“Буря” 1944 р. у Львові

7. September 2021 Stanislav Chernikov

 

 У липні 1944 р., в результаті Львівсько-Сандомирської наступальної операції, війська 1-го Українського фронту здобули Львів. В радянській історіографії майже немає згадок про те, що активну участь у боях за Львів приймали бійці Армії Крайової, пише ilvivyanyn.com.

Напередодні вирішального удару

Літо 1944 р. стало справжнім жахом для Третього Рейху. 6 червня, після тривалої підготовки, на узбережжі Нормандії висадились дивізії союзників. Так був відкритий Другий фронт. На території Білорусі радянські війська змогли провести масштабну операцію “Багратіон”, скориставшись тим, що левову частку своїх бронетанкових сил На Східному фронті Німеччина концентрує на Україні. Одночасно з наступов у Білорусії, радянське військове командування вирішило завдати удару у Західній Україні, вдертись на південь Польщі. Німецькі генерали планували за будь-яку ціну не допустити цього. Для проведення Львівсько-сандомирської операції виділялись сили 1-го Українського фронту маршала  Івана Конєва – 11 армій (включаючи три танкові та повітряну), два кінно-механізовані корпуси. Ударне угрупування налічувало понад 1,2 млн. осіб, понад 14000 гармат та мінометів, 1578 танків й 463 САУ.  

Радянським військам протистояли дивізії группи армій «Північна Україна» генерал-полковника Йозефа Харпе –понад 900 тис. осіб, 900 одиниць бронетехніки, 6300 гармат та мінометів. На відміну від Білорусії, німці сконцентрували у Західній Україні чималий “танковий кулак” – 7-у, 8-у, 16-у й 17-у танкові дивізії, 20-у панцергренадерську дивізію, 506-й важкий танковий батальон, вісім бригад штурмових гармат, інші. Німці вирішили також застосувати нову оборону тактику – тактику “оборонних зон” (одним з розробників тактики був генерал-полковник Ерхард Раус – командувач 1-ї танкової армії), яка не передбачала будівництва потужних фортифікацій. У разі наступу ворога, німецькі війська повинні були відступити вглиб оборони та завдавати контрударів, маневруючи на полі бою. Німці щільно замінували місцевість. Лише перед фронтом 1-й танкової армії було виставлено 160 тис. протипіхотних та 200 тис. протитанкових мін. Німецькі війська не планували перетворювати Львів на потужний форпост, нав’язати опонентам запеклі бої у місці. Генерали Третього рейху міркували, що зможуть зупинити Червону Армію східніше Львова, на підступах до міста

Сили Армії Крайової у Львові

Напередодні радянського наступу, у Львові діяло кілька осередків Руху Опору німецьким окупантам, які не змогли знайти порозуміння між собою, виступити єдиним фронтом проти Третього Рейху. У місті діяли осередки ОУН-УПА, єврейські та радянські підпільники, підрозділи Армії Крайової (АК). Остання була створена у 1942 р. та діяла на територіях, що входили до складу Речі Посполитої до 1939 р. АК виконувала вказівки польського еміграційного уряду, який перебував у Лондоні та розглядала своїми головними союзниками країни Заходу (США, Великобританію, Францію). За підрахунками польських істориків, влітку 1944 р. АК за чисельністю досягла піку – в її лавах перебувало понад 350 тис. бійців. Организация АК строилась по територіально-административному принципу –  обшар, округ, обвод, інспекторат.

Львівський обшар АК очолював полковник Владислав Філіпковський. Офіцер походив із шляхетської родини, навчався на юридичному факультеті університету імені І.Франка, на машинобудівному факультеті “Львівської Політехніки”. 

