Сьогодні Львів неможливо уявити без кави. Її аромат витає у повітрі, заманюючи до затишних кав’ярень, що рясніють на вулицях старого міста, пише сайт ilvivyanyn.com. Але чи знаєте ви, що ще століття тому про кавову репутацію Львова ніхто й не чув? Принаймні є така думка… З чого ж все почалося? Які події та люди сформували стереотип про нерозривний зв’язок Львова з найпопулярнішим напоєм у світі?
Спробуємо розгадати цю кавову загадку!
Як кава з’явилась у Львові
Історія кави сягає корінням у далекий та спекотний край – Ефіопію. Саме тут у 800-х роках місцеві монахи вперше звернули увагу на незвичайні чорно-червоні плоди. Спостерігаючи за поведінкою кіз та інших тварин, які їли ці ягоди, вони помітили їх тонізуючий та збадьорюючий ефект.
Звичайно, сирі плоди не дуже припали до смаку монахам. Проте, за легендою, одного разу хтось із них у пориві гніву кинув їх у багаття. І тут сталося диво: ягоди заповнили повітря насиченим, неймовірно приємним ароматом, який знову заінтригував людей. Так розпочалися перші спроби правильно приготувати ці незвичайні ягоди.
Згодом кава з Ефіопії потрапила до Ємену, де настільки прижилася, що протягом довгого часу саме цю країну вважали батьківщиною цього напою. Особливо каву полюбили кочівники-араби, які й розповсюдили її по всій Аравії та Персії. Мусульмани також оцінили чорний напій, проте на початку 16 століття його вживання було заборонено з ініціативи місцевих священників. Але навіть це не зупинило тріумфальну ходу кави: вже у 17 столітті заборону зняли на території Туреччини. Саме з Туреччини кава розпочала свою подорож світом, завоювавши серця людей з різних куточків планети.
До Львова, згідно з легендою, кава потрапила завдяки Юрію Кульчицькому, уродженцю Самбірщини. Він народився близько 1640 року, був козаком на Січі. В одній з військових кампаній потрапив в турецький полон. Там вивчив мову та традиції Османської імперії. І згодом це йому дуже знадобилося.
Після звільнення з полону Кульчицький оселився у Відні. Коли турецькі війська взяли місто в облогу, протягом кількох місяців їжа та припаси почали вичерпуватися. Виникла гостра потреба дізнатися про місцеперебування австрійських військ. Розвідником був Кульчицький. Переодягнений у турецький одяг, він разом зі своїм слугою вийшов з Відня, співаючи османські пісні та пробираючись крізь ворожий табір. Їх застала злива і вони промокли до нитки.
Один з турків, розчулившись їхнім становищем, прихистив їх у своєму наметі, а також дав пораду, як уникнути небезпечних постів. Завдяки цьому Кульчицькому вдалося знайти австрійські війська, які згодом розбили османську армію. Героїзм уродженця львівської землі був щедро винагороджений, і одним з його дарів стало 300 мішків кави.
На той час в Європі кавові зерна використовувалися виключно в лікувальних цілях. Проте Кульчицький вирішив відкрити кавову ресторацію. Однак гіркота напою не припала до смаку відвідувачам. Тоді він почав додавати до кави вершки, мед та цукор. Ці експерименти призвели до створення знаменитого “віденського” рецепту.
Кава потрапила до Львова з Австро-Угорщини. Деякі джерела стверджують, що її привіз до міста саме Кульчицький, інші ж доводять, що це сталося значно пізніше, вже після приєднання львівських земель до Австрійської імперії.
Першими закладами, де пропонували кавовий напій, стали літні майданчики-цукерні Яна Вольфа. З цього моменту розпочався шлях львівської кавової традиції, яка й досі процвітає у місті.
