Згадуючи про історію освітлення Львова як правило згадують Яна Зега, Францішека Рихновського та інших інженерів. Серед них є й Юзеф Томицький – винахідник, який керував будівництвом трамваю, до 1925 р. очолював “Міські заклади електричні” (МЗЕ), пише ilvivyanyn.com.
Освіта та участь у будівництві трамваю
Юзеф Томіцький народився 22 січня 1863 р. у с. Руликів Київської губернії, закінчив гімназію у Тернополі. Історики стверджують, що він проходив практику на цукроварні у Салівонках (поблизу Білої Церкви) та підприємстві “Шкода” (Пільзно). Здобувши середню освіту юнак розпочав навчання у Технологічному університеті Карлсрує (факультет машинобудування), прослухав курс філософії у Бонні. Здобувши диплом про вищу освіту, Томіцький брав участь у будівництві залізничної гілки Відень – Баден, будував метро у Будапешті. Він також працював інженером на заводі Cegielski в Познані.
У 1894 р. Томіцький став асистентом віденського інженера Алекса Керна, який був призначений директором електричного трамваю Львова. Перша поїздка кінного трамваю у Львові мала місце у 1879 р., проте з’ясувалось, що тварини не можуть швидко пересуватись багатьма міськими вулицями, які мають круті схили. Тож перевагу віддали електричному трамваю. Будівництво трамвайної інфраструктури, електростанції та постачання трамвайних вагонів було доручено віденській фірмі “Siemens & Halske”. У вересні 1893 р. для потреб електротранспорту була збудована електростанція, а наступного року трамвай зробив свій перший пробний заїзд. У 1896 р. магістрат викупив у фірми трамвайну інфраструктуру, рухомий склад та електростанцію за 1,86 млн. корон. В процесі підготовки до заживлення міської електромережі під керівництвом Йозефа Томицького було значно розширено трамвайну електростанцію. Тут встановили додатковий пароелектричний блок та турбіну системи Парсенса.
Головний електрифікатор Львова
У 1897 р. Томіцький став наступником Керна та очолив установу, яка займалась електричними трамваями міста. У 1899 р. він запропонував прокласти потужні кабельні лінії з електростанції на вулиці Сахарова (тоді Вулецькій) для електропостачання міського театру, а у його підвалі облаштувати розподільний пункт з акумуляторною батареєю. Саме з цього моменту розпочалась електрифікація центральної частини Львова.
Міську електростанцію почали будувати у 1907 р., два перші генератори для об’єкту збудував завод компанії “Skoda” в Пльзені. На будівництво електростанції було витрачено 14 млн. корон кредитних коштів. Томіцький подбав про те, аби станція переходила на більш дешеві джерела енергії. Спочатку це був мазут, потім його замінило кам’яне вугілля (транспортували із Сілезії), а далі основним джерелом став природний газ.
У 1909 р. під наглядом Томіцького у місті було збудовано нову електростанцію на Персенківці (тепер ЛТЕЦ-1) та електромережу змінного струму у Львові. Завдяки цьому інженери змогли розпочати роботи з вуличного освітлення, розширити трамвайні маршрути у Львові, розпочати електрифікацію найвіддаленіших ділянок Львова. Успішна електрифікація Львова принесла місту чималі доходи, сприяла розвитку будівництва та підприємницької діяльності, адже електрика була значно дешевшою за свічки чи гасові лампи. Загалом протягом 1900 – 1914 рр. у Львові було прокладено біля 150 км кабельних і повітряних ліній електропередачі (ЛЕП).
Проєкти для Борислава
Томіцький, будучи хорошим організатором та здібним інженером, звернув увагу й на електрифікацію інших міст Львівщини, зокрема й Борислава. Винахідник звернув увагу на те, що у Бориславі, де працювало чимало нафтових родовищ, зовсім не використовували природний газ, який виходив із свердловин. Через це місто не лише втрачало цінне джерело енергії, а й отримувало забруднення повітря. 26 липня 1913 р. Юзеф Томіцький разом з Ігнацієм Мосціцьким, Ґабріелем Сокольницьким, Владиславом Шайноком та іншими заснували спілку з обмеженою відповідальністю “Природний газ”. Метою діяльності спілки було створення підприємства з переробки газу на паливо. У 1914 р. у Бориславі з’явилась невеличка фабрика з переробки газу на газолін. Томіцький очолював наглядову раду “Природного газу” до 1921 р.
