25 Вересня 2022

Весільні традиції на Львівщині

Related

Історія спортивного товариства «Сокіл» на Галичині

Спорт завжди був запорукою здорового способу життя. Тому спортивне...

Про популяризатора спорту на Львівщині Івана Боберського

Розвиток спорту в Україні мав свої особливості. Крім того,...

Розвиток фтизіатрії Львова в радянський період

В Інтернеті можна знайти інформацію, згідно з якою Галичина...

Історія розвитку спорту у Львові: перші товариства та види спорту

Спорт – це важливий компонент повсякденного життя людини, яка...

Про львівського футболіста Ростислава Поточняка

Футбол є  одним з найпопулярнішим видом спорту в світі...

Share

Весілля – особлива подія в житті кожної людини. Ще здавна весілля було драматичним дійством, де кожному було  відведено свою роль, а будь-яка дія мала своє символічне значення, пише ilvivyanyn.com.

На Львівщині побутували обряди, які притаманні українській народній традиції, хоча також і сформувалися власні регіональні особливості традицій та звичаї на весілля. Вони супроводжуються трьома етапами обрядовості: передвесільний, власне весілля та післявесільний. Важливим був кожен із цих етапів, що невід’ємно пов’язані одне з одним, та які впливають на успішне життя молодят. 

Головні атрибути традиційного весілля

Традиційне весілля має низку предметів, які є важливою частиною того чи іншого обряду впродовж весілля. Такими елементами звичаїв є: обрядовий хліб (коровай, калачі, хліб зі сіллю), одяг молодят, вінок, вишитий рушник, гільце тощо.

C:\Users\smail\Desktop\korovai.jpg
C:\Users\smail\Desktop\w440h587.jpg
Традиційний коровай

Хліб завжди в посідав важливу роль в повсякденному та святковому житті українців. Адже ця традиція сягає ще коренів давніх предків-хліборобів, в яких хліб став символом добробуту та загалом – земного життя. Тому на різних подіях родинно-побутової та календарної обрядовості важливими були різні види обрядового хліба.

На весіллі таких видів було чимало. Насамперед – хліб зі сіллю, яким батьки молодят благословляли їх на щасливу сімейну дорогу. Виняткове місце посідає у весільно дійстві коровай, що символізує щастя та благополуччя в родині. Коровай прикрашають квітами з тіста та презентують на вишитому рушникові. На весілля часто випікають великий (дво- чи триповерховий) коровай, який після забави роздають гостям.

C:\Users\smail\Desktop\04-lviv_region.jpg
Український костюм молодят на Львівщині. Кінець XIX – початок XX ст. / портал “Пара молода”

Молодята також мали бути одягненими в спеціальний традиційний одяг. Для весілля було важливим, щоб одяг був новим та ще невипраним. Пізніше молодята зберігали його до кінця життя, а інколи заповідали їх поховати саме у весільному одязі.

Зазвичай одяг молодої складався з вишитої сорочки, намиста, фартуха-запаски, лайбика (короткої безрукавки). Також одягали білу свиту, коли на дворі була прохолодна погода. Кожен елемент одягу був оздоблений вишивкою, крім того прикрашали також мереживом. У волосся молодої вплітали вінок. Зазвичай його виготовляли з барвінку, ромашки, волошки. Вінок символізує молодість, перехід в новий етап життя дівчини. Вінок також прикрашали різнокольоровими стрічками, що вплітали у волосся.

Вбрання молодого складалося з вишитої сорочки, камізельки, штанів, крайки (пояса). Сорочку зазвичай носили на випуск. Цікаво, що вишивкою оздоблювали комірець та нижню частину сорочки, також могли робили вставки з візерунків.

Традиції передвесільного етапу: сватання та заручини

Весільні обрядовість зазвичай починається задовго до самого весілля. Адже до цього мають статися велика кількість етапів, що є не менш важливими у головній події.

Однак основний відлік варто почати з дня сватання до дівчини, коли вона пов’язує молодому на руку рушник та погоджується стати його дружиною. Адже тоді молодий приходив разом зі старостами у дім дівчини на сватання. Це відбувалося часто ввечері, щоб в разі відмови було не так ганебно повертатися парубкові додому.

C:\Users\smail\Downloads\Старости._2124.jpg
Обряд сватання на картині Тараса Шевченка / Вікіпедія

Здана цей обряд мав ігрову форму. Свати приходили та питалися в батьків молодої, що мисливці змогли побачити слід куниці, яка забігла в хату. В цей час дівчина ховається в коморі чи іншій кімнаті, де її має відшукати її коханий. Якщо ж молодиця не погоджується на пропозицію старостів, то вручає їм гарбуз чи макогін. Якщо відповідь є позитивною, то пов’язує на руку хлопця свою хустинку або кладе її на хліб з рушником. Відтак, ще здавна в українській традиції вирішальне слово залишалося за дівчиною, котра самостійно погоджується чи не погоджується на шлюб.

Після цього відбуваються оглядини та заручини між молодятам та їхніми родинами, які офіційно домовляються про весілля. Вважалося, що заручини розірвати вже не можна, адже згода на весілля була затверджена родинами та усією місцевою громадою. Такий крок був би ганебним з боку молодої чи молодого.

Саме на заручинах дівчину та хлопця садили разом як пару та представляли родині в ролі молодят. У цей день батьки планували весілля, молодята дарували гостям подарунки. На заручини також була традиція пов’язувати вперше руки молодятам рушником, що стало символом поєднання життя у спільну долю.

