25 Вересня 2022

Софія Окуневська-Морачевська: перша жінка-лікар Австро-Угорщини

Related

Історія спортивного товариства «Сокіл» на Галичині

Спорт завжди був запорукою здорового способу життя. Тому спортивне...

Про популяризатора спорту на Львівщині Івана Боберського

Розвиток спорту в Україні мав свої особливості. Крім того,...

Розвиток фтизіатрії Львова в радянський період

В Інтернеті можна знайти інформацію, згідно з якою Галичина...

Історія розвитку спорту у Львові: перші товариства та види спорту

Спорт – це важливий компонент повсякденного життя людини, яка...

Про львівського футболіста Ростислава Поточняка

Футбол є  одним з найпопулярнішим видом спорту в світі...

Share

Софія Окуневська-Морачевська – перша жінка в Галичині, яка отримала гімназійний атестат і здобула університетську освіту. Також вона перша жінка-доктор медицини та перша жінка-лікар у Австро-Угорщині. Вона стала прикладом для багатьох, адже йшла до своєї мети, долаючи всі життєві перешкоди. Це жінка, яка врятувала здоров’я безлічі людей, але не змогла врятувати своє. Про складний шлях цієї легендарної особистості, яка більшість свого життя прожила у Львові, читайте далі на ilvivyanyn.com.

Непросте дитинство

Софія Окуневська народилася 12 травня 1865 року в селі Довжанка, що поблизу Тернополя. Мама дівчинки померла, коли їй було лише 5 років, батько-священник Атанас, не маючи змоги самостійно виховувати донечку, віддав її на виховання родичам – своїй сестрі Теофілії та її чоловіку – греко-католицькому священнику та послу Віденського парламенту й Галицького сейму Івану Озаркевичу.

Іван був дуже прогресивним, спілкувався з багатьма письменниками й науковцями, а от Теофілія була надто набожною і не поділяла захоплення медициною свого брата: вона вважала, що краще б він одружився вдруге.

Атанас зрікся сану і вступив до Віденського медичного університету. Після завершення навчання в нього почалося нове життя: отримав роботу лікаря на Південній Буковині і зміг забрати до себе Софійку. Дівчинка полюбляла грати на фортепіано, проте музика була лише хобі. Вона ж, як і її батько, марила медициною.

Боротьба за освіту та жіночі права

У 19 років Софія подалася на курс Львівської академічної гімназії. Здобути освіту для дівчат Австро-Угорщини було завданням не з простих. У школі вони навчалися за звуженою програмою, яка не давала необхідних знань для складення матури, тобто іспиту зрілості. Саме тому, Софія ходила до репетиторів і активно займалася самоосвітою.

Дівчина таки склала іспит. Серед її екзаменаторів були такі відомі постаті, як Іван Франко, Юліан Кобилянський, Іван Нечуй-Левицький та інші. Вона стала єдиною дівчиною в Галичині, яка отримала атестат про закінчення гімназії. Загалом тоді тільки сорок українок мали середню освіту.

До слова, дівчина познайомилася з сестрою-письменницею свого вчителя Юліана – Ольгою Кобилянською, відтоді дівчата стали подругами на все життя. Саме Софія порадила Ользі писати українською мовою і сама навчала її фонетики. Ольга ж змотивувала Софію спробувати свої сили в літературі й публікуватися в жіночому альманасі «Перший вінок».

Ольга Кобилянська

Згодом постала нова проблема, адже жінок до університетів в Австро-Угорщині не приймали. Ба більше, у час панування Габсбурзької монархії статус українського інтелігента навіть принижувався: винищення національної культури дозволяло владі тримати український народ під своїм контролем.

А втім, Софія не збиралася подавляти свої амбіції, тому у 22 роки разом із подругою Наталією Кобринською переїхала до Швейцарії. Там вона вступила на медичний факультет Цюрихського університету, а Наталія почала навчатися на економіста. Софія стала першою жінкою в Галичині, яка здобула освіту у виші.

Наталія Кобринська

Заміжжя та кар’єрний злет у Львові

У віці 25 років Софія узаконила стосунки з польським шляхтичем і ветеринаром Вацлавом Морачевським і взяла собі подвійне прізвище. Через 4 роки подружжя переїхало до Кракова, де Вацлав спробував розвивати кар’єру. Софія намагалася «вибити» у Польщі офіційний дозвіл на лікарську практику й все таки змогла, хоч і це було непідйомне завдання, оскільки жінки в Польщі мали тоді дуже мало прав.

