Лікар, про якого йтиме мова, народився у звичайній родині, пройшов довгий шлях від простого робітника до професора медицини, став одним із найдосвідченіших хірургів Львова. Григорій Івашкевич підготував трьох докторів наук та 15 кандидатів, пише ilvivyanyn.com.
Освіта, робота, армія
Григорій Артемович народився 31 січня 1917 р. у м.Юстинград (Київщина), у звичайній сільській родині. Хлопець зростав в буремну епоху – розпад Російської імперії, війна УНР з більшовиками та російськими імперіалістами, голод 1922 р. Родина переїхала на Донбас. Івашкевич здобув неповну середню освіту, працював на шахті – спочатку підсобним робітником, а згодом й машиністом електровозу. Хлопець на свої очі бачив якою важкою була праця шахтарів, був свідком того, як шахтарі отримували важкі травми, які завершувались каліцтвом а то й смертю. Вже тоді він зрозумів, що допомагатиме людям, лікуватиме їх.
Восени 1936 р. хлопець успішно склав іспити та був зарахований на лікувальний факультет 1-го Харківського медичного інституту, а у 1938 р. переведений до Ленінградської військово-медичної академії імені С.Кірова. У 1941 р. розпочалась німецько-радянська війна й молодий лікар одразу ж потрапив на фронт. Ситуація для радянських військ на українських теренах була складною – великі групи військ потрапляли в оточення, командування не могла взяти під контроль ситуацію. В оточення потрапила й медична частина, в якій служив Івашкевич.
Медик працював у шпиталі для радянських військовополонених у м.Лохвиця. Лише у вересні 1943 р. Івашкевича та інших військовополонених звільнили радянські війська, які тіснили нацистів на українських землях. Хірург повернувся до війська, продовжив свій бойовий шлях і дійшов до Німеччини. У березні 1945 р він отримав важке поранення – компресійний перелом хребта.
Робота у Львові
Після важкого поранення, медик тривалий час лікувався у госпіталях, у листопаді 1945 р. був призначений головним лікарем районної лікарні у Великих Мостах на Львівщині. Так хірург опинився у Західній Україні. У 1947 р. Івашкевич змінив місце праці – його призначили ординатором хірургічного відділення Нестерівської райлікарні. З 1949 по 1956 рр. він виконував обов’язки завідувача хірургічним відділенням Яворівської ЦРЛ. Саме працюючи в районних лікарнях, молодий хірург продовжив узагальнювати свій фаховий досвід, набутий під час війни.
У 1956 р. Івашкевич захистив кандидатську дисертацію та розпочав роботу на кафедрі туберкульозу Львівського медінституту. Кандидатська дисертація Григорія Артемовича була присвячена діагностичному значенню пульсації черевного відділу аорти при гострих захворюваннях органів черевної порожнини. Він зміг написати цю роботу завдяки величезній практиці, яку отримав працюючи у районних лікарнях. Працюючи в медінституті він широко застосовує термокаутер для лікування хворих на туберкульоз легень. Цей метод може бути прообразом сучасної малоінвазивної хірургії. Перед тим як розпочати роботу на кафедрі туберкульозу, Івашкевич пройшов курси в Інституті грудної хірургії ім. А.В. Вишневського в Москві.
Протягом 1959-1968 рр. він працював доцентом на кафедрі загальної хірургії. У 1966 р. медик захистив докторську дисертацію “Хірургічні аспекти проблеми постхолецистектомічного синдрому”, а наступного року йому було присвоєне звання професора. Хірург, готуючись до захисту, провів багато дослідів на тваринах, побудував свою роботу на величезній практичній діяльності.
У 1968 р. Григорій Артемович очолив кафедру шпитальної хірургії медінституту і перебував на цій посаді до 1985 р. У 1992 р. медик став проректором із навчальної роботи і очолив кафедру загальної і факультетської хірургії в приватному Дрогобицькому медичному інституті, де працював до 1994 р., поки установу не зачинили. Івашкевич, попри поважний вік та важку травму отриману в роки війни, щодня добирався до Дрогобича зі Львова електричкою, а коли були складні операції – ночував у лікарні або в готелях.
