У вересні 1939 р. Німеччина атакувала Польщу, чим розпочала найкривавішу трагедію в історії людства – Другу світову війну. Це була й трагедія для України, адже бойові дії наче паровий каток двічі прокотились її територією. Та у 1939 р. населення західноукраїнських земель сподівалось на те, що отримає незалежність, вирветься із складу Польщі, пише ilvivyanyn.com.
Ті, хто боровся із зброєю
Західна Україна увійшла до складу Другої Речі Посполитої у 1923 р., згідно з рішення Ради послів Антанти. Польща, хоча й була демократичною країною, проводила політику полонізації – закриття українських шкіл, культурних установ, церков, арешти громадських діячів. Влада заохочувала переселення поляків на етнічні українські території. Поляки прагнули отримати монополію у всіх сферах життя, домінувати в регіоні, що викликало опір населення. Частина українців виступала за боротьбу у виключно правовому полі, інша частина призвичаїлась до нових умов. Ще одна частина вибрала збройну боротьбу, як відстоювання своїх інтересів. Так у 1929 р. постала Організація Українських Націоналістів (ОУН). До складу організації увійшло багато військових, які мали досвід Першої світової війни, боротьби з поляками та більшовиками. Бійці ОУН почали здійснювати напади на представників польської влади. У 1934 р. їм вдалось вбити у Варшаві навіть міністра внутрішніх справ Речі Броніслава Перацького. За різними даними, оунівці знищили від 25 до 60 поляків. Окрім вбивсв, бійці ОУН здійснювали диверсії, акції саботажу, закликали до бойкоту окупаційної влади
Після розчленування Чехословаччини, аншлюсу Австрії багато політиків зрозуміли, що у Європі скоро вибухне війна, а Німеччина не вгамує свої загарбницькі апетити. Українські націоналісти розуміли, що скоріш за все Рейх вдарить по Польщі, тому сподівались скористатись цим, проголосити незалежність України. Рейх же вбачав в українських націоналістах потенційних союзників у війні з Річчю. На яких союзників оунівці могли розраховувати у 1930-х рр. окрім Німеччини? На жодних. СРСР ля націоналістів був таким , а може ще більшим ворогом ніж Польща, Франція та Великобританія були союзниками Польщі. Угорщина у березні 1939 р. загарбала Карпатську Україну. Тож вибору практично не було. У липні 1939 р. з крайовий провідник ОУН Володимир Тимчій розпочав підготовку загонів для підняття повстання проти польської влади на українських землях.
Володимир Тимчій
Понад 900 оунівців пройшли вишкіл для боротьби з польськими силовиками у підпільних тренувальних таборах. Найбільший такий табір діяв у с.Орів (Львівщина), де вишкіл пройшли понад 300 осіб. ОУН розповсюджували серед молоді листівки, у яких закликали чоловіче населення ухилятись від мобілізації у випадку війни Польщі з Німеччиною.
У свою чергу польська влада напередодні війни та у перші дні конфлікту проводила масові арешти не лише оунівців, а й осіб, запідозрених у співпраці з націоналістами. Станом на червень 1939 р. у в’язницях перебували понад 1300 українців, які очікували судових вироків. Деякі дослідники вказують на те, що у 1939 р. поляки арештували біля 20 тис. осіб. Провід Українських Націоналістів (ПУН), не розробив планів загальнопольського повстання, оскільки в середовищі націоналістів існували розбіжності щодо того, чи визнає Німеччина проголошення Української держави.
І грянув грім
1 вересня розпочалась війна. Протягом 1-5 вересня польська влада арештувала до 7 тис. українських студентів, спортсменів, громадських діячів, звинувачуючи їх у антидержавній діяльності. Терор проти українців Галичини розпочали парамілітарні польські організації включаючи “Національну оборону”, окремі групи дезертирів з польського війська. Поляки звинувачували українців у поразках Польщі на фронті, у співпраці з німцями. Це були безпідставні звинувачення. Історик Юрій Гжибовський зазначає, що до польського війська було мобілізовано понад 100 тис. українців, з яких 8 тис. загинули у боях.
З наближенням німецького війська, оунівці почали піднімати повстання у містах та містечках. У ніч на 12 вересня такі повстання мали місце у Добромильському і Городецькому повітах на Львівщині. У Городоцькому повіті оунівці захопили аеродром, полонили до 100 польських вояків. Впродовж 12-14 вересня у Львові, зокрема в районі Кульпаркова, з поляками вели сутички окремі групи ОУН. Великий загін ОУН (понад 300 бійців) діяв у Дрогобичі. У Бібрському повіті понад 100 націоналістів вели бої із поляками, убили 5 бійців та 200 полонили, втративши двох убитими і стільки ж пораненими. Оунівцям дістались чималі трофеї – гармата, 6 кулеметів, 127 гвинтівок, інше. Загони ОУН діяли у Трускавці, поблизу Рава-Руської. Найбільші сутички між поляками та оунівцями відбувались у Стрийському та Жидачівському повітах, які входили до складу Станіславського воєводства. 12 вересня Стрий залишили підрозділи польського війська, залишивши лише охорону поблизу складів. У місті почалась паніка, кримінальні елементи вдались до пограбунків та мародерства. До міста вступив великий загін ОУН (понад 500 бійців), які проголосили про те, що місто перебуває під контролем нової української влади. Однак поблизу міста знаходився польський піхотний батальйон, який отримав наказ повернути місто під контроль польської влади. Бої між поляками та українцями точились до того часу поки до міста не підійшли німецькі підрозділи.
Німецькі підрозділи у Стрию, вересень 1939 р.
Поблизу Миколаєва, повстанський загін у 600 бійців взяв під контроль майже два десятки сіл. Повстанці захопили мости через Дністер. Поляки кинули проти повстанців понад 3000 бійців – кавалерійський полк, три батальйони піхоти і підрозділи поліції. У боях загинуло понад 50 поляків та 17 українців. Розлючені поляки спалили кілька сіл. За даними ОУН, повстання охопили понад 180 населених пунктів, а у повстаннях приймали участь понад 7,7 тис. осіб. У боях загинули понад 160 повстанців, натомість було убито майже 800 польських силовиків (цифра явно завищена).
Марними були сподівання частини оунівців, що за допомогою Німеччини вдасться відновити Українську Державу. За угодою між Німеччиною та СРСР Західна Україна увійшла до складу Союзу. Сподівання націоналістів зазнали краху й у червні 1941 р., коли у Львові, захопленному німецькими військами, була проголошена Українська держава. Подальша доля тих, хто спробував відновити українську державність усім відома.
