17 липня німецькі війська, завдаючи потужних ударів по “Колтівському коридору” з північного та південного напрямків змусили радянське командування замислитись над тим, аби зміцнити свою оборону на флангах проходу. Далі радянські генерали планували повністю зняти загрозу перекриття коридору ворогом, пише ilvivyanyn.com.
“Бронювання” коридору
Перекриття “Колтівського коридору” загрожувало системі комунікацій 3-ї гвардійської та 4-ї танкових армії. Прохід прострілювався німецькою артилерією і був настільки вузьким, що радянське командування не могло ввести в нього велику кількість танків.
За таких обставин командувач 3-ї гвардійської танкової армії, генерал-полковник танкових військ Павло Рибалко, наказав командиру 6-го гвардійського танкового корпусу (6-й гв.тк), генерал-майору Василю Новікову, зупинити просування на Захід, зайняти оборону південніше Сасова. Для цього виділялись сили 91-ї танкової та 16-ї легкої самохідно-артилерійської бригад, а також винищувально-протитанковий артполк. 6-й гв.тк зайняв оборону в секторі Куткір – Скнилів – Красне.
Південно-західний виступ Колтівського коридору прикривали підрозділи 10-го танкового корпусу генерал-майора Матвія Шапошнікова зі складу 4-ї танкової армії. 61-а гвардійська танкова бригада перебувала у Ляцькому, а 63-а гвардійська танкова бригада та 72-й окремий важкий танковий полк – поблизу Золочева. Решту підрозділів 4-ї танкової армії залишались в “Колтівському коридорі” в районі Нище – Перепельники. 6-й гвардійський мехкорпус генерал-лейтенанта Олександра Акімова мав розгромити ворога в районі Івачів – Підлипці, аби розширити прохід.
Особливе завдання отримав 4-й танковий корпус генерал-лейтенанта Павла Полубоярова – прикрити з півдня і півночі вузьку горловину “коридору” між Колтовом та Івачівом (західніше та південніше Гукалівців). Таким чином радянське командування проводило “бронювання” стінок “Колтівського коридору” – розташувало в ньому танкові підрозділи двох танкових армій та 60-ї армії, аби ті захищали фланги проходу. Краєзнавець Андрій Квасецький стверджував, що до таких дій були залучені чотири танкові, механізований та кавалерійський корпуси, два полки важких танків ІС-2, два важких самохідно-артилерійських полки та інші підрозділи (понад 1000 танків та САУ).
Радянське командування прагнуло нанести удар силами 31-го танкового корпусу в напрямку Колтів – Сасів – Білий Камінь, а 6-го механізованого корпусу – Підлипці – Плугів – Гологори, аби перетворити “коридор” на справжній пролом, унеможливити з’єднання німецьких дивізій, що опинились в оточенні, з основними силами німецьких військ. 17 липня у бій ввели й резервні стрілецькі дивізії 60-ї армії – 100-у, 246-у, та 359-у. Тим часом підрозділи 9-го мехкорпусу здобули Буськ і Бродівське угрупування Вермахту опинились в оперативному оточенні.
Німці знову намагаються перекрити “коридор”
Слідкуючи за діями Червоної Армії та знаючи про важке становище Бродівського угрупування, німецьке командування вирішило посилити своє угрупування в районі Сасова та Колтова. Після перегрупування та отримання додаткових підрозділів, угрупування складалось з 913-го полку 349-ї піхотної дивізії, батальйону 361-ї піхотної дивізії, підрозділів 8-го панцергренадерського полку 8-ї танкової дивізії та підрозділів дивізії “Галичина”. Згідно з німецькими документами, в районі Малого Тростянця підрозділи Вермахту змогли знову тимчасово перекрити “коридор”.
У радянських документах можна знайти інформацію, що німці залучили у контрударах понад 60 танків, увесь день вели вогонь з мінометів та гармат. Німці протягом 18 липня змогли двічі обстріляти командний пункт 3-ї гвардійської танкової армії.
Контрзаходи радянського командування
Аби ворог не зміг розвивати свій наступ, командування 6-го гв. мехкорпусу наказало командиру 16-ї гвардійської мехбригади, полковнику Всеволоду Ривжу, зайняти оборону північніше Малого Тростянця, аби ворог не прорвався у південному напрямку. Щоб подавити вогонь німецьких артбатарей північніше Нуще та у Колтова, були використані важкі самохідки СУ-152 327-го гвардійського важкого самохідно-артилерійського полку. Одна лише 3-а батарея знищила дві ворожі гармати, ведучи вогонь прямою наводкою.
Радянське командування посилило також північний сектор “коридору”. Так 14-а гвардійська танкова бригада полковника Петра Лимаренка (4-й гвардійський танковий корпус) одержала наказ зайняти оборону в районі Тростянця Малого, Обертасова і Попельні. 93-а танкова бригада полковника Сергія Доропея отримала наказ знищити німецькі танки в районі Обертасова, взяти під контроль шосе Сасів – Кругів.
Згідно з даними радянських документів, 18 липня німці проти 28-го стрілецького корпусу здійснили чотири потужні атаки, в яких залучили два батальйони піхоти, 34 танки та кілька бронемашин. Це були частини 28-го панцергренадерського та 11-го танкового полків 8-ї танкової дивізії, 113-й панцергренадерський полк 1-ї танкової дивізії і частини 254-го піхотної дивізії.
Радянське командування міркувало, що німецькі війська будуть атакувати в напрямку Гарбузова. Саме тому в цей сектор були скеровані частини 4-го гвардійського танкового корпуса. Зокрема його 12-а та 13-а гвардійські танкові бригади зайняли оборону у села Гукалівці. Радянські війська у запеклих боях стримали просування німецьких військ.
