Багато бачили радянський фільм “Доля людини” у головній ролі з Сергієм Бондарчуком. Можна критикувати радянське минуле, можна стверджувати що кінострічки цієї доби були під впливом комуністичної пропаганди, однак у фільмі показана сильна історія (чого бракує більшості сучасним фільмам) – доля людини, яка втратила усю родину, вижила у пеклі концтаборів, знайшла собі нове життя в особі маленького хлопчика. На превеликий жаль, у реальному житті теж багато важких історій. Далі на ilvivyanyn.
Багато випробувань
Ця історія почалась у далекому 1986 р., у травні, після аварії на ЧАЕС. У цей місяць й народився головний герой С (прізвище не будемо розголошувати). народився у неповній родині – мати та інвалід-бабця. Батько (Михайло Купчак), із заможної родини, одразу зрікся сина, став наркоманом. У хлопчика з дитинства були моральні травми та фізичні вади. Моральні – зґвалтування інтернатчиками у 5-річному віці. Фізичні – рахітизм, бочкоподібна деформація грудини. Через це не прийняли згодом до військового інституту, до лав ЗСУ.
Бочкоподібна деформація грудної клітки. Зазвичай супроводжується порушення легеневої функції. в умовах коронавірусу це величезна небезпека
Зростав у злиднях, у старому будинку, з тарганами та клопами, з сусідами алкоголіками. У школі зазнавав знущань та насмішок від однолітків. Однак це не завадило йому добре навчатись, не озлобило, не зробило монстром. Що виглядає страшним – у школі проходила практику його двоюрідна сестра – Лазуркевич Галина, яка просто не признавалась що вона рідня брату. У 2000 р. як лихий з табакерки завітав батько, приніс 50 гривень та почувши, що треба сину скоро вступати до вузу – зник. У 2001 р. у сусідів викупив квартири такий собі Степан. Родина С. не продала квартири, і тоді новий господар розпочав з ними ведення “справжньої війни” – перекрив доступ до води, яку тепер доводилось набирати долаючи сотні метрів (квартира була без водопостачання). Встановив перед вхідними дверима двометрову стіну (куди дивився ЖЕК невідомо). Під час опадів перед входом в квартиру розтікалось справжнє море, де можна було навіть прати. Вочевидь сусід так вирішив допомогти родині С. з водопостачанням. Окрім того сусід робив усілякі інші капості – скидав із свого балкону під квартиру С. отруєних щурів, підплачував алкоголікам, аби ті вночі лазили на вікна С. Коли родина С. почала продавати свою квартиру, Степан планомірно відлякував покупців. Нарешті у 2003 р. родина продала квартиру, переїхала до малосімейки (три особи на кімнатку площею 10 кв.м) С. закінчив школу, вступив на історичний факультет ЛНУ, закінчив його (без жодного «блату», без «мазання» сесій). Ще під час навчання в школі захворіла на онкологію та померла бабуся. Довелось продавати квартиру, аби мати кошти на лікування та переїздити у провінційне містечко. Бабцю врятувати не вдалось. Далі С., який по своїй натурі дуже наївна людина, вирішив переїхати до брата матері, незважаючи на те, що останній ніколи не признавався. С. з матір’ю продали останнє житло. Почувши що є кошти, брат матері з’явився тут як тут. Співмешканка брата узяла кошти (за легендою – на купівлю оселі), та просто зникла.
2009 р. Головний герой ще не знає, що його дядько “підкине свиню”
Гроші не принесли щастя – брат матері помер у 2015 р., співмешканка – у 2017 (обидва від онкології).
Дилема
Понад 10 років С. з матір’ю проживає на орендованій квартирі. Матір без пенсії (не виробила вчасно), не вистачає офіційного трудового стажу. С. працював й на будівництві, вантажником на гуртівнях (це з рахітизмом), мав кілька струсів мозку. Став замкнутим, мовчазним. Працює прибиральником, друкує студентські роботи, статті. Має кілька проектів, реалізувавши які, можна придбати житло в провінції. Страшно те, що С. розглядає варіант з донорством нирки. Те, що це може завершитися летально, його зовсім не лякає. Для нього мотивація одна – аби мати на старість мала житло. У 2020 р. С. звернувся (один раз у житті) до своєї тітки (якщо можна так назвати цю людину), аби та хоч прогледіла за матір’ю, поки він тимчасово поїде на заробітки. У тітки, Марії Лазуркевич трикімнатна квартира у Львові та особняк на селі.
У Львові вона проживає лише з чоловіком. Єдина донька тітки має власну родину та багато років мешкає за кордоном. Розмова по телефону була коротка, далі ніхто трубку не підіймав. Підлість, яку вчинила родина Купчаків по відношенню до них повернулась їм потрійно – у 2015 р. помер батько С., на наступний рік – брат батька через рік – син тітки. Як складеться доля С. невідомо. Залишається сподіватись, що йому вдасться реалізувати свої проекти й отримати довгоочікуване житло.
Головне фото – у цьому будинку №2 по вул. Котика (кв. 67) мешкає Марія Лазуркевич
