2 грудня 2014 р. відійшов у вічність відомий український науковець, який тривалий час був деканом історичного факультету Львівського національного університету ім. І.Франка. Він був автором сотень публікацій, написав підручник з етнографії, пише ilvivyanyn.com. Мова йде про професора Степана Макарчука.
Від вчителя технікуму до професора
Степан Арсентійович народився 3 січня 1930 р. у Дулібах. Після закінчення середньої школи вступив на історичний факультет Львівського національного університета ім. І.Франка, який закінчив у 1956 р. Далі молодий історик працював вчителем у сільськогосподарському технікумі.
Макарчук вступив до аспірантури, працював завідувачем відділу в Українському державному музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР у Львові. У 1964 р. захистив дисертацію на тему “Соціалістичні перетворення в побуті робітників Прикарпаття”. Степан Арсентійович був членом компартії, до 1973 р. обіймав різноманітні партійні посади.
У 1973 р. Макарчук повернувся до рідного університету, працював зав. кафедри історії СРСР, згодом – історії України. Протягом 1976 – 1994 рр. він обіймав посаду декана історичного факультету. У 1985 р., у Києві, Степан Арсентійович захистив докторську дисертацію на тему “Етносоціальний розвиток і національні відносини на західноукраїнських землях при імперіалізмі”, а через два роки отримав звання професора. Вже в роки Незалежності (у 1999 р.) науковець отримав звання заслуженого діяча науки та техніки України.
Етнолог
Значну частину свого творчого шляху професор присвятив дослідженню етнології України. Степан Арсентійович був навіть автором підручника з етнографії для студентів. Книга кілька раз перевидавалась. Протягом 1995 – 2001 рр. Макарчук був зав.кафедри етнології історичного факультету ЛНУ, а далі працював викладачем кафедри.
Вчений виділив етнологічне районування України, описав матеріальну культуру, спільні та відмінні риси окремих етносів. У 2008 р. вийшла збірка статей “Галичина: Етнічна історія”, де Макарчук виступив головним редактором.
На думку дослідника, Східна Галичина здавна була ареною найінтенсивніших всебічних контактів давніх українців та їхніх прямих слов’янських предків з поляками, словаками, угорцями на заході, з історичними волохами, румунами і молдованами на південному заході.
На думку Макарчука, для Галичини у традиційній культурі притаманні такі явища як повага до авторитету громади, домінування унійної церкви і загалом вищий, ніж в інших районах України, рівень набожності, вразливе національне чуття і поцінування національної атрибутики, більше сприйняття культурних цінностей Заходу, відносно ширше охоплення планованих правильними конфігурацій забудовами сільських поселень і дворів, збереження реліктів сімейної обрядовості тощо.
У 2007 р., в одній із своїх статей Макарчук зупинився на змінах в етносоціальній структурі населення Львова у першій половині XX ст., коли місто пережило дві світові війни та цілих вісім влад. Вчений дослідив зміни кількості населення міста в різні роки (за даними переписів). Наприклад за переписом 1931 р. у Львові мешкало понад 312 тис. осіб, а у 1959 р. чисельність населення зросла до понад 410 тис. Макарчук наголошував на тому, що до Другої світової війни понад 50% населення міста складали поляки, друге місце займали іудеї, а українці становили лише трохи більше 15%. Натомість після Другої Світової війни національний склад населення сильно змінився – домінувати почали українці, сильно зросла чисельність росіян.
Дослідник історії України
Степан Арсентійович був автором понад 300 праць, серед яких – “Львів, історичні нариси” (1996), “Українська Республіка галичан: Нариси про ЗУНР” (1997), “Етнічна історія України” (2008) та багато інших.
Аналізуючи причини національно-визвольної війни 1648 р., Макарчук прийшов до висновку, що передумовами цієї війни було не лише протистояння польських панів та селян, а й панів та козацтва (останнє не давало панав нещадно експлуатувати селян). На думку Степана Арсентійовича, Б.Хмельницький не прагнув скасування панщини, повної перебудови українського суспільства, а лише дотримання соціальної справедливості, розширення прав козацтва.
Дослідник написав книгу про ЗУНР. Аналізуючи причини поразки молодої республіки, професор наголошував на тому. що керівництво ЗУНР приділяло недостатньо уваги союзу з УНР, не вирішило багатьох внутрішніх протиріч. На думку Макарчука, ЗУНР не змогла знайти потужного союзника серед інших держав, на відміну від поляків.
В одній із своїх статей Макарчук зупинився на методах боротьби радянських спецслужб з ОУН-УПА. Згідно з слів професора, радянська влада залучала до знищення УПА численні підрозділи збройних сил. Повстанські загони намагались насамперед оточити та фізично винищити. Радянське керівництво вдавалось до арештів та репресій супроти родин діячів підпілля. Також радянські спецслужби широко використовували агентурні зв’язки, залучали до операцій проти УПА місцеве населення, аби розколоти українське суспільство.
Потрібно досліджувати джерела
Вагому увагу у своїх дослідженнях Степан Арсентійович приділяв джерелознавчим студіям. У 1999 р. вийшла книга Макарчука “Писемні джерела з історії України”. На думку дослідника, дослідити будь-який процес чи явище неможливо без аналізу історичних джерел. Окрім того, аби отримати об’єктивну картину, слід спів ставляти різні типи джерел, не зупинятись на одному типу.
Степан Арсентійович прагнув показати студентам як треба працювати з історичними джерелами, аналізувати їх, виявляти неточності та помилки. Наприклад Макарчук високо оцінював статистичні матеріали, за допомогою яких можна дізнатись чисельність населення, сили сторін та втрати у військових конфліктах, показники торгівлі, рівень життя населення та багато іншого. Однак поряд з цим, статистика дає середній результат. Наприклад 800 родин певного міста мають квартири, а 100 родин взагалі без житла. В середньому виходить, що кожен мешканець має житло. Степан Арсентійович навів цікавий кумедний приклад: пан, пані та їх слуга зїли трьох курей. В середньому, на кожну людину припало по одній курці. Однак в реальності слуга задовільнився лише об’їдками.
Підіймав важливі питання
Степан Арсентійович вивчав багато суперечливих питань в історії України, намагався розглянути “білі плями”. Макарчук зосередив свою увагу на демографічних втратах Волині у роки Другої світової війни. Адже події 1943-44 рр. що відбувались на Волині викликають бурхливу реакцію серед польських та українських істориків. Адже у вказаний період в регіоні точилось запекле протистояння між УПА та АК, польськими та українськими селянами, за участю німців та радянських партизан. В результаті цього протистояння загинули сотні тисяч осіб.
За підрахунками Степана Макарчука, втрати Волинського воєводства (Волинська та Рівненська області) протягом 1941-1945 рр. склали майже 380 тис. осіб – понад 200 тис. євреїв, 50 тис. поляків, 10 тис представників різних етносів та понад 120 тис. українців. Таким чином, за підрахунками професора, втрати українців були значно більшими ніж у польського населення, що заперечує підрахунки польських істориків про загибель сотень тисяч поляків.
