Багато істориків української медицини сходяться на думці, що у Львові склалась найпотужніша на українських теренах школа дерматовенерології. Її представниками були такі відомі вчені як Володимир Лукасєвич, Ян Ленартович, Михайло Дубовий та багато інших, пише ilvivyanyn.com.
Статеві захворювання та захворювання шкіри
Якщо розглядати медичну термінологію, то дерматологією називають розділ медицини, якій вивчає будову шкіри та її придатків, захворювання шкіри та методи їх лікування. Венерологія – галузь медицини, яка вивчає венеричні захворювання та методи їх лікування.
В Середньовіччі людство страждало від хвороб, які спричиняли справжні епідемії, призводили до величезної смертності. Мова йде про чуму, тиф, холеру, проказу та інші. Хвороби поширювались через антисанітарію, щільність населення, проблеми з водопостачанням, внаслідок бойових дій. Оскільки ванни та їх аналоги були лише у заможних осіб, пересічне населення не мало змоги регулярно митись. Внаслідок порушень особистої гігієни, контактів з численними джерелами бактерій та мікроорганізмів, серед людей поширювались грибок, екзема, проказа, лишаї, короста та інші захворювання.
Окремо варто сказати про венеричні захворювання, адже тривалий час людство не знало презервативів, а випадкові статеві зв’язки призводили до сифілісу, гонореї та інших захворювань. Оскільки спочатку не було професійних медиків та медичних закладів, то люди лікувались народними методами, різноманітними аматорськими препаратами, навіть звертались до Церкви.
Початки дерматовенерології
До 1939 р. у Львові не було окремого медичного вишу – медичний факультет функціонував при Львівському університеті. Вважається, що дерматовенерологія як окрема галузь постала у місті в 1898 р., коли з’явилася окрема кафедра на медичному факультеті. “Батьком” дерматовенерології вважають професора Володимира Лукасєвича, який 1 вересня 1898 р. у Львівському університеті зачитав лекцію “Внутрішня патологія і шкіра”. Дослідник був учнем відомих медиків М.Капоші та А.Нейссера. Під його керівництвом було розгорнуто дослідження з питань діагностики (виразкового фолікуліту – хвороба Лукасєвича), клініки, лікування піодермій, туберкульозу, сифілісу. Лукасєвич очолював кафедру до 1924 р.
У 1925 р. кафедру дерматовенерології очолив не менш відомий професор Ян Ленартович, який досліджував методи лікування міхурника, гонореї, сифілісу та туберкульозу. Професор першим у світовій практиці описав алергодерматоз – атрипексіаз. Найвідомішими працями вчного стали “Нариси шкірних хвороб”, “Атлас хвороб шкіри”, а загалом він написав понад 80 робіт, зокрема 7 монографій.
Радянська доба
У 1939 р., коли Львів опинився у складі УРСР, кафедру продовжив очолювати Ян Ленартович. Він працював і після повернення радянських військ до міста, у 1944 р. У 1946 р. новим керівником кафедри став професор Тихон Глухенький. Вчений був родом з Чернігівщини, закінчив медичний інститут у Ростові-на-Дону. Медик написав понад 100 робіт, зосередив свою увагу на таких хворобах як псоріаз та екзема.
Глухенький очолював кафедру, з перервою, до 1951 р. Під час перерви, у проміжку 1948-49 рр. головою підрозділу був професор Анатолій Лавров, який до цього був головним дерматовенерологом МОЗ РРФСР. Лавров приділяв велику увагу лікуванню дерматозів фізіотерапевтичними методами. Він вперше застосував пеніцилін у терапії склеродермії.
У 1951 р. кафедру очолив представник ленінградської школи медиків, професор Олександр Штейн. Вчений робив головний акцент на вивченні патогенезу та лікуванні хворих на сифіліс та проказу. Штейн написав понад 200 різноманітних праць, зокрема й монографію монографія “Диференційна діагностика захворювань шкіри”. Паралельно із професором, на кафедрі працював інший відомий медик – М.Штейнберг, який досліджував фотодерматози, написав дві ґрунтовні монографії – “Фотодерматози” та “Червоний вовчак”.
У 1971 р. кафедру очолила професор Анна Щербакова, яка написала понад 90 праць, розробила ефективні методи лікування сифілісу. Зокрема для пізніх форм цієї хвороби вона застосувала пірогенал. Вивчивши статистичні дослідження щодо сифілісу, медик довела, що ефективним є курортне лікування дерматологічних захворювань.
Революційними стали дослідження, проведені професором Михайлом Дубовим, який очолював кафедру у період з 1974 по 1977 рр. Медик першим у світі довів наявність статевих гормонів у шкірі, вивчав патогенез клініку та лікування сифілісу, досліджував вплив шлунку та печінки на перебіг екземи.
Нарешті у 1977 р. кафедру очолив Андрій Лаврик, який перебував на цій посаді до 1994 р. Медик написав понад 160 праць, був організатором багатьох конференцій. Лаврик розглядав нетрадиційні методи лікування, вивчав медичну систему Ємену, розглядав стан курортів Львівщини.
1990-ті рр.
Незважаючи на брак фінансування, у 1990-х рр. кафедра дерматовенерології продовжувала функціонувати, накопичувати досвід, застосовувати нововведення. У 1995 р. кафедру очолював відомий професор Юрій Туркевич. Він розробив нові методи лікування екземи, зокрема вважав, що слід посилювати імунну систему людини, застосовував для лікування удосконалив терапію шляхом застосування діаміфен, димексид, етаден, пентоксил. Професор приділяв велику увагу дослідженню псоріазу –вивчив імунологічні зміни, порушення обмінних процесів і ефективність гепатопротекторів, імунокоригуючих препаратів у комплексному лікуванні хворих. Для лікування сифілісу професор пропонував застосовувати в комплексній терапії імуномодулятора лімфозилу.
У 1997 р. кафедру очолив доцент Олександр Зайченко, більшість друкованих робіт якого присвячено питанням вивчення обміну стероїдних статевих гормонів при деяких дерматозах, дослідженню преморбідного стану контактних алергодерматозів. Науковець написав понад 160 робіт.
Від 2000-х до сьогодення
Зайченко очолював кафедру до 2005 р., а далі передав естафету доценту Віктору Сидоренку, який захистив кандидатську дисертацію у 1982 р. Медик велику увагу приділяв псоріазу та проблемі вугрів. Він розглядав лікування дерматозів терапією постійним магнітним полем.
У 2006 р. кафедру очолив професор Олег Надашкевич – автор понад 150 наукових праць, монографії “Системна склеродермія”. Варто зазначити, що кафедра постійно реорганізувалась – її об’єднували з кафедрою сімейної медицини, поліклінічної справи. Особливістю роботи Надашкевича стало те, що професор володів великим досвідом діагностики та лікування захворювань внутрішніх органів й опорнорухового апарату, вивчав рідкісні захворювання – васкуліти, генетичні патології, порушення метаболізму та інші.
У 2016 р. кафедра знову була реорганізована, й отримала назву “Кафедра дерматології та венерології”, яку очолила професорка Орися Сизон – учениця згаданих Туркевича та Глухенького, автор понад 600 різноманітних праць.
Сьогодні працівники кафедри продовжують готувати нових спеціалістів, проводять викладацьку та дослідницьку роботу. Велику увагу науковці відводять вдосконаленню методів лікування псоріазу. Медики беруть участь у міжнародних симпозіумах та конференціях.
