Водолікування здобуло особливу популярність в Європі у ХІХ столітті. Тоді чеський лікар Вінсент Прісніц, німецький священник Себастяьн Кнайп і австрійський лікар Вільям Вінтерніц дослідили терапевтичний ефект ванн, після чого гідротерапія стала модною в широкому громадському колі. Поблизу великих міст відкривалися курорти, санаторії тощо. Одним із них був санаторій «Киселька» – найбільший курортний комплекс на тогочасній околиці Львова, пише ilvivyanyn.
Історія почалася з купалень
Наприкінці XVIII століття польський підприємець та меценат Кароль Кіселька в місцевості Папарівка (біля підніжжя Високого Замку з боку Підзамче) збудував броварню. Внаслідок варіння пива та горілки утворювалася велика кількість гарячої води. Її почали використовувати для облаштування дешевих термальних купалень. Цей комплекс із лікувальних купалень у «Саду здоров’я» дуже полюбили львів’яни та туристи. Курортом опікувався лікар та засновник першої станції швидкої допомоги у Львові Едвард Стройновський. Він, до слова, потім став зятем Кароля Кісельки.
У 1862 році Рафал Коритковський написав брошуру про те, що у цьому комплексі пацієнтів лікують без належної медичної підготовки. Тоді керуючий закладом Францішек Медвей поїхав за кордон, щоби відвідати тамтешні гідропатичні заклади. У закладі доктора Путзара біля німецького міста Дрезден він отримав сертифікат, який надав право проводити гідротерапію. Тоді Медвей повернувся до Львова й отримав офіційний дозвіл від місцевої влади на використання закладу як санаторію. Лікування проводили за допомогою новітніх методів гідротерапії. Воду використовували з джерела біля Замкової гори.
Становлення престижного санаторію
У 1871 році директором санаторію став доктор Венант Пясецький, він вивчав водолікування та фізіотерапію у Празькому університеті, а також хірургію у Львівському університеті. Разом із Каролем Кіселькою вони відвідали найвідоміші європейські гідротерапевтичні заклади. Після таких поїздок реконструювали та модернізували санаторій «Киселька», закупили сучасне на той час медичне обладнання.
Для потреб санаторію збудували два двоповерхові будинки, які налічували разом 36 кімнат. Щороку заклад обслуговував від 120 хворих. Тоді санаторій став престижним водооздоровчим комплексом закритого типу. Завершили облаштування санаторію у 1884 році.
Хворих лікували різними гідротерапевтичними методиками, які тоді активно використовували в Європі, штучними мінеральними та хвойними ваннами, а ще обгортанням грязями, електротерапією та масажем. Для оздоровлення використовували гальванічні, світлові, мінеральні, сонячні та інші купелі. Була тут доступною і лікувальна гімнастика. Для проведення активних вправ на м’язи коліна і стегна використовували апарати Зандера. Серед інших послуг були електризація, різноманітні інгаляції. Водолікувальні лазенки мали окремі відділення для чоловіків та окремі для жінок. Окремо розміщувалися також кабінети з ваннами для лікування мінералами і грязями.
У закладі була своя бібліотека, читальний зал, стояло фортепіано. У парку санаторію організували місце для командних ігор та доріжку для боулінгу. Починаючи з 1900 року, на посаді головного лікаря перебували відомі львівські терапевти-культурологи, як-от Едвард Ковальський чи Іван Війтковський. Заклад відвідували авторитетні особи, для прикладу, на лікування приїжджала польська письменниця Марія Конопницька.
22 червня 1921 року у приміщенні санаторію розмістився повстансько-партизанський штаб. Ще через деякий час там розташувався завод «Галичфарм».
Фото: photo-lviv.in.ua
