер отримав пожиттєве ув’язнення (не за розстріли у Львові), у 1986 р. був звільнений, помер у віці 78 років. Ставіцьки мешкав у ФРН, до кримінальної відповідальності не притягався. Ландау отримав пожиттєве ув’язнення, вів щоденник у якому записував деталі страти науковців. Цей щоденник став вагомою доказовою базою проти військового злочинця.

 Лунали звинувачення щодо знищення польських професорів бійцями батальйону “Нахтіґаль”, однак українські історики (та навіть російський дослідник Борис Соколов) стверджують, що немає жодних документальних підтверджень цьому. Суд ГДР у 1960 р. звинуватив у розстрілах польської інтелігенції особисто командира батальйону, обер-лейтенанта Теодора Оберлендера. Натомість суд ФРН не виніс аналогічного рішення. У СРСР у 1960-ті рр. тривала кампанія, яка мала на меті довести причетність українських націоналістів до злочинів нацистів. Влада “знайшла” свідків, колишніх членів ОУН, які давали покази проти “Нахтігалю”, однак жодних документів подано не було. Частина польських істориків до сьогодення говорять про причетність до злочинів українських націоналістів. Навіть у 2011 р. член Інституту національної пам’яті Польщі, історик Пьотр Лисаковський теж звинувачував українську сторону. Питання, як і події на Волині 1943 р. та інші є, на превеликий жаль, заполітизоване.

У 2011 р., на місці розстрілів науковців був встановлений пам’ятник – арка змонтована з п’яти кубів із зображенням римських чисел (10) – відповідно до заповідей Божих. Над проектами працювали українські скульптори Олег Трофименко та Дмитро Сорокевич, польський митець Олександр Сьліва.   

Пам’ятник, встановлений на місці страти професорів