В роки Першої світової війни воював у складі айстро-угорського війська у Карпатах, на Буковині та Волині, проти російських військ.  З 1921 р. розпочав службу у 1-му артилерійському полку, дослужившись у 1927 р. до командира цього підрозділу. У 1938 р. Філіпковський очолив 16-у піхотну Поморську дивізію, а з липня 1939 р. – 1-у піхотну дивізію (Вільнюс). У вересневій кампанії 1939 р. підрозділи Філіпковського бились із частинами 27-ї піхотної дивізії Вермахту поблизу Янова Любельського, далі бійці Філіпковського склали зброю перед частинами 14-й кавалерійської дивізії Червоної Армії. Полковника доставили до Львова, але він утік й прибув до окупованої Варшави, вступив згодом до лав АК. 1 серпня 1943 р. Філіпковський очолив Львівський обшар АК.  Ще у січні 1944 р. головнокомандувач АК, генерал Тадеуш Бур-Комаровський видав наказ, щодо початку проведення операції “Буря”. Операція мала на меті масштабні диверсії у тилу німецьких військ та масові повстання, з метою взяття під контроль територій Польщі у кордонах 1939 р. Поляки знали про наближення із Сходу радянських військ і за допомогою “Бурі” мали заявити радянській владі, що на польських землях діють сили польського еміграційного уряду. Згідно з розпорядженнями головнокомандувача АК, поляки могли тактично взаємодіяти з Червоною Армією, завдаючи ударів по німцям та українським націоналістам. За підрахунками польських дослідників, станом на березень 1944 р. у Львові діяло понад 7 тис. бійців АК. Станом на березень 1942 р. на складах польських підпільників було понад 1600 гвинтівок, 144 кулемети, 240 пістолетів. Поляки купували зброю в угорських та італійських військовослужбовців, досить часто ховали зброю у підземеллі костелів. Згідно даних істориків, Філіпковський, один з небагатьох польських офіцерів у лютому 1944 р. підписав угоду з УПА щодо взаємного визнання Польської та Української держав, проголошуючи спільними ворогами Німеччину та СРСР. Та незважаючи на те, поляки приступили до ліквідації формувань УПА поблизу Львова. Наприклад 11 червня поляки (силами 500 бійців) атакували село Шоломия, використовуючи запальні кулі та гранати у с.Шоломия. Згідно даних польської сторони, було знищено 96 гайдамаків (українських націоналістів), знищено 55 господарств.

Німці покидають місто

Радянська авіація ще з квітня 1944 р. розпочала бомбардувати основні стратегічні об’єкти міста. Внаслідок потужних бомбардувань 1-2 травня загинули сотні осіб, було зруйновано 340 будівель, а жителі міста залишились без електроенергії, водо- та газопостачання. 9 травня окупаційна влада дозволила евакуацію населення міста. 13 липня Червона Армія приступила до виконання наступальної операції. Німецькі війська не змогли стримати Червону Армію східніше міста. 18 липня Львів покинула адміністрація губернатора, гестапо, СД та інші структури. До Львова наближались дві танкові армії – 3-а гвардійська (генерал-полковник Павло Рибалко) та 4-а (генерал-полковник Дмитро Лелюшенко), які мали узяти місто в клешні, оточити ворога. 3-а гв. танкова армія, що наступала північніше Львова, на початку операції налічувала 310 Т-34, 6 легких танків, 5 британських “Валентайнів”, 60 самохідок СУ-57, 66 СУ-76, 37 СУ-85, 42 важких танка ІС-2 і навіть трофейну “Пантеру”. У складі 4-ї танкової армії, що атакувала з півдня, було понад 430 танків та САУ, включаючи 255 Т-34 (107 з 85-мм гарматою), 20 ІС-2, 3 СУ-85, 9 “Валентайнів”.

Якщо говорити про німецькі підрозділи у місті, за за даними радянської розвідки у Львові налічувалось понад 8000 військовослужбовців Вермахту – підрозділи 8-й танкової дивізії, 1070-го піхотного полку (68-а пд), 915-й піхотного полку (349-а пд), 101-ї гірсько-стрілецької дивізії, 500-го штрафного батальйону, охоронних батальйонів. Та навіть не зважаючи на невелику чисельність, німці могли завдати радянським частинам відчутних втрат у вуличних боях. Німці встановили на вулицях міста багато мін, протитанкові їжаки, барикади, загородження з колючої проволоки. На перехрестях вулиць, у засідках, знаходились танки та самохідки. На  горищах чатували бійці з протитанковими гранатометами та кулеметами. За даними радянської розвідки, ворог зумів створити міцну оборону на східних околицях Львова, на ділянці Винники-Кривчиці, де були вирити три лінії траншей, глибокі окопи, а усі підходи – заміновані. Болотиста місцевість та ліси не дозволяли танкам маневрувати.

