Щось тимчасове, приземлене і жахливе – як війна, а щось вічне, високе і прекрасне – як мистецтво. Ця будівля уособлює твердження, наведене вище, так як жодна інша, як для львів’ян, так і для українців загалом. Вона – храм мистецтва, вона – один із найпопулярніших символів міста. Це – Львівський оперний, пише ilvivyanyn.com.
Короткий екскурс у минуле Львівського оперного: заснування та часи Другої світової
Розташований у історичному центрі міста, на проспекті Свободи, він прикрашає собою Львів і є його перлиною. Разом із Одеським оперним театром та Віденською оперою є одним із найгарніших європейських театрів.
Початок будівництва Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької припав на 1897-ий, і вже у 1900-му році театр був урочисто відкритий. Тоді він ще був названий Великим міським театром. Неоренесансна будівля, яку звели за 3 роки, стала творінням архітектора Зиґмунта Ґорґолевського. Спершу в театрі ставили опери “Кільце нібелунга” Р. Вагнера, “Травіата” Дж. Верді, “Фауст” Ш. Гуно, “Євгєній Онєгін” П. Чайковського та ін. Перша ж балетна вистава була створена тут у 1921 році, і це – “Лебедине озеро” П. Чайковського. У 1934-му театр був зачинений через брак фінансів.
Почав роботу оперний знову у 1939 році із приходом радянської влади у Львів. Установу перейменували на Львівський державний театр опери та балету, а в репертуарі з’явилися опери українських композиторів, зокрема «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка і «Запорожець за Дунаєм» Петра Гулака-Артемовського. Щодо назви, то у 1956 р. театр назвали іменем Івана Франка, а у 1961 р. він отримав статус академічного. Сучасну назву – Львівський академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької – львівський оперний отримав у 2000 році, із настанням 100-річного ювілею.
Примітно, що у воєнні роки – 1939-1945, театр продовжував працювати, навіть під час окупації то радянськими, то німецькими військами. Чисельність колективу складала 350 осіб. У сезоні 1940-1941 років навіть були прем’єри: опери «Чіо-Чіо-сан» і «Богема» Дж. Пуччіні, «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Кармен» Ж. Бізе, оперетта «Циганський барон» Й. Штрауса, балет «Червоний мак» Р. Глієра. У 1941-42 роках ставили “Запорожець за Дунаєм”, у березні 1943-го театр із трупою навіть гастролювали у Дрогобичі. Пізніше в оперному ставили вистави переважно італійських та німецьких композиторів, а опери українських митців повернулися до репертуару театру у повоєнні роки. У роки німецької окупації в театрі ставили не лише опери і балети, а й драматичні вистави, оперети, твори симфонічної і камерної музики. Проте для окупантів-німців та для українців дні відвідування оперного театру та його вистав різнилися: перші (окупанти) приходили в суботу, неділю та понеділок, а українці- вівторок, середа, четвер та неділя після полудня.
Повноцінно розпочав роботу театр опери і балету із завершенням окупації та вже самої війни з 1 травня 1945 року. Це знову була “Запорожець за Дунаєм”.
Як працює перлина міста, на якій височить скульптура Слави, під час теперішньої війни
Події вторгнення Росії та, як наслідок, російсько-української війни наклали свій відбиток на побут всієї країни, незалежно від областей (чи з/без бойових дій вони). І Львів, більшої мірою спокійний, також зазнав шкоди і хаосу воєнного часу. Це змусило Львівський національний оперний театр тимчасово призупинити свою роботу. Усі вистави та концерти перенесли у зв’язку із запровадженням воєнного стану в Україні. Працівники та трупа дістали змогу допомагати країні волонтерством чи дістатитсь безпечного місця.
Та війна завершиться, і місце, що надихало на життя і тішило багатьох, знову відркиє свої двері для відвідувачів.
