Життєвий шлях письменниці, мандрівниці та режисерки Софії Яблонської нагадують історію з кінофільму. Її вважають однією з основоположників жанру репортажу в українській літературі.
Шалена популярність ще за життя Софії захоплює красою, енергією, розумом та відвагою цієї жінки, яка вирушила в далеку подорож, щоб переконатися, чи існують ще десь на світі “райські острови”. Життя Софії Яблонської можна порівняти зі спалахом зорі, щоправда, призабутої у XXI столітті, пише ilvivyanyn.com.
Життя у мандрівках Софії Яблонської
Софія Яблонська народилася 15 травня 1907 року у селі Германові на Галичині (тепер село Тарасівка Пустомитівського району Львівської області) у родині священника та лікаря Івана Яблонського, який безкоштовно лікував селян.
Ще з дитинства Софія цікавилася далекими країнами і вже тоді мріяла потрапити в країну, звідки походить ваніль. Спочатку дівчина навчалася у Львівській торговельній школі. У 1927 році поїхала в Париж опановувати акторську майстерність та техніку знімання документального кіно. Хоча й спочатку вона мила вікна в офісах, а потім знялася у невеликій ролі в кіно.
Зрештою, заробивши грошей, Софія розпочинає свою далеку подорож довкола світу: вирушає в Північну Африку – до Марокко. Потім її географічний маршрут проходить через багато різних країв, серед яких були Порт Саїд, Цейлон, Індокитай, а згодом у Лаос, Камбоджа, Китай, Малайські острови, Балі, острів Таїті. Також Софія відвідує Австралію, Нову Зеландію, США та Канаду.
Дивовижно, але у подорожах Софії Яблонській вдавалося уникати небезпеки: вона завжди поверталася цілою і здоровою. Щоправда, були мандрівки, куди їй не радили їхати, як-от, на Сахару, але Софія поїхала та ледь не потрапила в полон до тубільців.
Усе ж у Парижі Софія навчилася знімати документальні фільми, що й стало її професією, після чого вирішила поїхати знімати кіно на Далекий Схід. Цікаво, що саме в Китаї Софія Яблонська знайшла своє кохання. Ним став француз Жан Уден. І в 1933 році вони одружилися. У шлюбі Софія Яблонська народила два сини – Данка-Мішеля в Китаї, та молодшого Жана-Мірка у В’єтнамі.
Поміж мандрівками Софія Яблонська кілька раз навідувалася до Львова. Хоча на похорон батька у 1939 році Софія не змогла приїхати, оскільки в період Другої Світової війни жінка з сім’єю жила Індокитаї.
По війні у 1946 році Софія Яблонська з чоловіком та дітьми повернулася у Париж, куди й забрала свою матір, яка померла через два роки, у 1948 році. Її смерть стала для Софії болючим ударом, а згодом вона втратила сина в алжирській війні та 1955 році чоловіка.
Після цього Софія Яблонська переїхала жити на острів Нуармутьє, що на узбережжі Атлантичного океану, де за власним проєктом у пам’ять про чоловіка, який мріяв там жити, збудувала віллу, де й проживала.
Життя Софії Яблонської обірвалося в автокатастрофі біля Парижа – 4 лютого 1971 року. Тоді вона відвозила у видавництво свою нову книгу під назвою “Дві міри — дві ваги”.
Подорожні нотатки та шалений успіх Софії Яблонської
Вже публікація першої книги “Чар Марока” Софії Яблонської у 1932 році принесла письменниці небачений успіх. Про неї всі знали, хотіли взяти інтерв’ю, запрошували на літературні вечори.
Загалом, творча спадщина Софії Яблонської вміщена у п’яти книгах. Після “Чар Марока” вийшли такі праці: “З країни рижу та опію” (1936 р.), “Далекі обрії” (1939), посмертні оповідання та нариси “Дві ваги – дві міри”, а також “Книга про батька” (1977 р.). Усі свої книги Софія писала у мандрівках, документуючи життя і побут звичайних людей різних народів.
Під час мандрівок Софія Яблонська надсилала свої подорожні репортажі для публікації в різні українські часописи: “Діло”, “Нова Хата”, “Ми і Світ” та інші. Її творчість високо оцінювали письменники та критики – Ірина Вільде, Михайло Рудницький Святослав Гординський та інші. Скільки б і де б не подорожувала – Софія Яблонська завжди говорила та писала чистою українською мовою. А в мандрівках завжди бачила таємничу красу.
