В ході боїв 12-14 вересня поляки стримали просування ворога, однак втратили стратегічні позиції. Чисельність оборонців міста збільшилась. Поляки були готові до подальшого протистояння. 17 вересня їх положення ускладнилось – східні кордони Речі Посполитої перетнули війська СРСР. Далі на ilvivyanyn.
Подальші спроби відбити Кортумову Гору та евакуація поранених
До Львова пробивались польські частини, які були відкинуті ворогом на інших ділянках фронту. Зважаючи на те, що німці сформували лінію облоги навколо міста й завдавали потужних ударів по польським підрозділам, що намагались пробитись до міста, генерал Лагнер наказав оборонцям Львова завдати ударів по німецьким позиціям в районі Збоїськ та Великого Голоска. Бійцям Війська Польського вдалось дещо потіснити німецькі частини, однак вони потрапили під потужний вогонь німецької артилерії. Поляки відправили кілька підрозділів, аби очистити ліси навколо міста від німецьких коригувальників та диверсантів.
Безуспішними були спроби польського війська відбити Кортумову Гору. Німці відкрили вогонь з гармат, а ті польські бійці, які змогли наблизитись до німецьких позицій, потрапили під вогонь кулеметів. Поляки зрозуміли, що без потужних артударів по об’єкту їм просунутись вперед та відвоювати втрачені позиції не вдасться.
15 вересня німці розбомбили водонапірну станцію у Добростанах – місто очікували проблеми з водопостачанням. І це попри величезну кількість біженців. В самому місті міщани звели багато барикад і не зупинялись на досягнутому, поки до них не звернувся президент міста з проханням не будувати нових перешкод, оскільки вони є хаотичними та перешкоджають пересуванню польських бійців.
Поляки спробували евакуювати поранених санітарними потягами. Кілька сотень осіб вдалось транспортувати до Станіславова. Один з потягів обстріляла німецька авіація, а інший підпалили диверсанти.
Німці здобули ще одну висоту
16 вересня батальйон піхоти поляків за підтримки двох артдивізіонів спробували вибити німців з висоти 324. Поляки були зупинені та понесли втрати. Німці з Кортумової Гори провели атаку та захопили ще одну височину – 374. Приблизно опівдні поляки атакували німецькі позиції у Великого Голоска, аби пробити коридор до 10-го кавалерійського корпусу. Задум вдалось виконати – оборонці Львова дещо наростили боєзапас.
В напрямку Сихова та Давидова локальні контратаки наносили кавалеристи під командуванням ротмістра резерву Яна Пьяновского-Квятковського при підтримці місцевого ополчення.
Новий гравець
17 вересня позиції німців на Замарстинівських узгір’ях та висоті 324 атакували три батальйони 35-й резервної піхотної дивізії. Поблизу Полтви відволікаючий удар наносили піхотний полк та два ескадрони кавалерії. Полякам вдалось прорватись до висоти 324. Однак 10-й кавалерійський корпус отримав наказ від головнокомандувача прориватись до Угорщини. Становище оборонців Львова ускладнилось після того, як 2-га танкова дивізія Вермахту поблизу Красного розбила групу “Жовква” полковника Стефана Іванівського.
Вранці командування польських військ у Львові отримало повідомлення про те, що східні кордони держави перетнув СРСР, який діяв згідно таємного Пакту Молотова-Ріббентропа. Червона Армія налічувала понад 3300 літаків, майже 5000 гармат, понад 4700 танків.
Поляки не могли фізично протистояти ще одному ворогу, який мав велику кількість особового складу та бойової техніки. До Львова просувалась 6-а армія комкора Філіпа Голікова. Поляки, що обороняли місто, отримали наказ від командування стримувати наступ німців, а з радянськими підрозділами вступати у бій лише у випадку самооборони, коли Червона армія атакуватиме польські підрозділи.
Підтримка бронепотягів
18 вересня два батальйони поляків за підтримки броне потягу “Сміливий” провели контратаку у південному напрямку, в районі Козельник. Однак після того як ворог почав наносити артудари з навколишніх лісів, поляки вимушені були відступити до міста. Згодом на допомогу оборонцям міста прибули ще два броне потяги – № 53 “Сміливий” (капітана Мечислава Малиновського) і № 55 “Бартош Гловацький” (капітана Анджея Підгірського).
Генерал Лангер міркував над подальшими діями гарнізону міста. Він розглядав два варіанти – прорив через Бібрку у південному напрямку, з метою досягти Угорщини та подальша оборона міста (очікування прибуття групи генерала Сосновського). Генерал зупинився на другому варіанті. Добровільний корпус оборони міста зріс до 5000 бійців. У місті встановили жорстку комендантську годину – без спеціальних перепусток цивільному населенню було заборонено пересуватись містом у нічну пору.
Німці проводять перегрупування
18 вересня Верховне Командування Вермахту директивою наказувало 18-му армійському корпусу розгромити групу генерала Сосновського, захопити Львів. 1-а гірська дивізія отримувала два батальйони із складу 2-ї гірської дивізії. В район Рясна-Руської мав прибути танковий полк зі складу 5-ї танкової дивізії Вермахту. Німці планували оточити Львів зі Сходу, захопивши Винники та навколишні висоти. Це завдання мав виконати 137-й полк 2-ї гірської дивізії.
Аби підірвати моральний дух польських вояків та спровокувати паніку серед цивільного населення, німці розкидали над містом листівки, в яких обіцяли завдати по Львову потужних ударів.
Із східного напрямку до міста наближались радянські підрозділи 6-й армії. В авангарді наступали 5-а кавалерійська дивізія при підтримці 24-го танкового батальйону. Однак кавалеристи вимушені були вступати у сутички з поляками, а танкістам бракувало палива. До Львова наблизилась група у складі 600 бійців та 30 легких танків БТ-7.
Становище захисників міста з кожним днем погіршувалось. Польський гарнізон опинився між двох вогнів – Вермахтом і Червоною Армією.
