1 Липня 2022

Львівський скульптор Петро Дзиндра – послідовник “батька львівських левів”

Related

Вишиванка в обмін на бронежилети: історія Тетяни Зез

Тетяна Зез у 2014 році переїхала з Донецька до...

Діяльність Шкільного львівського театру УКУ “На Симонових стовпах”

Шкільний Театр УКУ “На Симонових стовпах” — це єдиний...

«Батьківська Хата. Homestead» на Львівщині – проєкт про українську культуру

«Батьківська Хата. Homestead» – це україно-американський проєкт, що покликаний...

Творчість львівського поета Остапа Сливинського

Остап Сливинський – сучасний український поет та викладач у...

Share

Петро Дзиндра — український скульптор, котрий живе та працює у Львові. У центрі міста й розташована майстерня скульптора. У галузі монументально монументально-меморіальної скульптури він створив велику кількість робіт. Петро Дзиндра — учень відомого скульптора Євгена Дзиндри, якого називають “батьком львівських левів”. Далі на ilvivyanyn.

Сторінками дитинства та юності Петра Дзиндри

Історія життя Петра Дзиндри розпочинається у місті Ярослав, яке тепер належить до складу Польщі, де він 28 березня 1944 року народився. Його батько, Іван Шальк, австрієць за походженням, помер через запалення легень ще до народження сина. У тому ж році восьмимісячний Петро разом із батьками, як етнічні українці, змушені були переселитися через процес “вимушеного взаємного обміну населенням” між Радянським Союзом та Польщею. Так, його разом із сім’єю примусово переселили з Ярослава до містечка Заболотів, що на Івано-Франківщині. 

C:\Users\smail\Desktop\1dc347f7-809c-483f-b3ad-e05b47a73285.jpg
Фото: Маленький Петро (посередині) з рідним і двоюрідним братами. Заболотів / Korydor

Не минуло й місяця від приїзду до Заболотова, як від туберкульозу померла його мама, Марія Хамік, і маленького Петра забрала до себе мамина сестра Олена. Щоправда, в шкільному віці у нещасному випадку гине брат Петра і його віддають в інтернат в Івано-Франківську, де він почав ходити в середню школу. Ще під час навчання у школі хлопець виявляє здібності до малювання.

C:\Users\smail\Desktop\4d011611-d48b-4b10-96b9-3813478b2506.jpg
Фото: Петро під час служби в радянській армії, 60-ті рр.

Потім у житті Петра була служба в армії у залізничних військах росії. Під час армії хотів вступити на заочне відділення одного з мистецьких факультетів в Ленінградський інститут культури. Проте керівництво не дозволило.  

Роль Львова у житті та творчості Петра Дзиндри 

Петро став Дзиндрою вже тоді, коли після армії приїхав до Львова до двоюрідної сестри, яка навчалася у медичному училищі та попросила Петра допомогти з оформленням стенду. Під час роботи підійшла до нього дівчина і, зважаючи на брак вільних класів, попросила там попрактикуватися грі на фортепіано. Петро не був проти. А після занять вона підійшла до нього і жартома поставила за його роботу двійку.  

Того ж дня він провів її додому, де й вперше побачив майстерню батька Уляни — відомого львівського скульптора Євгена Дзиндри. Майстерня Євгена Дзиндри вражала своєю величністю — близько п’ятдесят п’ять метрів квадратних уздовж і шість висотою. Таким чином Петро познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Уляною, з якою вони одружилися вже наступного року і Петро взяв прізвище дружини.

C:\Users\smail\Desktop\dff42f3a-ccb1-4921-add4-84c4da9b51f3.jpg
Фото: Петро Дзиндра у своїй майстерні / Korydor

Цікаво, що рід Дзиндрів походить із села Демня, що на Львівщині, де здавна був кам’яний кар’єр і ще прадід Євгена — Захар Дзиндра заклав там початки кам’яної справи. У Євгена було два брати, також скульптори і сестра. З братом Степаном вони удвох і створили скульптури левів, які досі стоять біля ратуші.

Ставши учнем свого тестя, Петро працював у майстерні Євгена Дзиндри п’ятнадцять років, де й отримав безцінний досвід роботи над скульптурою.  Євген навчив Петра робити абсолютно усе, що пов’язано зі скульптурою – починаючи від ескізів до готової роботи.

Євген Дзиндра також навчив Петра робити посмертні маски, які створювали посмертно визначним особистостям — Станіславу Людкевичу, Миколі Колесі, Ірині Вільде. Таких майстрів у Львові було обмаль на той час. Петро згадує про цей досвід, як цікавий і, водночас, неприємний, тому що потрібно мати справу з небіжчиком.