Після закриття інституту в Дрогобичі він став консультантом першої міської клінічної лікарні Львова, де врятував кінцівки багатьом пацієнтам що мали нагноєння.
Наукові праці та педагогічна діяльність
Івашкевич написав понад 300 наукових і навчально-методичних праць, включаючи дві монографії. Одна з монографій вийшла у 1979 р. й містила назву “Комплексне лікування хворих з гнійними процесами”. Цікавими стали наукові статті професора – “Сепсис та септичний стан” (1974), “Хірургічна інфекція та методи боротьби з нею” (1976), “Механізм розвитку септичних метастазів” (1985), інші.
Івашкевич підготував трьох докторів наук та 15 кандидатів. Студенти, які були присутні на лекціях вченого стверджували, що він завжди вмів зацікавити аудиторію, подавав багато нового матеріалу. Він постійно удосконалював свою педагогічну майстерність, вивчав праці В. Сухомлинського, К.Станіславського та ін.
Лікування правця
У своїй практичній діяльності відомий український хірург приділяв велику увагу проблемам лікування правця. Захворювання набуло великого поширення ще в роки Першої світової війни, де важливе місце посідала піхота та кавалерія, оскільки оснащення машинами діючих армій було на низькому рівні. Медик розписав процес комплексного лікування захворювання, наполягав на тому, аби усі уражені хворобою лікувались в одній медустанові. Хірург розробив медикаментозне лікування хвороби, аби полегшити несамовитий біль у хворих.
Він розробляв і широко впроваджував фізіологічні методи операційного лікування. Це стосується, перш за все, резекції шлунка за Більрот І із формуванням терміно-латерального анастомозу однорядним кишковим швом. Він запропонував застосовувати інгібітори протеолізу для лікування кровотечі під час виразки шлунку. Розглядав також хірургічне лікування ускладненої діабетичної стопи.
Гнійна хірургія та сепсис
Пройшовши пекло війни, бачачи як масово вмирали поранені та хворі військовослужбовці через брак антибіотиків та належного лікування, Івашкевич вивчав шляхи лікування сепсису та ускладнення різних хвороб. Сюди можна віднести перитоніт, кишкові нориці. Хірург з колегами вивчав калікреїн-кінінову систему, систему протеолізу і неферментних катіонних білків при сепсисі і гострих шлунково-кишкових кровотечах.
Колеги Івашкевича відзначали, що медик володів високою хірургічною майстерністю, виконував операції з філігранною точністю. Він вивчав різноманітні хвороби черевної порожнини, внутрішні кровотечі. Лікар чудово розумів, що головне виграти час, діяти швидко.
Родина та дозвілля
Відомий хірург у вільний час любив відвідувати оперу, і не лише у Львівському театрі, а й у театрах інших міст усього СРСР, коли перебував на симпозіумах чи інших заходах. Івашкевич навіть писав відгуки на переглянуті вистави. Лікар надавав допомогу хворим не зважаючи на матеріальний достаток останніх. Хірург відносився до хірургії як до мистецтва, не палив та не вживав алкоголю, щоранку займався бігом на стадіоні а після 17:00 його можна було часто зустріти в наукових бібліотеках. Івашкевич багато раз побував на Кавказі, з друзями підкорював місцеві гори.
Івашкевич був одружений. Дружина професора, Марія Олексіївна, була високопрофесійним лікарем-лаборантом, довгі роки керувала центральною клінічною лабораторією Львівської обласної клінічної лікарні. У подружжя було двоє дітей – син Микола та донька Ліля. Микола захистив кандидатську дисертацію, працював хірургом однак помер у розквіті сил не впоравшись з важкою недугою. Донька Івашкевича стала дитячим стоматологом. Одна з онуків Григорія Артемовича стала кардіологом.
Не стало відомого хірурга у лютому 1997 р. Поховали професора на Личаківському кладовищі.