Підрозділи 4-ї танкової армії, а саме – 10-й гвардійський танковий корпус, розпочали бої на околицях міста увечері 21 липня. Радянські війська вийшли на вул. Зелену та на Сихів. Для ведення вуличних боїв були сформовані штурмові групи. До складу кожної такої групи входили взвод автоматників, батальйон Т-34 та 2-3 ІС-2. 28-й кг снаряд останніх був “вагомим аргументом” проти фортифікацій та будь-якої ворожої бронетехніки. Радянським підрозділам не вистачало піхоти. Тут і стали у пригоді бійці АК, які чудово знали місто. 22 липня бой на околицях Львова тривали, радянські танкісти записали на свій рахунок кілька танків ворога, втративши кілька Т-34.

Початок “Бурі”

 23 липня підрозділи АК приступили до виконання плану “Буря”. Штаб АК знаходився у будинку №27 по вул. Кохановського. Усього у місті діяло до 3000 бійців АК. Львівські аківці входили до складу 5-ї піхотної дивізії підполковника Стефана Червінського та 14-го полку уланів майора Драгана Сотировича – офіцера югославської армії, сербського четника, який приєднався до АК.

Так, німецькі позиції в районі Пасік атакували підрозділи 3-го ескадрону 14-го полку уланів, яких підтримували радянські бронемашини.  Частини 14-го полку вели бої з німецькими військами також поблизу Винник, потрапили під удари радянської авіації. Згідно із твердженнями польських істориків, аківці захищали правий фланг радянських військ від ударів німецьких підрозділів, що проривались з Бродівського котла. Якщо розглядати радянські карти, то у вказаному секторі діяла 29-а гвардійська мотострілецька бригада (29-а гв мсбр) полковника Андрея Ефимова. Станом на 14 липня вона налічувала 3187 чол., 9 76-мм и 6 45-мм гармат, 35 мінометів, 45 станкових кулеметів, 69 ПТР, інше.

Схема розташування підрозділів 4-й танкової армії у Львові станом на 26 липня 1944 р.

Польські історики стверджують, що аківці взяли під контроль Головну Пошту, вели бої на вул. Пекарській, на вулиці підвальній змогли ліквідувати кулеметну позицію німців. Аківці також вели бої в районі парку Костюшка та Оперного Театру, де спільно з радянськими військами ліквідували кулеметну точку та протитанкову гармату на розі вул. Жолкевської. Провідник АК зміг провести через каналізацію до площі Стрілецького, де коректувальники могли направляти вогонь танків та артилерії.

Загибель Марченка

 Цікавими є бої, що відбувались за Ратушу. Згідно офіційної радянської історіографії, червоний прапор над Ратушою встановив радянський танкіст Олександр Марченко, який бився у складі екіпажу танку “Гвардія” (63-а гвардійська танкова бригада полковника Михайла Фомічова). Марченко отримав поранення та помер. Сам танк “Гвардія” був знищений на вулиці Кривоноса, коли прямував на Високий Замок – звідти німецькі САУ “Хуммель” вели обстріл радянських військ.

Інформація з наградного листа танкіста А.Марченка

Якщо далеко не заглиблюватись у праці польських істориків, а поглянути звичайну статтю про бої за Львів 1944 р. у польській редакції “Вікіпедії”, то згідно з розміщеною там інформацією, бійці взводу  підхорунжого Станіслава Ропушинського із складу 19-го піхотного полку (Франтішек Маурер, Франтішек Річард Ожеховські) вивісили на будівлі Ратуші польський, британський та американський прапори. Аківці підняли польські прапори на будівлі Шпрехера (вул. Академічна). Львівській Політехніці, та інших. У будівлі Політехніки був відкритий шпиталь АК. За однією з версій Марченко збив польський прапор, за міг отримати й кулю від бійців АК. Похований А.Марченко у Львові на Пагорбі Слави.

Могила А.Марченка на Пагорбі Слави

Аківці ведуть бої за Львів

Згідно даних польської сторони, аківці вели бої з німецькими військами й у західній частині міста. Тут діяло 1200 бійців під керівництвом капітана Яна Козика. Поляки змогли відкинути німців на лінію вул. Лещинського-Городоцька. 24 липня аківці спробували захопити Кортумову Гору, однак були відкинуті німцями. Німці також вибили поляків з Левандівки.  Частина аківців відступила навіть до центру міста. Аби виправити ситуацію Філіповський відправив на вул. Городоцьку підрозділи капітана Яна Кароля Осіовського.   

Бійці АК

У південному секторі міста діяло лише 540 бійців (11 взводів). У цьому секторі не було значних боїв з німцями. Поляки після короткотривалої перестрілки захопили Цитадель, знайшли там склад стрілецької зброї. Взвод із складу сил поручика Бородея вів бої поблизу вулиці Городоцької.

