Повномасштабна агресія Росії проти України, бомбардування російськими військами українських міст, масові жертви серед цивільного населення у Бучі, Маріуполі, Ірпені та інших містах та селах призвели до зростання в Україні русофобії. Дедалі більше українців виступають за те, щоб в Україні зникло усе те, що нагадує Росію. Про “дерусифікацію” заговорили й у Львові. Далі на ilvivyanyn.
Російський слід у Львові
Важко сказати коли саме у Львові з’явились московити/росіяни. Внаслідок двох революцій в Росії до Львова втекли кілька сотень російських мігрантів. У роки Першої світової війни Львів на короткий проміжок часу опинився під російською окупацією. Станом на 1921 р. у місті мешкало лише понад 350 росіян (0,2%). Напередодні Другої світової війни у Львові домінували поляки.
Друга світова війна докорінно змінила етнічний склад міста. В роки німецької окупації (1941-1944 рр.) були винищені майже усі євреї Львова, а з поверненням радянської влади у 1944 р. продовжились репресії проти поляків. До Львова почали масово прибувати мешканці Росії, оскільки нова влада перенесла до міста значну кількість підприємств, владі потрібна була опора. Як результат – станом на 1951 р. росіяни складали від 30 до 39% населення міста.
Якщо брати до уваги інформацію україномовної Вікіпедії, то станом на 1979 р. у Львові мешкало понад 128 тис. росіян. До 1990 р. діяли 24 російські школи. У місті були встановлені пам’ятники А.Пушкіну, В.Леніну, М.Кузнєцову, інші. Назвами російських/радянських діячів рясніли вулиці міста – Марченка, Лєромонтова, Рибалко, Тургенєва, інші.
З розпадом СРСР та проголошенням Незалежності ситуація почала докорінно змінюватись. Радянські пам’ятники було демонтовано, а більшість вулиць – перейменовано. Станом на 2011 р. у місті функціонували ще 5 російських шкіл, а от чисельність росіян становила кілька десятків тисяч осіб.
У Львові діяли церква Московського патріархату, кілька товариств, зокрема культурний центр на вул. Короленка. В період, коли при владі перебувала Партія регіонів, у місті напередодні 9 травня проходила акція “Георгіївська стрічка”, коли роздавали георгіївські стрічки, на Марсовому полі, поблизу Монументу Слави та на Пагорбі Слави відбувалися мітинги. 9 травня 2010 р. на Пагорбі Слави на урочистостях був присутній навіть губернатор Львівщини, пройшов військовий міні-парад.
Внаслідок Революції Гідності 2013/2014 рр. не лише змінилась влада в Україні а змінився увесь вектор розвитку України. Було заборонено діяльність комуністичної партії, пройшла декомунізація. Анексія Росією Криму та протистояння на Донбасі посилили антиросійські настрої в українському суспільстві.
7 грудня 2016 р. Львівський обласний суд зобов’язав Руський культурний центр покинути приміщення на вул. Короленка. У 2018 р. у приміщенні запрацював Дім Воїна. У місті не лишилось російськомовних шкіл. Після ліквідації Партії регіонів, у міській раді не лишилось проросійських політичних сил. Громадські активісти наголошували на тому, що у Львові лишився російський бізнес, діяли філії Сбербанку Росії, росіяни купували нерухомість у місті.
Залишились лише назви вулиць
З початком повномасштабної російсько-української війни в Україні розпочався процес так званої “дерусифікації”, під час якої демонтують культурні пам’ятки та назви вулиць, які пов’язані з Росією. Деякі громадські діячі взагалі закликають не вживати назву «Росія», а замінити його на “Московію” чи “Рашу”.
Спочатку прийнялися за символ російської культури – поета Олександра Пушкіна. Пам’ятники та бюсти останнього розташовані у багатьох містах України – Дніпрі, Бердянську, Запоріжжі, Києві та інших. 7 квітня бюст Пушкіна демонтували у Мукачево. В Ужгороді зробили оригінальніше – пам’ятник залишили, а от назву змінили – перейменували споруду на честь французького співака Джо Дассена. Згодом з’явилась інформація, що пам’ятник таки демонтували. 9 квітня пам’ятник російському поетові демонтували у Тернополі.
У Львові бюст А.Пушкіна прикрашало будівлю культурного центру на вул.Короленка. Однак після того, як у будівлі запрацював Дім Воїна,бюст демонтували.
До війни частина політиків, експертів та політологів стверджували, що хоча майже всі російські діячі, на честь яких названі вулиці у місті, хоча ніколи не були у місті, проте зробили вагомий вклад у розвиток світової культури та освіти. Наприклад, Софія Ковалевська – перша жінка в Європі, що отримала звання професора з математики. Дмитро Менделєєв – відомий хімік, на честь якого названа таблиця хімічних елементів. Микола Некрасов – російський поет та публіцист. Також прихильники збереження назв вулиць вказували на те, що Д. Дудаєв, А. Лінкольн, Дж. Вашингтон, на честь яких названі вулиці, теж ніколи не були у місті та не мають жодного відношення до нього.
Після 24 лютого у прибічників змін назв вулиць з’явився потужний аргумент – львівські вулиці не можуть носити назви представників тієї країни, яка атакувала Україну та нищить її населення. Історик Ігор Петрій, політолог Тарас Радь, літературознавець Богдан Тихолоз висунули ініціативу перейменувати не лише вулиці названі на честь росіян, але й ті, які носять географічні назви сучасної РФ. Це вул. Дагестанська, Таманська та кілька інших.
Найближчим часом депутати міської ради скоріш за все розглянуть дане питання. В разі його схвалення, доведеться не лише змінити вивіски, а й змінити назви на картах, у документах.
