5 Грудня 2022

“Іноземки” Львівсько-Сандомирської операції

Related

Спорт, концтабір і базар: чим унікальний львівський стадіон «Торпедо»

У місцевості Клепарів, на вулиці Золотій, розташований багатофункціональний стадіон...

Що таке поцілка, або перші стрілецькі змагання у Львові

Напередодні Першої світової війни у Львові активно розвивалися різні...

Розвиток гімнастики у Львові, або як Оксана Суховерська виховувала культ тіла серед жінок

Оксана Суховерська (дівоче прізвище – Федів) – фахівчиня українського...

Лижний спорт старого Львова

Важко уявити львів’янина, який спускається на лижах по одному...

Як діяв «Дівочий спортовий кружок» при львівській гімназії сестер Василіянок

У листопаді 1910 року Іван Боберський зініціював створення «Дівочого...

Share

Готуючись до проведення Львівсько-Сандомирської наступальної операції, радянське командування зібрало понад 2200 танків та САУ аби прорвати ворожу оборону, здобути низку населених пунктів (включаючи Львів) та розбити основні сили німецьких військ. У складі цього “бронетанкового кулака” діяла й 16-а легка самохідно-артилерійська бригада, яка мала на озброєнні ленд-лізівські самохідки СУ-57, пише ilvivyanyn.com.

 Нестихаючі суперечки

Серед істориків до сих пір тривають суперечки щодо ролі ленд-лізу у здатності Радянського Союзу вести війну проти Німеччини та її союзників. Частина істориків стверджують, що допомога країн Заходу була незначною, що ленд-лізівські танки та літаки були значно гіршими за радянські аналоги. Інші історики навпаки наголошують на тому, що без ленд-лізу СРСР не встояв би у протистоянні з ворогом, війна могла  тривати не до 1945 р. а довше, відповідно більшими були б й людські втрати Радянського Союзу.

Країни Заходу відправили до СРСР понад 450 тис. різноманітних транспортних засобів, включаючи 100 тис. вантажних “студебекерів”, які стали основним носієм реактивних систем. США та Великобританія поставили СРСР майже 2000 локомотивів, тоді як радянська промисловість в роки війни випустила 820 одиниць. Безпідставними є твердження згідно якого, західні зразки озброєння були гіршими за радянські. Усе залежало від вміння використовувати озброєння. 

Вантажівки отримані Радянським Союзом за програмою ленд-лізу

Наприклад ленд-лізівська бронетехніка становила значну частину бронетанкового парку Червоної Армії у боях за Кавказ. Окремі танкові підрозділи, озброєні американськими та британськими танками, діяли досить успішно у боях з ворогом. Так 258-й окремий танковий батальйон, що мав на озброєнні легкі американські танки М-3(л), згідно з радянськими документами, у боях з 8 по 11 вересня 1942 р. записав на свій рахунок 32 танки, 21 гармату та понад 400 солдат та офіцерів Вермахту.

16-а бригада

За програмою ленд-лізу країни Заходу передали СРСР до 20 тис. одиниць бронетехніки, включаючи танки, самохідки, бронетранспортери та інші зразки. В цьому переліку були й самохідки Т-48, які у Червоній Армії значились як СУ-57. САУ будувалась на базі напівгусеничного транспортера, й тому самохідку вирішили не направляти у діючі підрозділи армії, натомість погодились передавати до СРСР. Союз отримав 650 таких машин.

СУ-57 мала слабке бронювання (лише 6-13 мм товщиною), обмежений сектор ведення вогню (через відсутність башти), відкритий верх корпуса. Натомість непогані характеристики мала 57-мм гармата, здатна вражати з дистанції до 500 м 80 мм броню при куті зустрічі 60°. Чималим був й боєзапас самохідки – 99 снарядів.

СУ-57

Серед радянських частин, які отримали на озброєння “іноземні” САУ стала й 16-а легка самохідно-артиллерійська бригада (16-а лсабр) полковника Петра Попова.

Бригада налічувала 60 самохідок, 5 “Валентайнів” Мк.IX, три бронеавтомобілі Ба-64, 1144 чол., понад 150 автомобілів. Вона мала наступний склад:

  • три самохідно-артилерійські дивізіони (САД) по 21 машини кожен (чотири батареї по 5 установок та одна командна машина),
  • батальйон мотопіхоти,
  • зенітно-кулеметна рота,
  • рота управління,
  • інші

Протягом 9-12 липня бригада чотирма ешелонами прямувала від Підмосков’я до Західної України. Її закріпили за 3-ю гвардійською танковою армією. Після розвантаження, підрозділи бригади зробили 30-км марш й 14 липня знаходились в двох кілометрах північніше Мшанця. Під час маршу одна установка зіштовхнулась із вантажівкою ЗіС-5 та вийшла з ладу. 16-а лсабр повинна була прикривати підрозділи 366-ї стрілецької дивізії від можливих танкових атак ворога.

