Великий внесок у розвиток хірургії в Галичині, а зокрема, у Львові, зробив Ґжеґож Зембіцький. Він перший у цьому краї системно організував цю галузь медицини, зосередивши свою основну увагу на урології та отоларингології. Зембіцький – творець багатьох методик лікування, автор безлічі наукових праць і, зрештою, людина, яка робила максимум для того, щоби хірургія виходила на якісно новий рівень, пише ilvivyanyn.com.
Початок лікарської практики
Ґжеґож народився 23 квітня 1849 року в Перемишлі у сім’ї лікаря, його батько також називався Ґжеґож. Хлопець вивчав медицину в Парижі, ще під час навчання там же влаштувався працювати шкільним лікарем. У студентські роки надавав медичну допомогу захисникам Парижа під час франко-прусської війни. Після інтернатури Ґжеґож став доктором медицини, його дипломна робота була присвячена лікуванню пухлин яєчників.
У 1880 році Ґжеґож приїхав до Відня, де нострифікував свій диплом, а наприкінці року почав працювати у Львові. Через 2 роки він очолив відділення хірургії Крайового загального шпиталю (Львівської обласної клінічної лікарні). Попри те, що на посаду претендували титуловані хірурги Галичини, призначили все ж Зембіцького завдяки рекомендаціям лікарів із Парижа. На цій посаді Ґжеґож пробув до 1915 року.
У 1888 році долучився до Товариства Червоного Хреста та до Крайової ради здоров’я, де пропрацював 9 років. Під час Першої світової війни Зембіцький влаштувався на посаду директора шпиталю Червоного Хреста, що на вулиці Личаківській.
Здобутки в медицині
Ґжеґож вмів правильно організувати надання хірургічної допомоги. Він володів ледь не всіма хірургічними техніками, лікував хворі судини, здійснював гінекологічні операції. Вивчав синдром раптової смерті під час переломів кісток, цікавився ортопедією, нейрохірургією, проктологією та онкологією, зокрема, оперував пухлини в яєчниках, матці, кістках, органах дихання та органах травлення. Цікаво, що саме Зембіцький виконав першу в Крайовому загальному шпиталі резекцію щелеп.
Проте найбільше часу Ґжеґож приділив урології: лікував туберкульоз нирки, крипторхізм та багато інших захворювань сечостатевої системи. Саме за його ініціативи у Загальному шпиталі створили амбулаторію урологічного профілю у 1883 році, яку очолив перший уролог Львова Зенон Ленько. А вже через кілька років тут створили самостійне урологічне відділення, де Зембіцький разом із Леньком видаляли хворі нирки та робили операції на сечостатевих органах. Загалом вони добули майже 190 рідкісних зразків міхурових каменів. Із нетипових каменів Ґжеґож навіть створив колекцію.
Зембіцький зініціював використання сепаратора відомого французького уролога Кателена у відділенні хірургії шпиталю. Цей апарат був створений для роздільного збору сечі з нирки. Крім того, він перший у Львові, хто використовував спинномозкове знечулення. Це був на той час перспективний метод анестезії в урології.
До слова, упродовж 20-ти років лікар відправляв своїх пацієнтів до Трускавця, щоби ті лікували водою «Нафтуся» недуги сечостатевих органів (крім туберкульозу нирки) та органів травлення.
Талант та великий досвід дали змогу Зембіцькому розробити власні методики лікування. Зокрема, у 1889 році він створив свою методику оперування сечоректальних нориць, яку гідно оцінили європейські спеціалісти. Про цю методику писали у французьких, польських та німецьких виданнях. Крім того, хірург створив метод лікування урогенітального свища, вдосконалив метод видалення простати тощо.
За ініціативи Зембіцького у шпиталі організували й амбулаторний кабінет для прийому пацієнтів із недугами вуха, горла та носа. Він стажував багатьох львівських лікарів. Він повпливав на відкриття у Львівському університеті лікарського факультету, на спорудження корпусу для пологового будинку та приміщень деяких клінік, на створення Лікарської палати, на створення засад діяльності львівської санітарної служби, на прийняття ухвал щодо поліпшення надання медичної допомоги у Крайовому загальному шпиталі.
Наукова діяльність
Ґжеґож мужньо захищав свої погляди та методики в науковому колі, зокрема, на з’їздах та засіданнях лікарів. У 1903 році на з’їзді хірургів з усієї Польщі він порушив питання щодо відповідальності лікарів у разі смерті пацієнта після наркозу. Зембіцький вважав, що відповідальність у таких випадках не завжди повинен нести лише лікар, оскільки часто пацієнти не надають повну інформацію про свій стан здоров’я, через що може настати смерть. Крім того, він виступав за те, аби журналісти юридично зобов’язувалися отримувати інформацію в лікарів чи медзакладів перед тим, як висвітлювати теми про смерть від наркозу.
У 1891 році на з’їзді медиків та природознавців Зембіцький виступив із доповіддю про оперативну методику доступу до сечового міхура, підкріпивши свої наукові розробки двадцятьма прикладами з практики.
Неодноразово науковець брав участь у конгресах, куди з’їжджалися хірурги з усього світу. Він також виступав із науковими доповідями перед львівськими лікарями та інтернами. Водночас давав змогу виступати своїм слухачам, допомагаючи їм як педагог з’ясовувати різні недосконалості в клінічних випадках та у використаних лікарями технік операцій.
Науковець створив приблизно 80 публікацій, велика кількість із них – французькою мовою. В хірурга була своя бібліотека з виданнями на медичну тематику, яку він передав у 1915 році Львівському університетові.
У 1897 році медика запросили читати лекції з хірургії, тоді ж він здобув звання доцента, а через 6 років – титул професора. Після того, як у 1899 році відкрили медичний факультет у Львівському університеті, Зембіцький почав там викладати хірургію та урологію. У 1911 році він залишив цю роботу, але все одно займався викладацькою діяльністю аж до Першої світової війни, щоправда, на додаткових курсах для провінційних лікарів, які організовували фахівці Крайового загального шпиталю.
Визнання хірурга
У 1901 році талановитого лікаря відзначили орденом Залізної корони ІІІ ступеня. Його здобутки оцінили не тільки в Україні, а й у Франції, де він розпочинав свою діяльність. Там його нагородили лицарським хрестом Ордену почесного легіону, а також прийняли до хірургічного товариства Парижа.
У 1902 році під час святкування 100-річчя інституції інтернатури в Парижі лише Ґжеґожу надали можливість виступити від імені інтернів-іноземців, які закінчили медичні навчальні заклади у Франції. У своїй практиці Ґжеґож часто орієнтувався на французьких хірургів, підтримував із ними контакт протягом десятків років.
Колеги Зембіцького завжди визнавали його лідерство та талант. Вони знали, що ця людина стоїть на захисті як моральних, так і економічних інтересів професії лікаря. Він був тим, хто невтомно працював над створенням нового типу лікаря-громадянина. У 1901 році, коли організували Товариство самодопомоги лікарів, Зембіцький взявся розвивати інституцію. Ця справа вимагала громадянської мужності, оскільки існував помітний спротив лікарів-консерваторів, які не хотіли визнавати, що постать лікаря повинна постійно осучаснюватися.