Вацлав Морачевський

У січні 1896 року Софія захистила в Цюриху докторську дисертацію про анемію крові і стала першою докторкою медицини в Австро-Угорщині. Там же вона народила синочка Юрія. Проте гідну роботу ні в Цюриху, ні у Кракові подружжя знайти не могло.

У 1897 році Морачевські переїхали до Львова, де нострифікували свої дипломи. Вацлав отримав посаду асистента у міській клініці, а в 1898–1905 роках працював доцентом на медичному факультеті Львівського університету, однак його тут не любили за відверті українофільські погляди.

У 1900-му чоловіка запросили на практику до чеського міста Карлові-Вари, а перша жінка-лікар в Австро-Угорщині Софія працювала на благодійних засадах у львівській «Народній лічниці», яку очолював її двоюрідний брат. У цьому медзакладі для бідних було 4 відділення: гінекологічний, терапевтичний, очний та хірургічний. Через 2 роки з’явилося ще шкірне та отоларингологічне відділення. Софія спеціалізувалася на гінекології. Окуневська-Морачевська першою в Австро-Угорщині почала використовувати радій для лікування раку шийки матки.

“Народна лічниця”, 1903 р. 

Вона також перша в Західній Україні разом із братом Наталії Кобринської створила курси для сестер милосердя, а потім ще й для акушерок. Крім того, активно працювала над упорядкуванням українських медичних термінів у словниках та писала наукові статті.

Переломний етап

У пошуках кращої долі Софія із сином Юрієм та дочкою Євою виїхала до Чехії, де мешкав її чоловік. Там на курорті Франценсбад (потім – Франтішкові-Лазне) жінка відкрила приватну лікарську практику. Проте сім’я не возз’єдналася: почалася Перша світова війна, Вацлав працював в австрійському місті Лінц, а Софія – у чеських таборах для українських переселенців.

Через деякий час Софія дізналася, що у Вацлава з’явилася інша жінка – польська художниця та аристократка Марія Водзіцька, яка була молодша за Софію на 12 років. Вона вплинула не лише на розкол у сім’ї Морачевських, а й на зміну поглядів Вацлава: затятий українофіл став ревним поборником Польщі.

Софія з Вацлавом розійшлися зі скандалом. Після війни вони розлучилися офіційно. Через кілька місяців після розлучення їхня 19-річна донька Єва, яка планувала стати першою українкою-архітекторкою, не витримала сімейних чвар і в день Різдва вчинила самогубство. Це стало величезним ударом для обох батьків.

Софія переселилася до львівського будинку, який придбав Андрей Шептицький для художника Олекси Новаківського, і почала надавати там приватну медичну допомогу. Будинок розміщувався навпроти Собору святого Юра. Єдиною розрадою жінки став син Юрій. Софія жила з ним, його дружиною та їхньою новонародженою донечкою до 1925 року, допоки він не переїхав у власне житло.

До слова, Юрій виріс справжнім інтелектуалом, володів 10-ма мовами, працював суддею у Львові. Він любив музику, цікавився літературою. Цікаво, що Морачевські займалися його освітою самостійно: ні він, ні Єва не ходили до школи.

Софія намагалася відволікатися від трауру та самотності громадськими ініціативами: її часто запрошували на лекції та зустрічі львівського жіноцтва. Крім того, вона приєдналася до Українського товариства жінок, які мали вищу освіту.

Вацлав же в цей час працював у Львівській академії ветеринарної медицини. Він до кінця свого життя шкодував про те, що покинув сім’ю, і завжди носив зі собою прах Єви. Він помер у Львові у 1950-му. Син Юрій помер у Відні під час операції з видалення пухлини у 1935-му, а Софія переступила поріг вічності ще раніше – у 1926-му, у Львові, у віці 61 рік. У неї розірвався апендикс.

Поховали видатну лікарку на Личаківському цвинтарі. У родинному склепі разом із нею спочивають Юрій, Єва, Вацлав та внучка Софія, яку назвали на честь бабусі.

.,.,.,.