Цей відомий радянський боксер був дворазовим чемпіоном СРСР, мав свою манеру бою. Через конфлікт з радянською владою йому довелось пропустити багато поєдинків. Це поставило хрест на успішній кар’єрі талановитого бійця. Юрій Тхоровський став одним з найвідоміших спортсменів Львівщини, пише ilvivyanyn.com.
Перші кроки у боксі
Народився Юрій Тхоровський 1949 р. Майбутній чемпіон зізнавався, що потрапив у бокс випадково – один з його однокласників записався у секцію (хлопець навчався у 7-му класі) й інші товариші, включаючи Юрія, вирішили теж стати боксерами, “за компанію”. Через кілька місяців усі товариші вибули, а Юрій залишився. У 19-річному віці він склав норматив на майстра спорту.
На які б змагання не потрапляв юний спортсмен, він завжди виходив у фінал. На перших шкільних юнацьких іграх СРСР Юрій боксував із узбеком Абдуллою Кадирахуновим та програв за очками. Доля зведе цих бійців знову у 1975 р. Тхоровський тренувався у знаменитих боксерів М.Луцика та А.Стратилова. Однак жоден з тренерів не пророчив Юрію великих перспектив, не вбачаючи задатків в хлопцеві. Однак вже у 1973 р. Тхоровський став чемпіоном УРСР, а згодом здобув перемогу й на VI-й Спартакіаді УРСР.
Особлива манера у боксі
Юрій зізнавався, що його кумиром був перший в історії триразовий олімпійський чемпіон з боксу Ласло Папп. Тхоровський мав свою манеру боксу. Сам він зазначав, що сповідував технічний, тактичний бокс, а не силовий. Тобто спортсмен не намагався перемогти за рахунок потужних, руйнівних ударів.
У ринзі боксер спочатку як восьминіг, вивчав поведінку опонента, ухилявся від його ударів, а вже потім контратакував. Цією тактикою чемпіон здолав не одного боксера-силовика. Навіть проти тих, хто володів потужними ударами і сповідував силовий натиск, Тхорівський діяв сміливо і холоднокровно: тонко відчував небезпечні для себе ситуації, своєчасно парирував їх надійним захистом і точними контрударами набирав очки.
Не сподобалось спортсмену перемагати за очками. Наприклад, коли він наніс 100 ударів, а його суперник – 90. На думку Юрія, було б набагато краще, якби він завдав хоча б 10 ударів, а суперник – лише кілька.
Золото трьох чемпіонатів
Грамотна тактика, хороша швидкість та маневрування дозволяли Юрію Тхоровському відправляти в нокаут навіть більш досвідчених спортсменів, які до того ж були й нокаутерами. У 1972 р., він, як представник спортклубу “Локомотив” брав участь у чемпіонаті Європи з боксу серед залізничників та здобув перемогу.
Успішно боєць виступив й на чемпіонаті СРСР 1975 р., отримавши першість. Це ж саме можна сказати й про 1976 р., коли боксер виступав знову на чемпіонаті Союзу. Виступаючи у ваговій категорії до 63,5 кг він здолав Валерія Лімасова та здобув золото.
Перемога на Спартакіаді
Тхоровський блискуче виступив на Спартакіаді СРСР, що проходила у 1975 р. в Ташкенті. Після цих змагань Юрію присвоїли звання майстра спорту міжнародного класу. У першому бою чемпіон зійшовся з досвідченим нокаутером, росіянином Анатолієм Камнєвим (дворазовий чемпіон СРСР та учасником Олімпіади) та переміг опонента. У півфіналі довелось боксувати з узбеком Абдуллою Кадирахуновим. Українець здолав його з рахунком 5:0.
Нарешті у фіналі Юрія Тхоровського очікував бій з чемпіоном країни, учасником чемпіонатів Європи та світу – Суреном Казаряном. Суперник до того ж був шульгою. Тхоровський вивчав манеру боя суперника на записах, по відеомагнітофоні. Львів’янин вирахував той момент, коли вірменин буде контратакувати й вже на рингу, під час контратак суперника, просто відступав, ухиляючись від ударів.. Казарян не міг скористатись своїми “козирями” та програв з рахунком 5:0. Представник Львова був дуже рухливим у ринзі, уникав нокаутуючих ударів і проводив блискавичні контратаки. Таким чином у всіх боях боксер отримав перемоги. Після Спартакіади про Юрія багато писали у газетах, він став кумиром багатьох любителів боксу.