Інженер відстоював ідею будівництва у Бориславі великої електростанції, яка змогла б працювати на газі. Чоловік з однодумцями викупили вже діючу електростанцію, придбали земельну ділянку для нової та зайнялись проектуванням. Роботи були перервані Першою світовою, а ділянку передали французькій нафтовидобувній фірмі “Прем’єр”. Остання збудувала у 1922 р. електростанцію, енергію з якої використовували для потреб нафтовидобутку. Однак Томіцький з однодумцями не склали руки й у 1924 р. створили спільно з французами “Підкарпатське електричне товариство”, яке розпочало розпочало подачу електроенергії з нової електростанції в Бориславі до Дрогобича, Стрия, Самбора і Трускавця.
Новаторство Томіцького
Будучи головним електрифікатором Львова, Томіцький вирізнявся креативністю та новаторськими підходами, які завжди давали хороші результати. У 1903 р. МЗЕ власним коштом (понад 20 тис. корон) збудували мережу від електростанції до клінік намісництва. Завдяки цьому медики отримала електричне освітлення, а електрики – постійного споживача. До 1912 р. майже усі лікарні Львова були переведені із постійного на змінний струм. Стараннями Томіцького на електростанції та на розподільчій підстанції були встановлені потужні акумуляторні батареї. Від електростанції на вул. Вулецький до Міського театру було прокладено дві кабельні лінії напругою 220 В із перетином мідних кабелів 900 кв. мм. Окрім них був прокладений і нульовий провід із перетином 450 кв. мм.
У 1909 р. МЗЕ викупили приватну електростанцію Галицької ощадної каси, заплативши за неї 92 тис. корон, при тому що обладнання коштувало лише 12 тис. Це було зроблено аби отримати велику кількість споживачів (колишні споживачі електростанції Каси), позбутись конкурента (Каса зобов’язувалась не будувати нових станцій). МЗЕ зробило навіть знижку колишнім абонентам каси – вони повинні були платити 40 гелерів за 1 кВт-год, тоді як споживачі міста платили 60. І це при тому, що 1 кг хліба в той час коштував 30 гелерів.
У 1911 р. Томіцький отримав від міського магістрату 6800 корон для електрифікації консервної фабрики Руккера, при тому що підприємство мало сплачувати лише 20 гелерів за 1 кВт-год. інженер наголошував на тому, що населення міста постійно зростатиме, тому збільшуватиметься чисельність нових споживачів. Винахідник міркував, що в якості джерела електростанцій, які знаходяться за межами Львова, можна використовувати воду та торф. Томіцький запропонував розробити проекти побудови гідроелектростанцій на ріках Опір, Стрий, Дністер, а також електрифікації насосних станцій кільця водопостачання Львова. Йосиф Томіцький був членом державних енергетичних спілок Австрії, а згодом Польщі, консультантом з питань електрифікації Кракова, Варшави та інших міст, брав участь у розробці правил експлуатації електромереж та техніки безпеки.
Сімейна драма
Томіцький був одружений на публіцистці Ядвізі Петражицькій-Томіцькій. У шлюбі народився син Станіслав. Хлопець подавав великі надії, міг продовжити традиції батька, однак усе перекреслила Перша світова війна. 31 серпня 1918 р. Станіслав Томіцький, будучи пілотом армії Австро-Угорщини, був збитий британськими літаками у небі над Тіролем (Австрія). Пілот не мав шансів на порятунок в гірській місцевості. Тіло Станіслава передали до Речі лише у 1922 р.
Загибель сина позначилась на здоров’ї інженера – у нього почались проблеми із серцем. Винахідник лікувався на різноманітних курортах, однак не припиняв виснажливої роботи. У 1925 р. Томіцький перебував на альпійському курорті у Мерано де й помер 22 січня.
Томіцький був членом різноманітних енергетичних спілок Як Австро-Угорської імперії, так й Австрії, Польщі. Після його смерті одну з вулиць Львова назвали на честь відомого енергетика. Талановитим студентам Речі Посполитої виплачували стипендії ім. Томіцького.
