Укладачі хронік та літописів зберегли для нас імена колишніх правителів і церковнослужителів. Однак ці правителі служили не самі, а мали своїх підлеглих та слуг, серед яких були і лікарі. Щоправда, їхні імена в мемуарах та документах згадували вкрай рідко. Через це історики були змушені вишукувати у збережених текстах поодинокі біографії медиків, щоби збагатити уявлення про минуле, пише ilvivyanyn.com.
Славетні львівські лікарі
Одним із перших відомих лікарів Львова був науковець та освітній діяч Юрій Дрогобич. Він народився в місті Дрогобич, однак навчався у львівській школі при латинській катедрі, а потім, коли вступив до Болонського університету (Італія), назвав себе Джорджо да Леополі на честь Львова. Юрій Дрогобич став першим українцем, який здобув ступінь доктора медицини, а саме в 1482 році. Також він перший українець, який робив розтин людського тіла. Все це відбувалося у Болоньї.
Ще одним відомим лікарем був корінний львів’янин Павел Боїм. Він здобув ступінь доктора філософії та медицини в італійському місті Падуя, а тоді повернувся до Львова займатися лікарськими практиками, бізнесом і чиновництвом. Свою лікарську діяльність розпочав у львівському шпиталі Святого Духа, серед його пацієнтів був король Речі Посполитої Зиґмунд ІІІ Ваза.
Польський поет, історик та хроніст Львова Бартоломей Зиморович у своїй праці Leopolis Triplex писав, що в 1618 році у Львові працював лікар Станіслав Дибовіцький, який родом із Перемишля. Він народився в незаможній сім’ї, однак зумів здобути ступінь доктора медицини в Болонському університеті. Зиморович відверто захоплювався навичками цього лікаря й тим, як він самостійно завдяки наполегливій праці та світлому розуму побудував собі ім’я.
Серед інших відомих на той час лікарів міста був уродженець Львова Еразм Сикст. Він спершу навчався у Кракові, а потім в Італії здобув ступінь доктора медицини. З 1614 й по 1629 рік працював у католицькому шпиталі Львова. Після цього викладав медицину в Замойській Академії (виш у польському місті Замостя). Еразм створив чимало наукових праць, наприклад, писав про ковтун (запалення сальних залоз на голові).
Еразм говорив, що кожен лікар має мати свою філософію, лише тоді може займатися медициною. Він пропагував ідею про те, що неможливо вилікувати тіло, якщо хвора душа. Еразм закликав усіх пацієнтів доглядати за здоров’ям, щоби попереджувати хвороби. З цією метою він провів хімічний аналіз води на курорті села Шкло (Львівщина), щоби довести лікувальні властивості грязелікування та термальних джерел.
Також відомим лікарем був львів’янин Мартин Анчевський. Його в 1650-х роках визнали одним із трьох найбагатших людей Львова. Мартин не лише лікар та доктор медицини, а й купець, бургомістр, війт та лавник.
Лікування під час епідемій
Починаючи з кінця XV століття, Львів підкошували епідемії чуми. Ліків не було, тож львів’яни використовували всеможливі ненадійні способи, поки не додумалися дотримуватися особистої гігієни й обмежити будь-які контакти з іншими людьми. Лише наприкінці XVІІІ століття «чорна смерть» відступила зі Східної Європи.
1823 року зафіксували першу пандемію холери, яку до Львова привезли російські солдати з Індії. Щоби боротися з хворобою, створили окремі групи (штаби), однак це не надто допомогло. Коли пандемія знову охопила Галичину в 1885 році, то українські вчені почали працювати над розробкою ліків, зокрема, їх розробляли Ілля Мечников, Микола Гамалія, Данило Заболотний та Володимир Хавкін.
Разом із початком Першої світової війни у Львові зафіксували висипний тиф. У той час у місті жив чеський лікар Рудольф Вайгль, який і винайшов вакцину. Життя багатьом львів’янам, та й загалом людям по всьому світу, вдалося врятувати, однак після війни зафіксували вже нову хворобу – «іспанку». Ця найбільш смертоносна хвороба за всю світову історію забирала у Львові 64 людини на тиждень на піку її поширення.
