30 Вересня 2022

Історія переселенців із Київщини, що розпочали у Львові власну справу

Related

Цікаві факти про музей «Дім Франка» у Львові

Дім Франка – це меморіальний музей у Львові, який...

Альтернатива опікунству та сімейним будинкам

На превеликий жаль, далеко не всі сироти мають змогу...

Спалах дифтерії на Львівщині: що треба знати

У 2008 році у Львівській області зареєстрували 11 випадків...

Як у Львові лікують пацієнтів зі СМА

Віднедавна на Львівщині почали лікувати пацієнтів зі спінальною м’язовою...

Розвиток шахів у Львові

Василь Іванчук, Йосип Дорфман, Степан Попіль. Це не архітектори,...

Share

Після окупації київських передмість Іван з Бородянки та Сергій з Ірпеня переїхали до Львова. Після приїзду хлопці кілька тижнів волонтерили, але згодом у них почали закінчуватися кошти, тож вони вирішили ризикнути та втілити давню мрію – розпочати власну справу. Підприємці орендували віконце на вулиці Руській, 3, на два місяці: саме на стільки їм вистачило грошей. Тепер тут пригощають кавою, галетами та пирогами за власним рецептом. Заклад назвали «Кііт» на честь Сергієвого кота, що загубився на початку війни, пише ilvivyanyn.com.

Хлопці розуміли, що розвиток бізнесу залежатиме від того, чи сподобаються львів’янам їхні пироги. Вони пропрацювали трохи більше ніж тиждень і вже побачили результат – чергу до їхнього віконця.

Як розподілені обов’язки?

Випікання пирогів – тут завдання Сергія. До війни він уже випікав їх для однієї з київських кав’ярень. Журналістам «Еспресо.Захід» зізнається: робив це для власного задоволення. А от Іван працює баристою. До війни хлопець теж уже мав досвід у цій справі, тож тут лише вдосконалив навички й тепер професійно варить каву. На кухні також допомагає Дарина з Ніжина.

Нині робота не вщухає. Сергій розпочинає процес випікання о п’ятій ранку. Спершу готує начинку на кілька порцій, а потім тісто. Тісто робить із борошна, вершкового масла, сметани, води та солі. Каже, що не встигають обслуговувати всіх, адже запит на пироги дуже великий. Сергій випікає їх за власним рецептом і нікому не довіряє важливої справи. Хлопець пояснює, що тісто треба відчувати, тому він навіть не задумується про те, щоби хтось із цим допомагав.

Пироги тут є яблучно-вишневі, цибулеві, шпинатні та курячі. Їх розбирають миттєво. Сергій додає, що смачний пиріг тоді, коли трохи постоїть, бажано – цілу ніч.

«Кожен на своєму місці робить те, що може»

Сергій розповідає, що незважаючи на постійну зайнятість, вони переймаються подіями в країні, читають новини, отримують сповіщення від друзів та родичів. Їхні рідні також виїхали з-під обстрілів.

Робота приносить користь їм самим, людям, місту, а ще економіці. Хлопці кажуть, що вони не військові, хоча, якщо потрібно буде, візьмуть до рук зброю і підуть воювати, але поки що «кожен на своєму місці робить те, що може».

Іван зазначає, що Львів – прекрасне місто, яке їх дуже добре прийняло. Каже, що якби не місцеві, які у всьому допомагали, то їм би нічого не вдалося. Та хлопці все ж сподіваються, що у Львові вони тимчасово. Хоч і вдалося тут втілити мрію, але вони хочуть додому. Зараз повернутися не можуть, бо на Київщині все ще небезпечно, до того ж там усе зруйновано.

А ще більше, ніж повернутись додому, Сергій хоче знайти свого кота. У перервах між випічками їздить у Ворзель, де він загубився, з надією знайти улюбленця. По всьому Ворзелю він уже розклеїв оголошення про пошук тварини. Усі місцеві знають Сергія, бо він ходить по селищу й постійно кличе кота. На зустріч йому виходять інші тварини, яких хлопець підгодовує.

Тож тепер Іван із Сергієм мають, за що жити, а ще допомагають фінансово армії. Хлопці домовилися, що половину заробітку віддаватимуть на потреби ЗСУ.

.,.,.,.