 Північний сектор Львова був добре укріпленим. Німці запекло боронили його. Німецькі позиції штурмували понад 730 бійців капітана Мар'яна  Енджейовського. Взвод поручика Збігнєва Бориславського захопив будівлю газ заводу, схопивши у полон німців, що перебували там. Поляки відбили також кілька контратак ворога. Згідно з даними польської сторони, північний сектор був звільнений поляками, без особливих зусиль з боку Червоної Армії. 

 26 липня полковник Філіпковський та інші офіцери АК мали зустріч з офіцерами Червоної Армії. Було досягнуто домовленостей, що буде переозброєна 5-а піхотна дивізія АК, яка прийме участь у подальших боях. У ніч з 27 на 28 липня радянські війська очистили від німців Кортумову Гору і Львів опинився під контролем Червоної Армії.

Підрозділи Червоної Армії на вулицях Львова. Липень 1944 р. 

 Радянським військовослужбовцям довело ще проводити розмінування. Лише в секторі дій 29-й гв. мсбр було знешкоджено понад 650 мін та фугасів. До речі, бригада понесла найбільші втрати серед усіх радянських підрозділів, які штурмували Львів – понад 400 чол. (понад 100 убитими), дві 45-мм гармати, міномет.

Провал “Бурі”

У ніч з 28 на 29 липня відбулось засідання, у якому приймали участь Філіпковський, полковник Генріх Погоський, окружний делегат польського уряду Адам Островський. Було схвалено проект угоди, який полковник мав передати генералу Міхалу Жимерському – головнокомандувачу прорадянського Війська Польського. Філіпковський з іншими офіцерами АК був арештований у Житомирі, перебував у різних в’язницях СРСР і був звільнений у 1947 р. Його син загинув під час Варшавського повстання.

Арештовані були також офіцери АК, які зібрались у Львові на нараді з радянською стороною у штабі АК на вул. Кохановського.  На нараду прибуло до 30 аківці. Мав бути присутнім й начальник штабу 1-го Українського фронту, генерал-лейтенант Семен Іванов. Один з радянських офіцерів сказав, що генерал дуже зайнятий, не зможе прибути до штабу АК, натомість запрошує поляків до себе, у будівлю палацу Бесядецьких (площа Галицька). За аківцями прибули “вілліси”. Польськів делегатів доставили до будівлі. Поляків запросили до великої кімнати на першому поверсі, до якої вело кілька дверей. У кімнаті, у формі підкови, були встановлені письмові столи. У стін, на стільцях, сиділо понад 30 радянських офіцерів. До зали увійшов радянський полковник, який сів за письмовий стіл, розташований по центру кімнати. Полковник запросив до столів аківців. Коли представники АК опинились за столами, полковник попросив зробити доповідь старшому з делегатів. Майор Стасевич заявив, що присутні у залі польські офіцери представляють служби та бойові частини Армії Крайової, яка хоче воювати проти Німеччини поряд з Червоною Армією. Коли він закінчив, радянський полковник попросив його повторити звіт ще раз. Трохи розгублений, майор Стасевич повторив усе з самого початку. Потім полковник підвівся, відкрив шухляду столу, дістав два пістолети та прокричав: “Руки вгору!”. Ззаду до поляків підійшли радянські офіцери та почали скручувати аківцям руки. Далі до зали увійшли автоматники. Полякам провели особистий обшук та арештували. АК передало контррозвідці 1-го Українського фронту відомості щодо німецьких агентів гестапо міста Львова, щодо осіб, які співпрацювали з німецькою адміністрацією.

  Згідно з офіційними даними, у боях за Львів загинуло понад 30 бійців АК, а ще понад 120 зазнали поранень. Українські історики наголошують на тому, що поляки провели “зачистку” українських націоналістів у Львові – одних стратили, а інших – передали радянським силовикам. За різними даними, було убито від 300 до понад 700 українців. Доволі часто жертвами ставали представники інтелігенції, громадські діячі. Поляки помічали двері осель таких осіб помітками, і якщо власник оселі не встиг зникнути – його очікувала сумна доля.

 Операція “Буря” провалилась. Особливо трагічною вона стала для Варшави, яку німці фактично зруйнували. Волинь, Галичина та інші українські землі відійшли до УРСР. Польща так й не змогла відновитись у кордонах 1939 р.