      Перші бої та виснажливі марші

Якщо аналізувати документи бригади, то перші бої з німецькими підрозділами її частини вели 16 липня. В районі Волковице та Івачува позиції 1-го САД атакувала німецька піхота при підтримці трьох танків “Пантера”. 1-а батарея дивізіону підпустила німецькі танки на близьку дистанцію та вела фланговий вогонь. В результаті вдалось пошкодити один танк, який згодом захопили у якості трофея.

17 липня підрозділи бригади вимушені були проходити виснажливі марші по розмитих дощами дорогах, долати круті підйоми та спуски. Майже кожну установку доводилось брати на буксир. Окрім того бригаді наказали переміщатись з лівого флангу 3-ї танкової армії на правий. 

СУ-57 у складі Червоної Армії

         Важке випробування для 2-го дивізіону

До 18 липня радянські війська в районі Брод змогли оточити до 8 дивізій із складу XIII-го армійського корпусу генерала піхоти Артура Хауффе. Німці вирішили прориватись з оточення та 20 липня завдали контрудару.

У напрямку Білий Камінь – Почапи – Княжне – Ляцьке наступали підрозділи  корпусної групи “С” генерал-лейтенанта Вольфганга Ланге. 217-а дивізійна група та придана їй 249-а бригада штурмових гармат рухались у напрямку висоти 366 (Жулецька гора) та села Жуличі, де оборону зайняли підрозділи 366-ї стрілецької дивізії (1130-й стрілецький полк) та 2-й дивізіон 16-ї лсабр майора Бориса Паюка. Самохідники зайняли позиції на північному, східному та західному схилах висоти, навпроти поселень Бужок, Білий Камінь та Черемошня. Варто також вказати, що на південних околицях Білого Каменя розташувались рота автоматників та три танка Т-34 зі складу 97-ї танкової бригади (97-ї тбр).

Німці мали чисельну перевагу – до двох полків піхоти та до 30 одиниць бронетехніки (переважали самохідки). Німецькі штурмові гармати для радянських вояків були не менш грізними ворогами ніж важкі танки, оскільки мали низький силует і в такі мішені важко було влучити.  Німецькі екіпажі могли непомітно наблизитись до ворога та знищувати його бронетехніку з близької відстані. А враховуючи той факт, що СУ-57 мали легке бронювання, загроза для 16-ї лсабр лише подвоювалась.

Німці змогли вибити підрозділи 97-ї тбр з їх позицій, і у самохідників без прикриття залишився лівий фланг. Згодом німці відкинули радянських бійців і з правого флангу 2-го САД. Бійці Вермахту наступали з трьох напрямів: 1) з Черемошні на Жулиці та висоту 366; 2) від Білого Каменя на Почапи та Золочів; 3) від Бужка на висоту 251.    

Майор Паюк вдало розташував батареї свого дивізіону – 4-а (лейтенант Микола Чуркін) та 3-а батареї відбивали атаки ворога, маневрували, а 2-а (капітан Венедикт Жаров) вела вогонь з місця, знаходячись за р. Західний Буг (прикривала дві сусідні батареї). Знаючи, що СУ-57 мають легке бронювання, їх екіпажі замаскували машини у кущах, стерні, нескошені хліби. Самохідники часто міняли позиції, аби не стати легкою мішенню для ворога.

Німці здійснивши кілька фронтальних атак, не змогли просунутись вперед й тоді вирішили атакувати 2-й САД з флангів. Німецька піхота змогла форсувати річку і це загрожувало оточенням для 3-ї та 4-ї батарей. У цей момент Паюк наказав екіпажам 2-ї батареї рушити на допомогу сусідам. Це врятувало 3-у та 4-у батареї від розгрому. По німецькій піхоті вела вогонь зенітно-кулеметна рота. Німці знищили майже усі установки 2-ї батареї. Загинув й капітан Жаров, який згідно з документацією бригади підбив три танки, знищив дві вантажівки та три гармати.

Важкі бої з німецькими військами вела 3-а батарея, поблизу висоти 366. У цих боях брав участь й екіпаж майора Паюка, який записав на свій рахунок дві німецькі САУ. 4-а батарея СУ-57 20 липня записала на свій рахунок 8 німецьких танків та САУ (три одиниці на рахунку лейтенанта Чуркіна).

