Львів – осередок побутування галицького діалекту. Крім того, у місті сформувалася власний різновид урбаністичної мови, так звана «львівська ґвара» або «львівська говірка», яка вже довгий час побутує серед місцевого населенням, пише ilvivyanyn.com.
Згадки про «львівську ґвару» як особливу мову міста Лева відомі ще з періоду Середньовіччя, коли купці інших національностей приїжджали до міста та намагалися порозумітися із мешканцями. Вони запам’ятовували нові цікаві слова, які часто вживали саме львів’яни позначаючи чи ті інші речі. Крім того, варто зазначити, що тоді говірка зазнала впливів від німецької, польської, французької та іспанської мов.
Які прикметні риси галицького діалекту?
Галицький діалект входить до галицько-буковинської групи південно-західного наріччя української мови. Крім цього, особливості галицького діалекту характеризують як наддністрянську групу говорів, що знаходиться у верхів’ї річки Дністер та охоплює три області: Львівську, Тернопільську та Івано-Франківську.
Галицький діалект розповсюджений на території Східної Галичини. Він вбирає у себе велике різноманіття мовних особливостей на фонетичному, граматичному та особливо лексичному рівнях локальної мови.
Великим розмаїттям значень виділяється лексика галичан. Вона різниться своєю самобутністю та разом з тим містить запозичення із польської мови, які прижилися на цій території.
Особливості лексики
Одні з найвідоміших слів із словничка галицької говірки:
- Андрути – вафлі.
- Батяр – хуліган.
- Ґазда – господиня.
- Ґалеретка – желе.
- Дефіляда – парад.
- Зупа – суп.
- Канапка – бутерброд.
- Кнайпа – бар, ресторан.
- Колєжанка – товаришка.
- Криївка – таємне сховище.
- Мешти – туфлі.
- Обрус – скатертина.
- Пацьорки – намисто.
- Пляцок – солодкий пиріг.
- Ружа – троянда.
- Склеп – магазин.
- Сподні – штани.
- Філіжанка – горнятко.
- Цукерня – кондитерська.
- Шпацирувати – прогулюватися.
Особливості вимови
Крім того, у вимові слів помічаємо певні відмінності від літературної української мови. Зокрема, варто виокремити наступні особливості:
- Наявність приставного [в] перед [о], [і], [у]. Наприклад, [вогірок], [воріх].
- Наявність також приставного [л]. Наприклад, [лотава] замість [отава].
- Збереження м’якості шиплячих звуків, таких як [ш] та [ч] після історичного [е], що спостерігаємо у словах [ш’естий], [веч’еріти].
- На місті [й] помічаємо приставне [л] або [н] у словах типу: [здоровл’е], [памн’іт’].
- Ослаблення вимови [в] та заміна на [м]: [дамно], [рімний] та інші.
Що ще відомо про галицький діалект?
Цікаво, що галицький діалект вплинув на формування літературної основи, так званого, західного варіанту української літературної мови, що сформувався наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя. Він деякий час використовувався на території Галичини та був впроваджений у всі сфери суспільного життя ще Австро-Угорщиною.
Однак після історичних процесів українською інтелігенцією було вирішено, що основою літературної мови в Україні залишиться середньонаддніпрянський говір (полтавський діалект), яким написана «Енеїда» Івана Котляревського.
Варто зауважити, що своїх творах часто використовував галицьку говірку письменник та мислитель Іван Франко, хоча він також вважав, що основа української літературної мов є мова Котляревського. Сьогодні галицизми використовують у своїх творах Юрій Винничук «Танго смерті», Софія Андрухович «Фелікс Австрія», Юлія Сливка «Чуєш, коли приїдеш додому?» та інші.
