29 Травня 2022

Бій поблизу Жулицької гори: СУ-57 проти StuG

Related

Бруно Шульц: трагічна історія життя письменника зі Львівщини

Надзвичайно загадковою є постать Бруно Шульца, твори якого досягли...

Енергія для захисників: як львівські волонтери виготовляють енергетичні батончики

Львів’янка Віра Попович – дизайнерка. Вона вирощує у великих...

Де краще робити МРТ у Львові?

Вважається, що томограф був винайдений у 1973 р. З...

Обличчя львівського боксу

Україна подарувала світу багато талановитих боксерів, серед яких такі...

Share

13 липня 1944 року розпочалася Львівсько-Сандомирська операція. Радянські армії змогли прорвати оборону противника, відбити його танкові контратаки і вже до 18 липня оточили в районі Брод до 8 дивізій ворога зі складу 13-го армійського корпусу. Поки кільце оточення не було досить міцним, командир корпусу вирішив йти на прорив. Далі на ilvivyanyn.

Для виходу з оточення німцям потрібно було насамперед захопити важливі транспортні вузли. 20 липня німці завдали контрудару. У напрямку Золочева рушили частини 217-ї дивізійної групи за підтримки дивізіону штурмових зброї. Поблизу села Жуличі та висоти 366 на їхньому шляху опинився 2-й дивізіон 16-ї легкої самохідно-артилерійської бригади.

Напередодні наступу

Поряд із наступом у Білорусі радянське військове керівництво вирішило також завдати потужного удару ворогові на території України, оточити та знищити основні сили групи армій “Північна Україна”. Сім загальновійськових армій (1-а, 3-я та 5-та гвардійські, 13-а, 18-а, 38-а та 60-а) 1-го Українського фронту мали прорвати оборону ворога, а далі в прорив мали рушити відразу три танкові армії – 1-ша, 3-та гвардійська та 4-а і дві кінно-механізовані групи.

Нюанси тактики

Німецькі генерали вдалися до тактики “рухомих зон”, яка полягала в тому, що у разі ворожого наступу війська повинні були відійти з передових позицій. На порожні окопи та траншеї падав град снарядів, а війська тим часом поверталися на свої позиції (або займали другу лінію оборони) та зустрічали вогнем танки та піхоту опонентів. Така тактика передбачала і завдання постійних контрударів по ворогові.

Радянські війська наступали у двох напрямках – Рава-Руському та Львівському. У кожній стрілецькій дивізії були створені штурмові батальйони, кожен з яких підтримували батарея 76-мм гармат, до 5 одиниць бронетехніки та взвод саперів.

Німецька оборона по всій ділянці 1-го Українського фронту мала глибину 30-40 км (три смуги). Це були траншеї повного профілю, замасковані кулемети та гармати, мінометні позиції. Німці сильно мінували місцевість (було встановлено 200 тис. протитанкових та 160 тис. протипіхотних мін), знаючи також, що болота, ліси та численні водні артерії стануть великою перешкодою для радянської бронетехніки.

Бродівський котел

Наступ на Рава-Руському напрямку розпочався 13 липня. Німці спробували стримати опонентів на ділянці Горохів – Стоянів. Далі німецькі війська спробували контратакувати Червону Армію, кинувши в бій 16-у та 17-у танкові дивізії. Ці спроби завершились провалом.

14 липня, після потужної артпідготовки, у наступ на Львівському напрямку перейшли частини загальновійськових армій, які змогли прорвати оборону ворога. Німці спробували зупинити опонентів контрударом 1-ї та 8-ї танкових дивізій, проте останні потрапили під удари ВПС, а потім зустріли запеклий опір наземних частин і з великими втратами були відкинуті.

Про “Колтівський коридор”

“Візитною карткою” Львівсько-Сандомирської операції став “Колтівський коридор” – вузька ділянка завширшки 5-6 км на якій радянські війська змогли вклинитись в оборону ворога. Вперше на Східному фронті в такий вузький прорив були одразу ж кинуті 3-я гвардійська та 4-а танкова армії. Німці намагалися за всяку ціну “залатати” прорив, оскільки це створювало загрозу оточення для їхнього угруповання поблизу Бродів. 17 липня стали завдавати потужних ударів з районів Алугова та Кругова. Згідно з радянськими документами, на колтівському напрямку німці кидали в бій частини 349-ї піхотної дивізії, 14-ї гренадерської дивізії СС “Галичина”, 8-ї танкової дивізії, 501-го батальйону важких танків, а на плугівському – підрозділи 1-ї та 8-й танкових і 357-й піхотної  дивізій, 300-ю бригаду штурмових гармат.

німецьки кулеметники
Німецькі кулеметники в бою

Для того, щоб противник не перерізав коридор, радянське командування вирішило “забронювати” його стінки – створити протитанкову оборону на північному та південному фланзі горловини. Кістяк цієї оборони становили частини 4-го гвардійського танкового корпусу генерал-лейтенанта Павла Полубоярова, а також придані підрозділи двох танкових армій.

