20 Травня 2022

“Найрозкішніша цукернича вітрина світу”, або як львівські кондитери змагались за клієнта

Related

«Обрані часом» – виставка живопису Володимира Слєпченка у Львові

У львівському Музеї митрополита Андрея Шептицького можна побачити 60...

Одна з топових каратисток України

Автор статті вже неодноразово зазначав, що Львів став потужним...

Здобуття української незалежності: Бої за гору Маківка

Історія України з часів козацтва, це історія прагнення українського...

Мангали, котли, бочка для копчення: як колектив Дрогобицького театру допомагає фронту

Працівники Львівського академічного обласного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича...

Історія Олени Кутєпової з Луганщини, що евакуювалася до Львова

50-річна Олена Кутєпова з Луганщини евакуювалася до Львова разом...

Share

Львів – це не лише кава, а ще й унікальні солодощі, обов’язково з натуральних складників і за давніми рецептами. З вітрин сучасних цукерень та кондитерських Львова перехожих спокушає безліч традиційних солодких наїдків: сирники, штруделі, цвібаки, завиванці та андрути, шоколадні цукерки з різноманітними начинками та іриски, кремові тістечка, марципанові торти і пляцки….Далі на ilvivyanyn.

Асортимент дійсно вражає, та він, за переконанням львовознавців, – відтворює лише частину десертів, якими полюбляли ласувати львів’яни у минулому столітті. А історія солодощів у Львові заслуговує на детальне дослідження, адже, надзвичайно багата на факти, події та видатні особистості.  

Солодка історія

Кондитерські, або як називали їх у Львові, цукерні, з’явились у місті з приходом Австро-Угорщини. Першою стала цукерня львівського підприємця швейцарського походження Домініка Андреоллі, яка розпочала свою солодку діяльність ще в 1803 р. Затятою боротьбою за клієнтів запам’ятались містянам цукерні Костецького та Ротлендера, що були розташовані поруч. Наприкінці  XIX століття у Львові відкрилась відома кондитерська фабрика Брандштадтера.

В цукерні львів’яни приходили не лише за солодкими десертами. У цих закладах вирувало культурне життя міста: тут за філіжанкою кави велися політичні дискусії, артисти обговорювали майбутні постановки, а журналісти вели свої щоденні хроніки. Постійними відвідувачами в цих закладах були тогочасні письменники, художники та літератори. Так, Іван Франко любив випити чаю із солоденьким у цукерні Залевського. 

В боротьбі за відомих клієнтів власники цукерень вдавались до будь-яких маркетингових хитрощів. “Найживописнішою” стала цукерня Андреоллі, діяльність якої дала початок славнозвісному пасажу. За вказівкою власника художники розписали торцеві стіни малюнками – дивовижними фруктовими деревами та пальмами з мішками делікатесів та прянощів. За спогадами сучасників, “розписи спричиняли до того, що прямокутник мурів перетворювався в браму, широко відкриту в далекий кольоровий світ”. 

В цукерню Бенецького щовечора кликала відвідувачів музика, а “родзинкою” для них ставали хрумкі вафельні трубочки, які додавались до морозива. До того ж чи не в кожному закладі “бавили” клієнта: шанобливо цікавились здоров’ям, повідомляли новини та розважали жартами.

1

Цукерня шоколадного короля

“Шоколадний король” – так називали відомого львівського кондитера Людвіга Залевського на початку ХХ ст. Його цукерня, заснована в 1901 році, стала однією з найпопулярніших у Львові. Залевський був чудовим менеджером, до того ж його солодощі були найвищої якості, тож не дивно, що свою продукцію він літаками щодня відправляв до Парижу, Відня та Варшави.

Знаменита цукерня знаходилась по вул. Академічній, 22 (теперішня адреса – пр.Шевченка, 10). Вдале розташування , вишукані солодощі, богемне товариство та відмінне обслуговування магнітом притягували все більшу кількість постійних відвідувачів. Та найбільшим надбанням цукерні була її вітрина. Спеціально для розробки її дизайну Людвіг Залевський запрошував відомих львівських художників. Станіслав Лем у книзі “Високий замок” писав:

“… ніде у світі не бачив цукерничих вітрин, оздоблених із таким розмахом. Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювалися декорації, що були тлом для вражаючих скульптур і алегоричних фігур із марципану. Якісь великі натуралісти, рубенси цукерництва, втілювали на ній свої фантазії, а надто перед Різдвом і Великоднем, коли за шибами поставали дивовижі, застиглі в мигдалевій масі та чоколяді. Цукрові Миколаї мчали на санях, із їхніх лантухів ринули лавини смаколиків. На глазурованих полумисках спочивали шинки й риби в галяреті, теж марципанові і з кремовою начинкою. Навіть скибки цитрини, що просвічували крізь галяретку, були витвором цукерничого різьбярства. Пам’ятаю стада рожевих свинок із чоколядовими оченятами, найрізноманітніші фрукти, гриби, вудженину, рослини, якісь печери й скелі. Складалося враження, що Залевський подужає відтворити в цукрі та чоколяді цілий Космос, оздобивши сонце лущеним мигдалем, а зірки – лискучою глазур’ю”.

Крім того, в цукерні практикували продаж солодощів на виніс. Смаколики запаковували в білий папір і перев’язували кольоровим шнурочком з кільцем, щоб шнурок не врізався в пальці. 

Цукерня Людвіга Залевського проіснувала до 1939р, а доля наступного власника, його сина Владислава, склалась трагічно –  він загинув в радянському концтаборі.