Сучасна стоматологія у порівнянні із минулим – це небо та земля. Так, лікування зубів обійдеться у чималі кошти, однак зупи полікують якісно та головне – безболісно. У радянські часи у місті не було приватних клінік, а щоб відвідати державні установи, потрібно було подолати страх, терпіти біль та незручності, пише ilvivyanyn.com.
Трішки історії
Львів став центром стоматології Східної Європи ще у далекому 1828 р. Саме тоді була відкрита кафедра стоматології при медико-хірургічному факультеті Львівського університету. Тривалий час кафедру очолював професор Карл Каліга, який стажувався в Німеччині, Росії, Польщі та інших країнах, видавав підручники. У 1905 р. у місті відкрили першу у Східній Європі університетську стоматологічну амбулаторію для підготовки дипломованих лікарів-дентистів та надання спеціалізованої допомоги незаможним прошаркам населення Галичини.
Величезний вклад у розвиток львівської стоматології зробив відомий вчений А.Цєшинський, якій очолював львівську школу стоматології аж до 1941 р. Він створив інститут стоматології при Львівському університеті, досліджував застосування рентгену у лікуванні зубів, приділяв велику увагу застосування анестезії у стоматології. У 1936 р. А.Цєшинський був відзначений Міжнародною федерацією дантистів (FDI) найвищою світовою стоматологічною нагородою “Золотою медаллю Міллера”. Відомого стоматолога знищило гестапо.
Заклади стоматології та кадровий потенціал
Після того, як Львів у 1944 р. опинився у складі УРСР, львівські стоматологи працювали за тією ж схемою, що й лікарі усього Союзу, однак також використовували величезний досвід своїх колег здобутий до війни. У 1958 р. при Львівському медичному інституті був відкритий окремий факультет з підготовки стоматологів. Стоматологічні послуги львів’яни могли отримати у поліклініках, та якщо говорити про радянський період, то левова частка пацієнтів міста та області зверталась до Львівської обласної стоматологічної поліклініки. що продовжує функціонувати у Львові й сьогодні (знаходиться на вул.Пекарській). У травні 1982 р. увели в експлуатацію стоматологічну поліклініку №4, що могла приймати понад 500 пацієнтів за зміну.
Якщо говорити по львівських стоматологів, які працювали у місті в радянську добу, то серед них було багато потужних спеціалістів, відомих в усьому Союзі. Яскравий приклад – професор Марк Покровський. Дослідник розпочав свій науковий шлях в Одесі, у 1976 р. перебрався до Львова й вже через 10 років захистив докторську дисертацію на тему: “Клінічна і функціональна характеристика пародонта при різноманітних патологічних процесах”.
Величезний вклад у розвиток львівської стоматології зробив професор Євстахій Гоцко, який у 1979 р. очолив стоматологічний факультет Львівського медінституту, написав велику кількість праць, був автором кількох винаходів. Гоцко не лише вивчав питання пов’язані з лікуванням зубів, а й зробив вагомий внесок у розвиток відновної хірургії щелепно-лицевої ділянки. Під його керівництвом було підготовлено три доктори наук.
Металеві та золоті пломби
Сьогодні будь-який стоматолог може запропонувати пацієнту величезну кількість різноманітних пломб з полімерів, кераміки. Такі пломби не лише не псують зовнішній вигляд зуба, а й зберігають його функції.
В радянський період уражені зуби теж пломбували, однак пломбування було доволі болісним, неприємним та тривалим процесом. Деякі пацієнти згадують сьогодні з гумором, що в стоматологічний кабінет слід було заводити злочинців, що не зізнавались у скоєному.
Для відкриття каналів та механічних видалень хворих решток зубу використовували бормашини з низькою кількістю обертів. Через це пацієнти повинні були терпіти больові відчуття, незручності, поки лікар не виконав свою роботу. Канали пломбували без рентген-контролю.
Стоматологи просто вбивали нерв, використовуючи отруйний миш’як. Лікар, розширивши каріозну порожнину бормашиною, заливав туди пасту з миш’яку та ставив тимчасову пломбу. В наступні декілька днів миш’як, поступово “вбивав” нерв. Далі стоматолог видаляв пломбу, діставав мертвий нерв, заповнював канал резорцин-формаліном, після чого ставив постійну пломбу.
Після того як стоматолог прочистив канали та видалив уражені ділянки, наставала черга самого пломбування. У якості пломб використовували спеціальну суміш (сірий абразивний порошок та затверджував) або метали. “Цементні” пломби були низької якості та дуже швидко “випадали». Кучер Леонід Михайлович, який в радянські роки працював на 28-му Авторемонтному заводі зізнавався, що така пломба протрималась на його зубі до “першого горіха” – забувши про уражений зуб, чоловік вирішив розколоти горіх і пломби не стало.
Металеві пломби були довготривалими, однак вони псували зовнішній вигляд зубів та призводили до остаточної його руйнації. Заможні громадяни могли собі дозволити пломби із золота. Металеві пломби не лише псували естетичний вигляд ротової порожнини, однак й призводили до втрати функцій зубів. Наприклад таким зубом можна було лише “товкти” їжу, а не перемелювати та подрібнювати. Пацієнти, які позбавлялись усіх зубів, могли розраховувати на знімний протез, який вночі клали у звичайні склянки з водою.
Відсутність анестезії та “больова діагностика”
Радянські стоматологи вводили пацієнтам анестезію лише при хірургічному втручанні, абсцесі або за умови видалення зуба. Найчастіше використовували новокаїн, від якого європейці відмовились ще до Другої світової війни. Адже у знеболювального було багато побічних ефектів – вплив на серце, підвищення артеріального тиску, блювота та багато іншого.
Львів’яни, які звертались до стоматологів в радянські часи стверджують, що новокаїн діяв повільно. Тому траплялись випадки, коли при видаленні хворого зуба хворий відчував жахливий біль. Рятувало лише те, що стоматологи видаляли зуб дуже швидко. Великою проблемою було й те, що не було якісних одноразових голок та шприців.
Рентгенівські знімки робили в спеціальних кабінетах лише з 1980-х рр., а у більшості випадках стоматологи проводили діагностику, спираючись на болісні відчуття пацієнта. Наприклад по хворому зубові постукували ручкою зонду чи пінцету, обмацували припухлості тканин. Це була надзвичайно болісна та неприємна процедура. У США велику увагу приділяли діагностичній стоматології, тоді як у СРСР до лікарів звертались, коли вже існували проблеми із зубами.
Брак техніки та відсутність естетики
У зв’язку з протистоянням СРСР та країн Заходу, радянські стоматологи вимушені були використовувати вітчизняну техніку, яка значно поступалась закордонним зразкам. Це та ж сама бормашина, механічні крісла. Бормашини не мали системи охолодження, тому нерідко з роту пацієнту буквально валив дим у суміші з каріозним пилом. Було чути різкий неприємний запах паленої кістки. В якості підсвітки використовували…потужну автомобільну фару.
Стоматологи повинні були виконувати план і зовсім не дбали про естетичний вигляд ротової порожнини пацієнтів, адже потрібно було полікувати велику кількість людей і це не впливало на розмір зарплати.
Сучасні львівські стоматологи стверджують, що завдяки радянській стоматології з’явилося ціле покоління людей, які буквально бояться стоматологію, асоціюючи лікування зубів із болісною процедурою.