німецький танк
Німецький танк Pz.IV знищений у ході Львівсько-Сандомирської операції

Наприкінці 18 липня німецьку оборону було прорвано на обох напрямках на 50-80 км вглиб у смузі до 200 км. Згідно з радянськими документами, поблизу Бродів було оточено 8 німецьких дивізій. 60-та армія отримала завдання ліквідувати оточені дивізії супротивника. У бій вводилися всі резервні стрілецькі дивізії армії – 100-та, 106-та та 246-та. Піхоту мали підтримати частини 4-го і 31-го танкових корпусів.

Німці готують контрудари

Враховуючи небезпеку ситуації, підрозділи 13-го німецького корпусу генерала піхоти Артура Хауффе, які опинилися в кільці, отримали наказ прориватися і відступати в південному напрямку. Німці планували захопити насамперед важливі дороги, щоб мати можливість вивести з оточення велику кількість різного транспорту. Хауффе планував здійснити два паралельні удари:

  • на правому фланзі – силами корпусної групи “С” генерал-лейтенанта Вольфганга Ланге у напрямку на Білий Камінь – Почапи – Княжне – Ляцьке (захоплення Жуличів та Хільчиці);
  • на лівому фланзі – частинами 339-ї та 349-ї піхотних дивізій у напрямку Сасів – Єлиховичі – Золочів (захоплення Городилова та Зозулева).

командир Вольфганг Ланге
Командир корпусної групи “С” генерал-лейтенант Вольфганг Ланге

Назустріч оточеним планували завдати три деблокуючі удари силами 48-го танкового корпусу. Німці планували розпочати прорив о 03:30 20 липня, але через хаос і корки, утворені на нічних шляхах, удар було перенесено на 05:00. На правому фланзі, в секторі корпусної групи “С”, головний удар завдавали 183-ї та 217-ї дивізійні групи Вермахту. Піхотинців підтримували танки та штурмові гармати. 

183-а група змогла переправитися через Західний Буг, не зустрічаючи сильного опору. В той же час 217-а група та придана їй 249-а бригада штурмових гармат біля висоти 366 (Жулецька гора) та села Жуличі натрапили на завзятий опір радянських частин, серед яких була і 16-та легка самохідно-артилерійська бригада.

полковник Петро Попов
Командир 16-й легкої самохідно-артилерійської бригади, полковник Петро Попов

“Ленд-лізівська бригада”

Особливістю 16-ї бригади (16-а лсабр) було те, що на її озброєнні перебували ленд-лізівські американські напівгусеничні винищувачі танків СУ-57 (радянська абревіатура). Бронекорпус машини зверху був відкритим, тай саме бронювання було слабким. Відсутність башти дуже обмежувало сектор ведення вогню – для повороту гармати доводилося повертати всю машину.

Винищувач танків
Винищувач танків СУ-57. На таких самохідках бились радянські війська поблизу Жуличів.

Бригада налічувала 60 самохідок, 5 “Валентайнів” Мк.IX, три бронеавтомобілі Ба-64. Бригада мала наступний склад:

  • три самохідно-артилерійські дивізіони (САД) по 20 машин кожен;

  • батальйон мотопіхоти;

  • зенітно-кулеметна рота;

  • рота управління;

  • інші.

Бригада не мала бойового досвіду, її бійці фактично потрапили на поле бою прямо з ешелонів. Бригада прикривала шлях на Золочів. По сусідству з 16-й лсабр перебували частини 91-ї танкової бригади (91-а тбр) полковника Віктора Тутушкіна та 366-ї стрілецької дивізії (366-й сд) полковника Максима Ігначова.

Незламний дивізіон майора Паюка

Радянські частини, що знаходилися біля висоти 366, сіл Почапи та Жуличі займали наступні позиції:

  • 1130-й стрілецький полк (366-а сд) полковника Костянтина Куропятника займав ділянку від західних схилах висоти 366 до Островчика Польного;
  • 2-й САД майора Бориса Паюка займав позиції на північному, східному та західному схилах висоти, навпроти поселень Бужок, Білий Камінь та Черемошня;
  •  танковий взвод 91-й тбр (3 Т-34) та рота автоматників – південна околиця Білого Каменя.

Саме 2-й САД мав завдання не допустити прориву ворога у напрямку Почапи – Княже – Золочів. У радянських документах зазначено, що в секторі Білого Каменя ворог зосередив до двох полків піхоти за підтримки до 30 танків та САУ. Насправді із бронетехніки у німців домінували самохідки.

Німецька самохідка
Німецька самохідка StuG.IV. У радянських документах машини часто плутали з танками

Грамотна тактика та залізна стійкість

У документації 91-й тбр зазначено, що вранці ворог атакував західні схили висоти 366-ма силами двох рот піхоти і шести танків. 1130-й стрілецький полк, який мав прикривати Черемошню та Бужок, відійшов. Таким чином, був оголений лівий фланг 2-го САД – самохідники залишилися без прикриття піхоти.