На Львівщині побутує культура урочистого запрошення на весілля. Молода разом зі своїми дружками, відповідно – молодий зі свашками ходять до домівок гостей та запрошують їх на власне весілля. У цей день вони вбрані в народний святковий одяг.

Перед весіллям традиційно також організовують вечір для молоді (часті назви – дівич-вечір, косиця, вінкоплетини). Тоді молодь плете вінки з барвінку та співає спеціальні пісні, де присутні мотиви кохання, туга за парубоцьким життям та перехід в новий життєвий стан. 

Традиції ранкової зустрічі молодих в день весілля

Ось і настає день самого весілля. Часто це була неділя як святковий день тижня, коли не можна було працювати. Крім того, колись вінчання в церкві проводили тільки в неділю. Пізніше почали практикувати обряд і в інші дні. Зазвичай весілля відбувалося в окремі дні в родині молодого та молодої.

C:\Users\smail\Desktop\1-6.jpg
Молодята з м. Городок, Львівської області (початок ХХ століття) / uzhgorod.net.ua

Зранку молодих в своїх домівках готували до весілля – одягали в святкове вбрання, молодій – вплітали вінок у волосся. Тоді молодий просив благословення в своїх батьків, котрі йому бажали щасливої дороги та вдалого сімейного життя. Батьки тримали в руках хліб та сіль, в матір – ікони, до яких приклоняється молодий. При виході мати також освячує молодого свяченою водою.

Після цього молодий приходить до нареченої. Під час входу до будинку молодої його зупиняли парубки, котрі поставила стола на дорозі. Такий звичай мав назву «брама». В цей час молодому потрібно було заплатити, щоб піти далі. Наступною перепоною на шляху – була зустріч з дружками, сестрами молодої, котрі очікували молодого біля дверей в будинок. Інколи вони могли загадувати молодому загадки та попросити заспівати пісню – це були своєрідними випробовуваннями для молодого та перевірка його на міцності бажання бути з коханою.

Інколи була присутня кумедна традиція: коли після своєрідних випробувань та викупу до молодого приводять «несправжню молоду». Це часто переодягнений парубок з прихованим обличчям. Таким способом намагаються обдурити молодого та ще раз перевірити його.

У цей час молода очікує нареченого в домі. В деяких районах була традиція «розчісування молодої». Коли батько мав розчесати волосся дочці та вплести вінок. В іншому варіанті – вінок вплітають дружки молодої, коли вже молодий зайшов до хати. Як правило, молода сидить на подушці, що має назву – «посад». 

Під час зустрічі молодого та молодої вони три раз кланяются одне одному. З молодим також заходять свати, котрі заносять святкові калачі, прикрашені стрічкою та хустку. Молода розв’язує калачі та бере хустку, якою покриває голови усім присутнім дівчатам. Потім хустку залишає на голові своїй сестрі чи дружці – таким чином передаючи роль нареченої іншій дівчині.

C:\Users\smail\Desktop\adffd600-7083-4260-9799-0e635e4a50d9.jpg
Весілля на Львівщині / Історико-етнографічний мистецький альбом Гончара І.М. «Україна та Українці»

Тоді молода забирає в молодого квітку (часто маленький букетик), що прикріплений до сорочки з лівого боку та зачіплює свою квітку. Такий звичай символізує прощанням з парубоцтвом молодого. Квітку нареченого вона ховає від нього, щоб більше не згадував про парубоцтво.

Тоді молодята просять благословення у своїх батьків та кланяються їм. Після цього наречені вирушають до церкви. Це відбувається все ще не в парі: молодого ведуть свашки, а молоду – дружби. Колись молодята йшли до церкви пішки, при цьому утворювали цілий «весільний поїзд» з гостей. Коли в дорозі молодим зустрічалися місцеві жителі – тоді вони зупинялися та кланялися їм.

Вінчання та весільні забави

У церкві відбувалося релігійний обряд вінчання – духовне поєднання чоловіка та жінки перед Богом. Після вінчання чоловік та жінка ставали подружжям. При виході з храму молода обсипала людей цукерками або монетами. Це означало, щоб ніхто не побажав чогось поганого їхньому шлюбові.

C:\Users\smail\Desktop\img068_volodymyr-koshhuk_brody.jpg
Весілля у с. Попівці Бродівського району Львівської області, 1939 р. / Локальна Історія

Тоді громаді залишалося відсвяткувати цю подію на весільних забавах. На весільних частуваннях гості співали різноманітні пісні: від сороміцьких коломийок до тужливих пісень про нелегке подружнє життя та прощання дівоцтвом. За організацію весільних забав відповідав староста з старостихою.

Важливим елементом завершення весілля був обряд зняття вінка. Молода сідала на «посад», а свекруха разом з дружками знімали дівочий вінок та покривали голову хусткою. Це символізує перехід в новий статус заміжньої жінки.

Цікаво, що в цей час молода має тричі відвернутися від покриття хусткою, наче останній раз не погоджуватися зі своєю долею. Однак на третій раз свекруха покриває її голову хустиною. Після цього кругом молодої формують коло з неодружених дівчат та хлопців, які співають тужливі пісні. Кожному з них молода приміряє вінка до голови, нагадуючи про майбутнє одруження.

Після весілля гості справляли «честь», «борщ» або «дякування». В цей день відбувалося продовження забав для гостей та завершення весільного святкування.

.,.,.,.