Незважаючи на відчайдушний опір польського війська німецьким дивізіям, які атакували Річ Посполиту 1 вересня 1939 р., польська армія значно поступалась опонентам за чисельністю і просто фізично не могла зупинити наступ ворога. Хоча на деяких ділянках фронту поляки проводили успішні контратаки та громили ворога. Успішною з тактичної точки зору, пише ilvivyanyn.com.
Після Яворова
13-15 вересня, після успішного бою під Яворовом, де польські підрозділи завдали нацистам суттєвих втрат, та розгромили полк СС “Німеччина”, 11-а (бригадний генерал Казимир Луковський), 24-а (полковник Болеслав Шварценберг-Черни) та 38-а (полковник Алоізій Вір-Конах) піхотні дивізії, що входили до складу групи генерала Казімєжа Соснковського почали відступати у східному напрямку, аби пробитись до Львова та з’єднатись із гарнізоном міста.
В секторі Янівських лісів група Сосновського повинна була з’єднатись із підрозділами армії “Краків” бригадного генерала Антонія Шиллінга. З початком німецької агресії армія “Краків” являла собою потужну бойову силу – 60 батальйонів піхоти, 29 ескадронів кавалерії, 312 гармат, 40 зеніток, 90 одиниць бронетехніки та 53 літаки.
Відступаючі війська постійно зазнавали ударів з повітря. Поляки понесли величезні втрати – у 24-й пд із чотирьох полків лишилось неповних два. Ці два неповні кидки вимушені були стримувати натиск 7-ї німецької піхотної дивізії (7-а пд) генерал-майора Ойгена Отта поблизу колонії Каплянка.
Знаючи про те, що ворог має повну перевагу в чисельності та контролює повітря, польські офіцери вирішили зайняти оборону у Янівських лісах, де німці втрачали свої переваги.
Поляки концентрують свої сили у Янівських лісах
38-а пд була розсіяна окремими групами – її 98-й піхотний полк перебував у Добростанах, а решта підрозділів знаходились у районі Тучап. Поблизу Тучапів польські підрозділи потрапили під обстріли німецької артилерії, яка вела вогонь із сектора Городка. У вказаному секторі перебували частини вже згаданої 7-ї пд. Вермахту та 1-ї гірськострілецької дивізії. Командир 38-ї пд віддав наказ своїм підрозділам відступати до Янівських лісів, рухаючись через Волю Добростанську. Частини дивізії під час маршу та обстрілів залишились фактично без транспорту та артилерії.
У полудень 17 вересня розрізнені групи 38-ї пд. почали збиратись поблизу Янова. Полковник Юзеф Пецка, який командував піхотними підрозділами відправив два батальйони до р.Верещиці, аби ті прикривали відступ інших частин Війська Польського – 3/96-й батальйон був скерований до Лелехівки, а 3/97-й батальон – власне до Янова. Між Лелехівкою та Яновом розташувалась дивізійна кавалерія. Генерал Сосновський передав по радіо, аби гарнізон Львова наніс удар із міста, назустріч дивізіям Сосновського.
Бої у лісах
Буквально на п’яти 11-ї та 24-й пд. наступали підрозділи 7-ї пд Вермахту. Станом на ранок 17 вересня, 11-а пд. мала у своєму складі понад 8000 бійців (6 батальйонів), 24 легкі та 6 важких гармат. Дивізія обороняла шосе, що з’єднувало Львів та Яворів, стримувала натиск 57-го німецького піхотного полку. 24-а пд налічувала до 12000 бійців, 19 легких та 3 важкі гармати.
Німці змогли вибити поляків із Шкла. Поляки почали нашвидкуруч створювати позиції для оборони у Янівському лісі, однак було дуже мало часу, аби вирити глибокі окопи, замінувати місцевість. 61-й піхотний полк Вермахту завдали удару в стик 2-го і 3-го батальйонів 48-го гуцульського стрілецького полку (11-а пд.). Німці перенесли свої удари на позиції 48-го та 49-го гуцульських полків вказаної дивізії.