Знищена німецька самохідка
Німецька самохідка, знищена неподалік Львова

Слідом за першою атакою була друга, більш потужна. У документах 16-го лсабр вказано, що ворог наступав з трьох напрямів: 1) з Черемошні на Жулиці та висоту 366; 2) від Білого Каменя на Почапи та Золочів; 3) від Бужка на висоту 251. Танковий взвод та рота автоматників не зуміли утриматись на позиціях (у документах зазначено, що танки німці спалили) і у самохідників оголився ще й правий фланг.

Установки СУ-57
Установки СУ-57. Західна Україна, липень 1944 р.

Майор Паюк грамотно розташував батареї дивізіону, щоб ті своїм вогнем прикривали один одного, не дозволяли ворогові оточити себе. 4-а батарея (лейтенант Микола Чуркін) відбивала фронтальні атаки ворога, а 3-я батарея та зенітно-кулеметна рота билися на лівому фланзі. 2-я батарея (капітан Венедикт Жаров) вела вогонь із місця, через р. Західний Буг, прикриваючи дорогу з Черемошні на Жуличі, в районі хутора Булки. Винищувачі танків були заховані за кущами, у стерні, за нескошеними хлібами.

Німецька техніка переправилася через річку наведеним мостом, а піхота долала її вбрід. Майор Паюк наказав відкрити вогонь, коли ворог наблизився на дистанцію 300-400 метрів.

1-а батарея потрапила під сильні удари гармат і мінометів. Не зумівши прорватися у центрі, німці перенесли удари на фланги 2-го САД, прорвалися до висоти 366 і хутору Загаття. У цей критичний момент майор Паюк вирішив кинути на допомогу 3-й та 4-й батареям 2-у.

Трималися до останнього

Самохідникам вдалося зупинити атаку противника. Але німці не збиралися відступати, перегрупували свої сили і спрямували свій головний удар у напрямку шосе, яке вело від Білого Каменя до Золочева. Багато самохідників, будучи пораненими, продовжували боротися. Спочатку удар припав на 2-у батарею. У нагородних документах зазначено, що капітан Жаров знищив дві вантажівки, три гармати, підбив три танки.

Крім того, що екіпажі СУ-57 вели дуелі з німецькими штурмовими гарматами, доводилося відбиватися і від німецьких піхотинців. Тоді на допомогу прийшли зенітно-кулеметні розрахунки, які перенесли на супротивника вогонь великокаліберних кулеметів. Розрахунки зенітників витратили весь боєкомплект. Незважаючи на героїчне опір, матчастина 2-ї батареї була практично знищена, а її командир загинув.

схема контрударів
Схема німецьких контрударів 20 липня 1944 р.

Далі під удар потрапила 3-а батарея, яка була біля висоти 366. Майор Паюк зі своїм екіпажем підбили дві самохідки. Навіть коли СУ-57 майора отримала кілька влучань і почала горіти, поранений майор продовжував керувати своїми частинами, перебуваючи на полі бою. 4-а батарея лейтенанта Чуркіна 20 липня записала на свій рахунок 8 танків та САУ. Екіпаж лейтенанта претендував на три самохідки.

Німецька самохідка, яку знищили
Німецька самохідка знищена на полі бою. Україна, 1944 р.

Відзначився екіпаж молодшого лейтенанта Володимира Піка, який записав на свій рахунок також дві самохідки. Екіпаж Піка кілька разів змінював позиції. Зумів знищити ворожу самохідку екіпаж молодшого лейтенанта Бокланова. Дочекавшись, коли німецька машина розвернеться та підставить борт, самохідники випустили три снаряди та спалили ціль. Лише кілька екіпажів зуміли відвести винищувачі танків з поля бою.

Сумна статистика

Самохідники 2-го САД п’ять годин вели бій, доки не була втрачена практично вся матчастина (16 машин) – згоріло 9 СУ-57, 5 СУ-57 були розбиті, ще дві установки були підбиті. 16 військовослужбовців було вбито, 44 отримали поранення та 6 зникли безвісти.

Німці стверджували, що захопили п’ять установок, три з яких пізніше ввели у бій. За оцінкою радянської сторони, 2-й САД знищив/підбив 13 танків та САУ, 9 гармат, 18 машин, 18 кулеметів, понад 500 військовослужбовців. У полон потрапило 12 німців. Набагато скромніше записані досягнення всієї 16-й лсабр у період 14-28 липня 1944 р. – 15 танків і САУ (2 “Пантери”), 13 гармат, 9 машин, 20 кулеметів, 7 складів, понад 580 військовослужбовців Вермахту, інше.

2-й САД з честю виконав поставлене перед ним завдання, зміг на якийсь час зупинити просування супротивника на своїй ділянці, завдати йому істотної шкоди. Бої поблизу Бродів тривали.