Напевно не кожен дивився кінострічку “Собака яка вміла співати” (1991). За сюжетом фільму, головний герой – пес Майкл переніс велику кількість випробувань – його викрадали, жорстоко поводились нові господарі, однак собака знайшла свого справжнього господаря – моряка. Собака мала талант – вміла співати. На превеликий жаль більш трагічна доля випала на героя даного матеріалу – песика на прізвисько “Моніка”, пише ilvivyanyn.com.
Моніка скажи, “А”!
Якщо у Майкла, героя кінострічки, господарем був моряк, то у героїні матеріалу – каменяр Богдан. Автор матеріалу був особисто знайомий з даною персоною, яка залишила у його свідомості багато позитивних вражень. Богданові було під 50. З його розповідей проходив службу у Червоній Армії на кордоні з Азербайджаном. Армія зробила закалку характера Богдана. Дитинство чоловіка пройшло у Центрі міста, де він знав майже кожен куток. Захоплювався боксом, мав дуже потужні удари. Одного разу неадекватний чоловік бігав по вулиці, лякаючи перехожих ножем. Поки люди викликали по мобільному міліцію, Богдан підійшов до здорованя, зненацька накинув куртку останньому на голову та відправив у нокаут з одного удару правою. Життя Богдана кардинально змінилось після смерті сина. І хоча у Богдана була донька, три онуки, сестра, племінники та інша рідня, Богдан вирішив жити самітником, орендуючи житло, а єдиним розрадником стала подарований йому песик, яку він прозвав Монікою. Богдан працював на фірмі з реалізації природного каменю. Складав та вантажив камінь і за день міг працювати за трьох. Його знали усі шофери, більшість клієнтів, не лише через надзвичайну працелюбність а й чудове почуття гумору, «шкідництво» як у дітлахів. Причепити за фаркоп вантажівки пусту пляшку, розфарбувати кабіну, пригостити знайомого цигаркою із «сюрпризом» (петардою) – далеко неповний перелік того, що витворяв цей веселий дядько. Коли Богдан складав камінь, Моніка лежала поруч з ним, на гірці вже складеного каменю, на бушлаті. Богдан чудово розбирався у електриці, підробляв також на гуртівні продовольчих товарів. Запросто з напарником міг розвантажити фуру цукру!
Вихідні від роботи дні Богдан проводив у центрі, в компанії туристів. Свого господаря рятувала Моніка. Богдан натренував песика. На звернення “Моніка, скажи татові “А” собачка кумедно відкривала морду і гарчала. Господар брав Моніку на руки, вставляв їй до рота сигарету і собака тримала у морді цей предмет. Туристи наввипередки пропонували Богданові зробити фото з кумедним песиком. Звичайно не безкоштовно.
Моніка вправлялась із сигаретою набагато краще цього мопса
Багато знайомих Богдана пропонували чоловікові кілька сотень доларів за песика, у відповідь на що чули – “друзів не продають”.
Трагічна доля
Богдан мав кілька рис, які завдавали йому шкоди. Перша з них – це співчуття до інших, коли міг поділитись останнім шматком хліба. Друга – алкоголь. Сум за померлим сином, самотність призвели до депресії. Єдиним ліком від неї стала оковита. Знайшлися й “душевні друзі”, а поряд з роботою знаходилось кілька точок з продажу спирту та самогону. Богдан як і тисячі інших почав спиватися. Погіршувався стан його здоров’я. Чоловік ліг у лікарню, і коли перебував у закладі собака зникла. За однією з версій її забрали інші люди, за іншою – загризли бродячі собаки. У лікарні Богдану поставили страшний діагноз – онкологія. Боротись з недугою було запізно. У 2018 р. чоловіка не стало. Дуже важко давалось написання даного матеріалу, але він написаний аби люди пам’ятали про своїх близьких, про друзів наших менших та не кривдили їх.