Невідомо чи довго б протрималась польська піхота, якби на допомогу не прибули артбатареї капітанів Юзефа Коженевського та Яна Петржака. Німці припинили атаки, однак поляки зазнали великих втрат. За даними німецького сторони на полі бою лишились десятки тіл. Підрозділи 24-ї пд теж витримали удар двох німецьких бойових груп.
Вранці 18 вересня генерал Сосновський отримав лист від головнокомандувача збройними силами Речі, маршала Едварда Рідз-Смігли. Документ був сильно пошкоджений, адже літак, в якому його доставили, зазнав ворожих атак. У документі зазначалось, що у зв’язку з радянською агресією, польські підрозділи мали прориватись до Угорщини. Генерал Сосновський прийняв рішення знищити важку техніку й прориватись на південь від Львова.
Поляки тримають оборону
18 вересня поляки продовжували відбивати атаки німців. Підрозділи 38-ї пд. тримали оборону в секторі Івано-Франкового (Янів). Містечко кілька разів переходило з рук у рухи, а німці нещадно бомбардували населений пункт. Поляки врешті решт узяли Янів під контроль, однак місто було сильно зруйноване.
Німці зазначали, що у Янівських лісах поляки зводили на німець чисельну перевагу ворога. Поляки спромоглись нищити ворожу бронетехніку на лісових стежках за допомогою “мігруючих” протитанкових гармат. Річ у тім, що 37-мм протитанкові гармати, що перебували на озброєнні Війська Польського, мали невеликі габарити і їх можна було переміщати вручну в лісовій місцевості.
Підрозділи 24-ї пд атакували німецькі позиції поблизу Рясної-Руської, однак потрапили під удари 1-ї гірськострілецької дивізії генерал-майора Людвіга Кюблера та танків 5-ї танкової дивізії Вермахту генерал-лейтенанта Генріха фон Фітінгофа.
Увечері 18 вересня хаотичний відступ з-під Лелехівки розпочали підрозділи 11-ї пд. Дивізія змогла пробитись до Брюховичів, хоча втратила зв’язок із штабом Сосновського.
Спроби прориву до Львова
Генерал Сосновський зумів поновити зв’язок із 11-ю пд, вирішив здійснити прорив до Львова, переоцінивши можливості дивізії. 19 вересня, о 12:00 для нанесення удару були готові батальйон майора Євгеніуша Літинського (49-й піхотний полк) та підполковника Гловацького. Батальйони мали прорватись до Львова. Наступ піхоти повинні були підтримати чотири легкі та одна важка артбатареї.
Поляки атакували у напрямку Великого Голоска, однак потрапили під вогонь кулеметів та артилерії. Батальйон Гловацького зумів пробити коридор до Львова, і у місто потрапило понад 100 польських піхотинців.
Вночі до міста спробували прорватись підрозділи 11-ї пд – батальйони майора Бёма та Генріха Дидуха. Перший батальйон наблизився до Львова, але йому не вистачило сил пробитись у місто, а батальйон Дидуха прорвався до Клепарова та заплатив за це дорогу ціну – в строю лишилось трохи більше 100 бійців.
Вранці 20 вересня підрозділи Сосновського знову спробували прорватись до Львова. Польські артилеристи, перебуваючи без зв’язку та з відсутністю багатьох офіцерів (великі втрати) не могла подавити опорні позиції ворога. Поляки наблизились на відстань 1,5 км до міста, однак не прорвались до Львова.
Нарешті у ніч з 21 на 22 вересня підрозділи Сосновського зробили останню спробу прорватися до Львова. Поляки знищили важку техніку, вишикувались у довгу колону, яку очолив підполковник Шиманський. Сили 11-ї пд. зменшились до 150 бійців. Понад 300 поранених залишили у лісництві, під наглядом двох лікарів і кількох санітарів. Частина поляків потрапили до радянського полону, понад 500 військовослужбовців прорвались до Львова. Генерал Сосновський зумів досягти Угорщини й далі вирушив на Захід.