Тхоровський товаришував з українським боксером Анатолієм Клімовим. Останній часто виступав у ролі спаринг-партнера львів’янина, хоча був важчим на 10-15 кг. Клімов 12 років протримався у збірній Союзу, багато чому навчив Юрія.
Без права на виїзд за кордон
Через протиріччя з владою, Тхоровський не мав змоги виїхати до інших країн на змагання – влада не дозволяла спортсмену покидати Союз. З цієї причини він пропустив чемпіонат Європи 1975 р., що проходив у Польщі та Олімпійські ігри в Монреалі (1976 р.). І це при тому, що український боксер справедливо виборов собі квиток на Олімпіаду до Монреаля. Тхоровський тричі зустрічався у ринзі з відомим радянським боксером Валерієм Лімасовим та у всіх трьох поєдинках здобув перемоги. Остання перемога була саме напередодні Олімпіади. Однак згодом чемпіон отримав листа з КДБ та зрозумів, що шлях до Канади для нього зачинений.
У 1974 р. Тхоровський побував у Дюссельдорфі, на матчевій зустрічі ФРН – СРСР. Перед поїздкою з радянськими спортсменами проводили співбесіди працівники КДБ, Спорткомітету, партійних установ. В Німеччині Юрій познайомився з тамтешнім боксером, який виявився українцем. Той запросив львів’янина до кафе, багато розпитував про рідні терени. Коли ж Тхоровський повернувся до свого готельного номеру, його обшукали. Після повернення на Батьківщину, спортсмена не взяли на міжнародні змагання. Боксер неодноразово проводив співбесіди з працівниками КДБ, які нагадували допити. Партійці та силовики побоювались випускати талановитого спортсмена за кордон, аби той не виявив бажання залишитись у іншій країні.
Критики Тхоровського закидали йому програш у бою з американським спортсменом під час поєдинків збірних США та СРСР. Однак сам поєдинок був доволі спірним. Та ворогам боксера було достатньо вхопитись за будь-яку дрібничку.
Конфлікти з радянською владою поставили жирну крапку на бійцівській кар’єрі Тхоровського. Останній його бій відбувся у 1979 р. на Спартакіаді у Москві. Тоді він програв з рахунком 3:2 Ісраелю Акопкох’яну. Річ у тім, що суперник Юрія був на 10 років молодшим від нього і судді врахували цей момент.
Усього за свою спортивну кар’єру Тхоровський провів 200 поєдинків, з яких лише 15 програв. Спортсмен жодного разу не побував у нокауті.
Життя після рингу
Після завершення спортивної кар’єри Тхоровський працював п’ять років викладачем на кафедрі фізичного виховання лісотехнічного інституту. Далі, на короткий термін, боксер очолив збірну Львівщини з боксу, але конфліктував з іншими тренерами, сам стверджував, що це була не його стихія. До 1990 р. Тхоровський працював звичайним вчителем у школі на вул. Пушкіна (теперішня Чупринки). Далі Юрій перебрався до Німеччини, тренував в одному з берлінських клубів. Спортсмен заробив на власну квартиру.
Інколи боксер приїздив до України, де жили його батьки та брат (їх вже немає в живих). У Німеччині Юрій жив холостяцьким життям, жодного разу не був одружений. Однак у талановитого боксера й є син, з яким він не підтримував стосунків. У 2021 р. Юрій Тхоровський помер. Львівщина втратила одного з найпотужніших боксерів.
Автор книги “Історія львівського боксу” В’ячеслав Слончинський вважає Тхоровського найталановитішим львівським боксером в історії поряд з Андрієм Котельником. Багато тренерів справедливо відзначають, що при інших обставинах (за відсутності тиску влади), цей талановитий боксер міг стати й олімпійським чемпіоном.
