В Україні склались цілі династії представників різних професій, коли людина отримує фах та досвід та передає з покоління у покоління. Лікарською династією є й родина Геричів. У 2014 р. українська медицина втратила талановитого представника цієї династії – Ігора Дионізовича Герича, пише ilvivyanyn.com.
Син лікарів
Ігор Дионізович народився 15 жовтня 1961 р. у м.Турка, в родині лікарів. Батько хлопця – Дионізій Іванович – головний лікар верхньовисоцької дільничної лікарні, завідувач хірургічним відділенням районної лікарні м.Турка. Як хірург вищої категорії, він вперше у Львівській області застосував загальне знеболювання в поліклінічній практиці, прооперував понад 8 тис.пацієнтів. Мати – Герич (Кебуз) Віра Василівна – лікар-рентгенолог.
Знайомі та й сам Герич згадували, що хлопець був з тонкою натурою, чуткою людиною, брав близько до серця навіть смерть пташки. Ігор Дионізович добре навчався у школі, далі вступив до Львівського медичного інституту, який у 1984 р. закінчив з відзнакою. Молодий спеціаліст познайомився із своєю майбутньою дружиною – Оленою Морозович.
Випробування війною
Молодість Ігоря Герича припала на добу бурхливих змін – Перебудова, війна в Афганістані, Аварія на Чорнобильській АЕС. Після отримання диплому, Герич почав працювати лікарем-хірургом Турківської центральної районної лікарні.
Та невдовзі молодого хірурга очікувало найважче випробування у його житті – Афганістан. Радянському командуванню потрібні були досвідчені медики, що могли рятувати бійців Червоної Армії. Так Ігор Дионізович опинився у цій далекій країні, яка назавжди змінила його психіку та менталітет, перетворила сентиментального хлопця на загартованого бійця.
Більшість колег Герича були випускниками Ленінградської військово-медичної академії, мали військову підготовку, на відміну від молодого медика. Хірург потрапив у батальйон спецназу, приймав участь у бойових операціях. Перше бойове хрещення мав на горі Ургун, що біля Пакистану. У першому ж бою душмани влаштували пастку для спецназівців й ті понесли чималі втрати. Загалом Герич був учасником десятків бойових рейдів. Доводилось навіть брати полонених.
За роки служби в Афганістані, Ігор Дионізович провів понад 1000 різних операцій – оперував на грудній клітці, легенях, серці, робив складні операції при пораненнях судин. Оперував на черепі, хоча й не був нейрохірургом. Доводилось оперувати під потужними обстрілами, буквально витягувати солдат з іншого світу. Сам Герич згодом згадував, що боротьба за життя пораненого була своєрідним футбольним матчем із смертю. Дуже часто під час операцій зникало світло. Крім того, при масових пораненнях бракувало хірургів. Геричу доводилось бігати поміж операційних столів, і головне – блискавично приймати рішення, від яких залежали життя.
Герич був кілька разів поранений, однак з честю виконав свій обов’язок. Він був нагороджений Медаллю “За відвагу”, Орденом Червоної Зірки. Після повернення з війни, Герич перетворився на загартованого бійця, жорсткого, вольового чоловіка. Ігор Дионізович згадував, що дуже багато хлопців, які були вправними воїнами, у цивільному житті стали “сірими мишами”, алкоголіками, злочинцями.
Від аспіранта до професора
Після демобілізації Герич працював лікарем-хірургом II хірургічного відділення Львівської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, вступив до аспірантури при кафедрі загальної хірургії. У 1991 р. він захистив кандидатську дисертацію з теми “Методи регіонарного впливу в лікуванні гострого ускладненого калькульозного холециститу”. Медик був учнем відомого професора Дмитра Макари.