Чергова спроба 6-го мехкорпусу увійти в “коридор”
18 липня 6-й гвардійський мехкорпус отримав наказ від командувача 4-ї танкової армії просунутись через “коридор” та досягнути сектора Вороняки – Гологори. В секторі просування корпусу знаходились підрозділи 1-ї , 8-ї танкових та 254-ї піхотної дивізій, що мали до 70 танків і САУ, понад 40 гармат. Німці теж готувались до контрударів.
Після 30-хвилинної артпідготовки підрозділи 17-ї гвардійської (полковник Степан Привезенцев) та 49-ї (полковник Петро Туркін) мехбригад перейшли у наступ, однак в секторі Нуще – Малого Тростянця наштовхнулись на удари ворога. 17-а мехбригада вела запеклі бої з німецькими танками у с.Засляї та поблизу гори Могилка. В боях відзначився командир Т-34-85 лейтенант Петро Копєйкін, екіпаж якого, маневруючи на полі бою, знищив три “тигри” (явне перебільшення) та п’ять вогневих точок.
Німці були відкинуті на вихідні позиції, однак і радянські війська не просунулись вперед. О 17:00 німці (10 танків та батальйон піхоти) спробували атакувати з північної сторони Івачіва, однак потрапили під потужний вогонь радянських танків та артилерії, втратили чотири танки та відступили.
17-а та 49-а мехбригади несли великі втрати, оскільки на їх ділянці діяли “пантери” та “тигри”, які завдяки рівнинній місцевості, могли вести вогонь з дистанції 1,5 – 2 км. З такої дистанції радянські екіпажі, без ІС-2 та важких САУ не могли знищити важких німецьких танків. В радянських документах вказано, що позиції мехбригад атакували німецькі літаки Bf.109.
Згідно з радянськими документами, 6-й гвардійський мехкорпус записав на свій рахунок 16 танків (7 “тигрів”), 3 гармати, 26 станкових кулеметів, понад 900 чол. Власні втрати корпусу були теж великими – 32 танки (22 згоріли), 130 вбитих, понад 340 поранених. Згідно журналу бойових дій 49-ї мехбригади, в ході запеклих боїв ворог спалив 16 її танків, понад 40 бійців загинуло. В той же час бригада записала на свій рахунок 13 танків (6 спалила), 5 гармат.
Дії 359-ї стрілецької дивізії
Поки 6-й гвардійський мехкорпус стримував атаки ворожих військ, підрозділи 10-го гвардійського танкового корпусу вели бої західніше Золочева. 63-а гвардійська танкова бригада полковника Михайла Фомічева спільно з 1689-м винищувально-протитанковим полком та 72-м важким танковим полком захопили Вільшаницю і змушені були зайняти оборону, оскільки німці здійснили кілька контратак, кинувши у бій кілька батальйонів піхоти та 24 танки.
19 липня атакувати ворога почали підрозділи 60-ї армії, зокрема й 359-ї стрілецької дивізії полковника Петра Косолапова, яка отримала завдання штурмувати Колтів та висоту 374. Об 12:00 по вказаним позиціям завдали удару два артполки, два дивізіони 122-мм гаубиць та два дивізіони реактивних установок, а також штурмова авіація. У радянських документах вказано, що Колтів буквально “стерли”. Далі в наступ перейшли стрілецькі частини – 1198-й полк та 255-а штрафна рота атакували висоту 374 та південні околиці Колтова, 1196-й полк – південно-західні околиці Колтова, а 1194-й полк – північні та північно-східні околиці. Атаку піхоти підтримували танки 237-ї танкової бригади полковника Олександра Пєтушкова. Німці, силою до двох батальйонів, що займали оборону в секторі Колтова, вимушені були відступати до Сасова.
Танки 3-го батальйону 237-ї бригади спробували розвинути досягнутий успіх, переслідували ворога західніше Колтова, однак потрапили під вогонь кількох “пантер”, що знаходились в засаді. Два Т-34 було спалено. Не зміг перешкодити відступу німців з Колтова до Сасова 1-й танковий батальйон бригади капітана Івана Дригайло – радянські екіпажі теж потрапили під вогонь німецьких танків, що перебували у засідках. В боях за Колтів 237-а бригада втратила 6 танків (5 було спалено), понад 120 вбитими та пораненими. Втрати 359-ї дивізії становили понад 300 осіб. Варто зазначити, що підтримку 359-ї дивізії надали 100-а та 246-а стрілецькі дивізії.
Епілог
Після того як радянські війська оволоділи Колтовом, загрозу для “коридору” було частково ліквідовано. Командувач 6-го гвардійського мехкорпусу отримав новий наказ – прямувати маршрутом Тростянець Малий – Зозулі – Єлиховичі. Внаслідок сильних дощів розмило дороги й вантажівки доводилось брати на буксир танкам, утворились великі корки.
Приблизно об 18:00 16-а мехбригада та 29-й важкий танковий полк (4-а танкова армія) здобули Перемишляни. Командування 1-го Українського фронту ставило перед генералом Лелюшенко завдання прорватись 20 липня до Львова та оволодіти місто. Зважаючи на ситуацію, завдання було нездійсненим.
19 липня завершилась боротьба за “Колтівський коридор”. Німці так і не змогли перекрити цей прохід та заблокувати радянським військам шлях до Львова. Водночас і Червона Армія не змогла повністю знищити Бродівське угрупування.
