2 Липня 2022

Столітня історія створення пам’ятника Тарасові Шевченку у Львові

Related

Сучасний львівський поет та науковець — Назар Федорак

Назар Федорак — український поет, перекладач, літературознавець, дослідник давньої...

Вишиванка в обмін на бронежилети: історія Тетяни Зез

Тетяна Зез у 2014 році переїхала з Донецька до...

Діяльність Шкільного львівського театру УКУ “На Симонових стовпах”

Шкільний Театр УКУ “На Симонових стовпах” — це єдиний...

«Батьківська Хата. Homestead» на Львівщині – проєкт про українську культуру

«Батьківська Хата. Homestead» – це україно-американський проєкт, що покликаний...

Share

Пам’ятники Тарасові Шевченку є в багатьох містах України та за її межами, тож особливу увагу привертають монументи з оригінальним рішенням. Таким є пам’ятник у Львові, на проспекті Свободи, поряд із яким 12-метрова символічна стела з фігурними барельєфами. Мало хто знає, але історія його створення бере свій початок ще з кінця ХІХ століття, пише ilvivyanyn.com.

Ідея українських студентів

Першими ідею спорудження пам’ятника висунули українські студенти в Кракові в 1892 р. Через 7 років Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) придбало кам’яницю на Губернаторських Валах (вул. Винниченка, 28) та звернулося із проханням до ради міста Львова виділити біля кам’яниці місце для встановлення монумента Кобзареві. Однак міські можновладці не дали дозволу. Радянська влада, хоч і визнавала Шевченка генієм та борцем за соціальні права, але замовчувала його значення як духовного лідера української нації.

НТШ не покинуло спроб створити пам’ятник. У 1905 р. на замовлення Товариства польський скульптор Ципріан Ґодебський створив бронзове погруддя письменника. Також на початку ХХ ст. одеський меценат Михайло Володикевич намагався спорудити пам’ятник за свій кошт. Письменник Богдан Лепкий запропонував розмістити його на площі біля Оперного театру, однак Михайло Володикевич заявив, що театр заважатиме сприйняттю монумента Кобзареві.

Оголошення конкурсів радянською владою

У радянський час неодноразово порушувалося питання встановлення цього пам’ятника. Позитивні зрушення відбулися після Другої світової війни. Виконуючи постанову Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП(б)У від 4 квітня 1945 р. «Про збудування у місті Львові пам’ятників Тарасу Григоровичу Шевченку та Івану Яковичу Франку», управління головного архітектора Львова уклало угоду зі скульпторами Сиверою та Диденком.

Львівський обласний відділ у справах архітектури при обласній раді депутатів трудящих зробив орієнтовний розрахунок: монумент мав коштувати 613 тис. крб.

У кінці 1963 р. було оголошено конкурс на найкращий проєкт монумента. Автори могли самі обирати місце, матеріал, габарити та форму. Вони повинні були знайти відповідний масштаб пам’ятника, щоби вдало відобразити велич генія українського народу. Найкращі три проєкти могли отримати 250, 150 і 100 крб. А потім передбачалося проведення другого туру. Однак реалізувати конкурс так і не вдалося.

11 червня 1979 р. Рада Міністрів УРСР знову дала дозвіл на спорудження пам’ятника. Виконком Львівської обласної ради вирішив спорудити монумент у 1984 р., однак будівництво знову перенесли.

Під тиском громадськості 14 червня 1987 р. виконком Львівської обласної ради депутатів трудящих прийняв рішення «Про спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку у місті Львові». Знову ж таки відбувся обласний конкурс, де взяло участь 40 груп авторів, проте жоден із проєктів не здобув перемоги.

Львівська «Клюмба»

У 1988–1989 рр. вкотре задумалися над спорудженням в місті пам’ятника Кобзареві. Львів’яни пропонували розмістити його на клумбі на проспекті Свободи, де колись стояв пам’ятник Яну III Собєському. 

Пам’ятник Яну ІІІ Собєському

Це зумовило появу знаменитої «Клюмби», або ж львівського Гайд-парку – місця дискусій, стихійних мітингів та стендів із саморобними плакатами і летючками. У 1989 р. на цій клумбі встановили таблицю з написом, що тут буде пам’ятник Шевченку. А в травні того ж року таблицю замінив камінь з таким же написом.

Львівська «Клюмба», 1989 р.

Остаточний проєкт

27 червня 1989 р. сформували новий організаційний комітет для проведення конкурсу на найкращий проєкт монумента. У республіканському конкурсі взяла участь 61 група авторів. Цей конкурс знову ж таки не дав позитивних результатів: журі не присудило першої премії нікому, бо жоден із поданих проєктів не відповідав вимогам щодо якості. Зате присудили дві другі премії, третю та кілька заохочувальних. Авторські групи, роботи яких удостоїлися других і третьої премії, повинні були дооопрацювати свої проєкти, а вже з них і мали обрати остаточний проєкт пам’ятника.

Однак громадськість вимагала якнайшвидшого встановлення пам’ятника. Було ухвалене рішення про використання проєкту (одного з тих, що отримали другу премію) скульпторів Володимира й Андрія Сухорських й архітекторів Юрія Диби та Юрія Хромея.

Спорудження пам’ятника

Зібраних коштів не вистачало на спорудження, тому українці з діаспори долучилися до проєкту. Василь Іваницький організував збір коштів та виготовлення фігури поета в Аргентині. 

Виготовлення пам’ятника в Аргентині

Відлиту скульптуру доставили кораблем до Гамбурга, а звідти перевезли до Львова. Пам’ятник освятили владики православної, греко-католицької, вірменської та римо-католицької церков.

Урочисте відкриття відбулося в першу річницю незалежності України 24 серпня 1992 р. Всі роботи щодо спорудження завершили в 1996 р.

Значення символів стели

Доповненням до монумента Шевченка стала 12-метрова двостороння рельєфна бронзова стела «Хвиля національного відродження». У її створенні брали участь не лише вітчизняні майстри, а й фахівці з Канади.

На лицевому боці фігурні рельєфи символічно зображують історію України від часів Київської Русі до початку XX ст. Зліва вгорі розміщені традиційні завойовники України в різні часи: турецький султан, польський король, російський царський офіцер… Справа – захисники українського народу.

Зображені тут і українські державні діячі – Петро Сагайдачний, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький… Також можна побачити філософа Григорія Сковороду, письменників Маркіяна Шашкевича, Івана Котляревського, історика Якова Головацького та інших культурних діячів.

На стелі зображені фігури не тільки реальних особистостей, а й героїв творів Тараса Шевченка. Над усіма ними символічно піднімається фігура Матері Божої Оранти.

А от на зворотному боці стели розташоване жорно з найтрагічнішими датами в історії України XX ст. Справа переплетені знівечені голодом тіла померлих та напівживих людей. Над ними схилилася мати, яка притискає єдину живу дитину. Зліва внизу виростає стовбур, в глибині коренів якого простежується обличчя тих, хто загинув за справедливість.

Зверху зображені діячі культури та церкви: Михайло Драгоманов, Леся Українка, Іван Франко… Над ними автори зобразили за ґратами портрети українських дисидентів 60–70 рр. Дитяча фігура символізує молоду Україну, поруч – дата проголошення її незалежності. 

Фото: «Фотографії Старого Львова»