Герич вирішив залишитись в медінституті, продовжив навчання. У 1994 р. хірурга обрали доцентом вишу, а у 1998 р. він захистив дисертацію захистив докторську дисертацію “Гнійна хірургічна інфекція, зумовлена парентеральним вживанням наркотиків: клініка, діагностика та лікування”. З 2002 р. Герич почав працювати професором кафедри хірургії № 1 Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького й у 2013 р. очолив цю кафедру.
Влучно зауважував про проблеми медицини
У 2005 р. Герича обрали начальником Головного управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації. Одночасно професор очолив Українське лікарське товариство (УЛТ). За його ініціативою та під його вмілим керівництвом і за особистої активної участі було проведено дуже багато різноманітних заходів, які розширили та утвердили сфери впливу УЛТ у системі охорони здоров’я, різко підвищили регіональну активність товариства.
Завдяки Геричу в Україні було впроваджено “Етичний кодекс лікаря”. Ігор Дионізович постійно наголошував, що рівень професійності лікаря визначається не тільки володінням ним лікувально-діагностичними технологіями, а дотриманням у своїй діяльності високих морально-етичних засад, зокрема, співчутливості до хворих та чесності.
Герич був членом Національної ради з питань охорони здоров’я населення при Президентові України, членом Вищої вченої ради Міністерства охорони здоров’я України. Він знав усі проблеми української медицини “із середини”. Згадуючи проблему хабарів у медицині, медик визнавав, що вона існує, але провину покладав не на лікарів, а на усю систему. Як ефективний метод боротьби з таким явищем, Герич називав підвищення зарплати медперсоналу (залежно від фаху та професійних навиків) та введення кримінальної відповідальності за фінансовий тиск на пацієнтів.
Ігор Дионізович говорив, що на Україні дуже потужна освітня база лікарів, яка готує талановитих фахівців. Адже випадкових людей в медицині просто не може бути – рано чи пізно вони змушені будуть покинути системи. Даючи численні інтерв’ю у 2000-х рр. Герич позитивно оцінював роботу багатьох медичних закладів Львівщини – відділення гемодіалізу у Дрогобичі, неонатологічне відділення Львівської обласної клінічної лікарні (одне з найкращих в Україні).
У 2008 р, коментуючи становище медицини, Герич стверджував, що її фінансування проводиться по залишковому принципу. На підтвердження хірург наводив прості цифри – у 2008 р. бюджет медичних установ області становив 1207 млн. гривен. 70% цієї суми йшло на зарплату, 90 млн. – на медикаменти (36 грн на пацієнта) та…. 39 млн. грн.. на харчування пацієнтів (16 грн на людину). Ігор Дионізович стверджував, що у інших країнах, таких як Швеція, дбають про медицину, оскільки вкладення коштів у медицину – фінансування майбутнього.
Герич був прихильником медичної реформи. Він справедливо зауважував, що держава не взмозі покрити всі медичні послуги для населення власним коштом. Частину коштів мають сплачувати пацієнти. Звичайно мова не йде про малозабезпечених осіб та інші категорії.
Сфера наукових зацікавлень та родина
Ігор Герич написав понад 400 різноманітних наукових праць, серед яких 6 підручників та 15 монографій. Серед монографій слід зазначити такі праці як “СНІД у хірургічній клініці”, “Профілактика інфікування ВІЛ в медичній практиці”. Професор розглядав питання невідкладної хірургії гострих захворювань органів черевної порожнини, гнійної хірургії, хірургічної гепатології, герніології, сепсису, ран, опіків, хірургічних проблем СНІДу.
Дружина Ігора Дионізовича – акушер-гінеколог. Фах лікаря обрали й діти відомого хірурга – син Гнат працює хірургом у Львові, а донька – Соломія – гінеколог.
Життя видатного українського медика обірвалось 15 червня 2014 р. Діти та учні Герича продовжують його справу. Усім, хто був знайомим з Ігорем Дионізовичем, він запам’ятався як професіонал та порядна людина, яка знає що таке “клятва Гіппократа”.
