Богдан-Ігор Антонич – український поет, котрий залишив унікальний доробок художньої творчості. Його поезія вирізняється вишуканими метафорами, образами та високим стилем написання. Однак доля відміряла поетові зовсім не багато часу – тільки двадцять вісім років. Проте це не завадило залишити після себе великий творчий доробок, пише ilvivyanyn.com.
Зі сторінок біографії поета
Богдан-Ігор Антонич народився на Лемківщині в родині священника. Після навчання в гімназії у 1928 році переїхав до Львова. Богдан-Ігор Антонич навчався у Львівському університеті на філософському факультеті за спеціальністю польська філологія. Тоді університет був польським називався імені Яна Казимира.
Не зважаючи на польськомовне середовище, поет усвідомлював свою національну ідентичність та писав українською мовою. Таким способом Антонич відчував тісний зв’язок з українською культурою, народною творчістю та прагнув її розвитку.
У студентські роки Богдан-Ігор Антонич був членом гуртка україністів, який функціонував при «Товаристві прихильників освіти». Саме там поет разом однодумцями обговорював проблеми української літератури та її роль в тогочасному суспільстві. Варто зазначити, що Антонич наполягав на розробленні проєкту та офіційному утвердженні українського правопису, якого тоді ще не було.
Із документальних джерел дізнаємося, як Антонич виглядав: одягався в костюми та стильний одяг, спеціально підбирав оправу до окулярів, яка б йому пасувала, волосся зачісував назад та носив краватки та метелики.
Цікаво, що український письменник Юрій Андрухович зобразив життя Антонича в своєму творі «Дванадцять обручів». У цьому романі образ поета описано досить експресивно та таємничо. Таким способом Юрій Андрухович, який, до слова, досліджував творчість і життя поета, намагався в дусі постмодернізму привернути увагу до особистості Антонича та зацікавити читача.
Крім того, і сам поет часто втаємничував себе у власних поезіях, створюючи цікаві міфологічні образи: «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, / на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко..»
Творчість Ігоря-Богдана Антонича
Творчий доробок Автора складається з п’яти поетичних збірок та одного роману «На другому березі», який так і не вдалося йому дописати.
Вперше Богдан-Ігор Антонич публікує власну поезію в журналі «Вогні». Дебютним віршем став «Біг на сто метрів», що одразу вирізнявся самобутнім стилем написанням.
У 1931 році виходить друком перша збірка Антонича під назвою «Привітання життя». Після цього автор вирішує присвятити увесь свій час творчості та залишається жити у Львові. Крім поезії, він друкує свої літературознавчі статі.
Цікаво, що поезія Антонича неоднозначно сприймалася львівськими читачами. Тому через це ставалася суперечка між Антоничем та редакторами журналів, де він друкувався. Адже до редакції приходили листи від читачів, що вимагали друкувати більш зрозумілу поезію. Однак після таких випадків поет не припинив друкуватися, а написав пояснювальну статтю про те, якою має бути поезія та справжнє модерне мистецтво.
У 1934 році вийшла друга збірка Антонича «Три перстні», а в 1936 році – «Книга Лева». Ще дві збірки поезій вийшли після смерті автора. А саме: «Ротації» та «Зелена Євангелія» у 1938 році.
Поезія у збірці «Книга Лева» пов’язана саме зі Львовом. Тут автор намагається передати своє сприйняття міста як людини, яка приїхала зі села. Тому в деяких віршах місто постає як місце сповнене хаосу та шуму. Однак в інших поезіях ліричний герой вбачає у Львові виняткову магію, де є чарівна музика та загадкові янголи, а спокій міста оберігають величні леви, яких можна побачити повсюди.