Радянські самохідники вели запеклі бої протягом п’яти годин і за цей час втратили усі установки – 9 САУ сгоріло, 5 були вщент розбиті і лише дві отримали ушкодження й після ремонту їх можна було повернути у стрій. 16 бійців 2-го САД загинули, 6 зникли безвісти та 44 отримали поранення (включаючи майора Паюка).  За оцінкою радянської сторони, 2-й САД знищив/підбив 13 танків та САУ, 9 гармат, 18 машин, 18 кулеметів, понад 500 військовослужбовців. Втрати Вермахту (особливо у живій силі) завищено й треба розуміти, що по одній німецькій САУ могли вести вогонь одночасно кілька радянських екіпажів, кожен з яких після бою записав на свій рахунок знищену ціль.  

Поки 2-й САД вів запеклі бої з німецькими військами поблизу Білого Каменю, 1-й САД атакував німецькі позиції на опівнічно-західних околицях с.Дзибулки, знищив дві 210-мм гармати, два склади та до 20 вояків Вермахту. Одну СУ-57 було підбито. Втрати дивізіону у живій силі становили 5 вбитих та 13 поранених. 3-й САД практично не вів боїв, займав позиції на північно-східних околицях с.Вихопки.

Радянські підрозділи у ході Львівсько-Сандомирської операції

           Просування у західному напрямку

Після запеклих боїв з німецькими військами поблизу Білого Каменю, в строю 16-ї лсабр фактично лишилось два дивізіони. Бригада діяла на флангах підрозділів 3-ї гвардійської танкової армії, оскільки відправляти легкоброньовані установки на штурм населених пунктів та вузлів оборони радянське командування вважало безглуздим.

21 липня 1-й САД на околицях с.Дзибулки потрапив під удари німецьких ВПС, які незважаючи на домінування у повітрі радянської авіації, наносили локальні удари. В результаті авіа нальотів один боєць загинув, а ще семеро отримали поранення. 3-й САД вів бої з німецькою піхотою в районі Клодно – Вельце (в районі висоти 245).  Згідно документації бригади, в строю перебували 39 установок та 4 танки, ще 3 СУ-57 перебували в ремонті. Безповоротні втрати становили 13 САУ та один танк.

25 липня 1-й САД спільно з підрозділами 97-ї тбр вели бої за Станіславчик та Дроздовіце, де вступили у бій навіть німецьким бронепотягом (екіпажі знищили одну платформу). Самохідники та танкісти атакували колону німецьких військ, що рухалась у західному напрямку – було знищено 12 повозок, кулемет та понад 40 бійців Вермахту. Одна СУ-57 підірвалась на міні, а безповоротні втрати бригади зросли до 17 самохідок.

Від Яворова до Хиріва

Станом на 27 липня 3-й САД вів бої з німецькими військами в районі Яворова та Мостиськ, а 1-й САД знаходився неподалік Добромиля. Самохідники вступали у локальні сутички з окремими ворожими підрозділами, а їх дії були обмежені лісовою місцевістю.

28 липня поблизу Хиріва 1-й САД, підтримуючи підрозділи 91-ї танкової бригади та 50-го мотоциклетного полку, вступив у бій з ротою німецької піхоти. Німців підтримували кілька пікірувальних бомбардувальників Ju-87. Самохідникам вдалось знищити 20 бійців ворога та 8 взяти у полон, натомість 5 самоходок отримали пошкодження.

Розрахунок радянської протитанкової гармати

30 липня у районі Хиріва самохідники 1-го САД спільно з танкістами відбивали атаку ворога, в якій брали участь батальйон піхоти та 7 штурмових гармат. Атаку вдалось відбити, знищивши німецьку САУ й кілька десятків піхотинців Вермахту. Натомість одна СУ-57 згоріла, а ще дві отримали ушкодження, семеро бійців було поранено. Підрозділи 16-ї лсабр далі вели бої вже на території сусідньої Польщі.

Схема бойових дій 16-ї лсабр 28-30 липня 1944 р.

Згідно документації бригади, її частини у ході Львівсько-Сандомирської операції (14-28 липня) записали на свій рахунок 15 танків і САУ (2 “Пантери”), 13 гармат, 9 машин, 20 кулеметів, 7 складів, понад 580 військовослужбовців Вермахту, інше. Бої у Білого Каменю, тривалі марші показали, що при грамотному використанні ленд-лізівська бронетехніка не поступається радянським зразкам озброєння, дозволяє завдавати ворогу відчутних втрат. 

.,.,.,.