17 вересня, із вступом Червоної Армії на територію Речі Посполитої, положення Польщі ускладнилось, оскільки довелось битись одразу ж з двома величезними арміями. В той час як гарнізон Львова стримував натиск німців, із Сходу до міста наближались радянські підрозділи. Оборонці Львова не мали шансів на порятунок. Далі на ilvivyanyn.
Радянські парламентарі
19 вересня до міста прибули парламентарі – кілька радянських офіцерів, які провели перемовини з поляками (полковник Броніслав Раковський, підполковник Казімєж Рижинський і майор Вацлав Берко). Зустріч пройшли у Винниках. Офіцери Червоної Армії пропонували полякам здати місто. Оскільки польські офіцери не мали повноважень, перемовини було відкладено.
19 вересня гарнізон міста спробував пробитися до військ генерала Сосновського, що перебували у Брюховичах. Удар нанесли чотири батальйони зі складу 206-го та 297-го резервних піхотних полків. Піхоту підтримували артилерія та два бронепотяги. Поляки змогли зайняти Замарстинів, південну частину Великого Голоска, однак були зупинені вогнем німецької артилерії. Остання пошкодила бронепотяг “Бартош Гловацький” і його довелось евакуювати на Підзамче.
Польські розвідники доповідали, що до міста наближається німецька та радянська бронетехніка. Гарнізон почав зміцнювати протитанкову оборону, залучаючи цивільних – копали протитанкові рви, створювали барикади, перетворювали будівлі на вогневі точки. Населення почало готувати пляшки з бензином та нафтою. До міста прибули три евакуаційні потяги, які доставили 12 тис. карабінів, 5 тис. пістолетів, ручні гранати, амуніцію та боєприпаси.
Наказ генерала Сосновського
20 вересня генерал Сосновський наказав гарнізону готуватись до боїв у цілковитому оточенні. Військові з цивільними повинні були звести нові протитанкові барикади, що мали не лише стримувати рух танків, однак й стати захистом для розрахунків гармат. Командувач східного сектору отримав розпорядження створити сильний вогневий заслон на пагорбах Знесіння. Всі перехрестях вулиць повинні були обладнати протитанковими ровами та барикадами. Оборона будувалась таким чином, щоб кожен сектор зміг надати допомогу сусіду. Передбачалось, що бійці окремого сектору продовжуватимуть битись навіть при повному оточенні.
Створювались штурмові групи, які мали на меті контратакувати ворога, вибивати його із захоплених будівель. Поряд з цим створювались невеликі групи (до 10 бійців, включаючи розрахунок кулемету), що мали обороняти важливі будівлі.
Поляки продовжувати контратакувати німецькі позиції у Голоска, однак усі їх контратаки були відбиті. Німці ж при підтримці бронетехніки потіснили поляків в районі Кульпаркова. Окрім цього, радянські війська послили тиск на гарнізон Львова із східного напрямку, а німці – із західного. Вночі до міста змогли прорватись ще кілька груп із складу підрозділів генерала Сосновського.
Домовленість між СРСР та Рейхом
Радянські війська планували штурмувати Львів 21 вересня, завдаючи ударів відразу з трьох напрямків: 1) підрозділи 6-ї армії, за підтримки 5-ї кавалерійської дивізії, 10-ї, 24-ї та 38-ї танкових бригад наносили удар із східо та південного сходу; 2) 14-а кавалерійська дивізія завдавала удару з півночі та північного сходу; 3) 3-а кавалерійська дивізія мала на меті наступати з півдня. Підрозділи 12-ї армії, що діяли південніше Львова, отримали наказ атакувати польські частини, що могли прориватись із міста в напрямку Угорщини.
Німці теж не сиділи склавши руки, готувались до штурму міста. Як і підрозділи Червоної Армії, вони планували завдати ударів із трьох напрямків: 7-а піхотна дивізія атакувала із заходу, 1-а гірськострілецька дивізія наступала з півдня та частково із заходу, 2-га гірськострілецька дивізія мала штурмувати оборону поляків із південного сходу.
Неодноразово німецькі та радянські офіцери домовлялись щодо спільного штурму міста. Далі німецькі частини, що мали атакувати Львів, отримали наказ відступати у західному напрямку, оскільки згідно з радянсько-німецькими домовленостями, Львів відходив у сферу інтересів СРСР.
Перемовини та здача міста
21 вересня відбулись зустрічі в районі Личаківської рогатки між генералом Лангнером та радянськими офіцерами. Червоноармійці пропонували полякам здати місто, натомість обіцяли збереження приватної власності, змогу переїхати до нейтральних країн.
Генерал Лангнер вагався. З одного боку, його гарнізон мав великі запаси боєприпасів та продуктів харчування, моральний дух бійців був на високому рівні, тож гарнізон міг тривалий час обороняти місто. З іншого боку – Львів втратив своє стратегічне значення, польська армія була фактично розбита, а продовження боїв призвело б до жахливих руйнувань міських споруд та величезних втрат цивільного населення та військових.
Вранці 22 вересня відбулась чергова зустріч польських офіцерів із радянською стороною. Радянські офіцери прийняли вимоги поляків, і був підписаний “Протокол оголошення про передачу міста Львів Червоній Армії”. Більшість рядових були обурені таким рішенням командування, однак Лангнер діяв у надзвичайно складних обставинах, адже Польща практично втратила свою державність. Польські солдати та офіцери виходили із міста окремими колонами. Так як тільки офіцери опинились за межами Львова, їх одразу ж роззброїли. Згодом поляки потрапили до таборів для військовополонених.
У самому Львові тривали локальні сутички між окремими групами польських солдат та Червоною Армією. Радянська сторона, порушивши умови угоди, розстрілювала польських жандармів.
Післямова
Після встановлення радянського контролю над містом, почались арешти серед цивільної адміністрації. Генерал Лангнер зустрічався із радянським вищим військовим керівництвом у Москві, повернувся до Львова. Побачивши, що усі домовленості порушені, генерал таємно дістався Румунії, а далі вирушив до Великобританії.
У ході боїв за Львів з німецької сторони основні бойові дії проводили підрозділи 1-ї гірськострілецької дивізії. Німці швидко взяли під контроль головні висоти, за допомогою артилерії зривали усі спроби контратак ворога.
Польський гарнізон здійснив кілька промахів. Зокрема на недостатньому рівні працювала розвідка. Гарнізон міста не зміг з’єднатись із військами Сосновського. Якщо говорити про дії Червоної Армії, до явним був низький рівень взаємодії бронетанкових та піхотних підрозділів. були величезні проблеми в логістиці.
Якщо говорити про втрати сторін, то найбільшими вони були у поляків – понад 900 убитими та понад 1000 пораненими. 1-а гірськострілецька дивізія втратила 484 бійці убитими та понад 900 пораненими. Статистики втрат Червоної Армії немає. Дослідниками також не обраховано втрати поляків та німців у бойовій техніці.