Період Австрійської імперії
За часів Австро-Угорщини львівські кав’ярні створювалися за зразком віденських. Це були місця, де збирались люди різних політичних чи ділових інтересів. Було багато тематичних закладів. Для прикладу, майданчики Яна Вольфа стали місцем зустрічі місцевої золотої молоді, богеми та світських левиць. Зовсім інші люди збирались в дерев’яних цукернях. Це були осередки повій. Кав’ярня “Європейська” була середовищем людей бізнесу. Публіка закладів була настільки постійною та стабільною, що на випадкового відвідувача дивились підозріло та недовірливо.
Головною метою зібрань було обговорення тих чи інших питань, літературні чи політичні диспути, вирішення нагальних справ. В таких умовах кава виступала додатковим, але обов’язковим атрибутом зустрічі. Навіть виникла теза, що справжній львів’янин споживає філіжанку ароматного напою не менше 40 хвилин.
Цікаво, що до кави, за віденською традицією, подавали три стакани холодної води.
Окрім того, кав’ярні слугували своєрідними інформаційними центрами: тут безкоштовно поширювалась преса. Тож у відвідувачів була не лише змога збадьоритися кавою, але й дізнатися та обговорити останні новини.
Ближче до 1900 року відвідування кав’ярень та ресторанів стало доступним лише для заможних людей. Перед початком Першої світової у Львові виник жорсткий дефіцит цукру, і тому каву почали подавати несолодкою. Найбагатша верства населення вважала за честь мати вдома служницю-кавоварку, яка б готувала їм ароматний напій.
Радянський період: занепад та відродження кав’ярень
Друга світова війна завдала жахливого удару по економіці України. З приходом радянської влади на території Галичини традиція кав’ярень фактично була зруйнована. Новій владі більше подобалися генделики з широким асортиментом продукції, які вони називали чайними.
Однак це не була єдина причина. Радянська влада прагнула знищити місця, де збиралася бунтівна львівська інтелігенція, щоб обмінюватися думками, створювати клуби за інтересами та вести дискусії.
Цей період тривав декілька десятиліть. Лише на початку 60-х років XX століття, після “відлиги”, почала відроджуватися традиція кав’ярень.
Перші кав’ярні відкрили на площі Міцкевича та на сучасній вулиці Дорошенка. Згодом їх кількість значно зросла. Знову з’явилися тематичні заклади. Наприклад, кав’ярня “Кентавр” стала улюбленим місцем для студентів та еліти. Її також називали “Спина до совіцької влади”, адже вона розташовувалася позаду міської ратуші.
Заклад на сучасній вулиці Валовій мав назву “Сільська рада”. Це було таємне місце зустрічі журналістів та письменників.
Ще одним популярним місцем було «Утро нашей родини», поряд з Галицьким ринком. Там теж збиралась інтелігенція. Її перевагою був ранній початок роботи: кав’ярня відкривалася вже о 7:00 ранку. Не можна не згадати «Вірменку», яка працювала весь час, навіть у суворий радянський період.
Кав’ярні Львова в епоху незалежності
Здобуття Україною незалежності ознаменувалося не лише політичними змінами, але й новим витком розвитку львівської кавової культури. Молодь Львова почала збиратись в декількох осередках за інтересами.
“Вірменка” стала улюбленим місцем зустрічей для представників неформальних рухів та хіпі. Літератори ж збиралися в затишній кав’ярні на вулиці Костомарова, яку в народі прозвали “Псячою будою”. Молоді творчі особистості уподобали кнайпу в провулку Крива Липа, де панувала атмосфера вільних творчих ідей.
З початком XXI століття бурхливий розвиток туристичного бізнесу у Львові стимулював економічний підйом та появу нових оригінальних тематичних закладів. В місці з’явилося безліч кав’ярень, де можна не лише насолодитися кавою, але й поринути в атмосферу певної епохи, стилю чи культури. Кавова культура Львова продовжує розвиватися, збагачується новими традиціями та смаками, стаючи одним із символів міста. Пропонуємо ознайомитися з культурними традиціями та найкращими кав’ярнями Львова.