Європейські курорти в нас популярні і зараз, так само, як і століття тому. Але мало хто знає, що колись модний водолікувальний курорт європейського рівня був і коло Львова, пише сайт ilvivyanyn.com. А місцевість, де він розташовувався, має дуже цікаву історію…
Млинівка та Львівська Швейцарія
Ще 1365 року в літописі з’явилася перша згадка про село Млинівці. Логічно, що назва походить від млинів. Спочатку був один, що згадується в привілеї від 1352 року польського короля Казимира ІІІ «Юрію, Руперту та Маргариті – нащадкам львівського війта Бертольда на вічне володіння маєтками під містом Львовом – млином Сільський Кут, селом Малі Винники і хутором Підберізці, надані йому в минулому Галицько-Волинським князем Львом Даниловичем, що їх вищеназваний батько купив за певну суму грошей млин Сільський Кут з рибним ставом, розташованим у Львівському передмісті». Йдеться про Бертольда Штехера, першого німецького війта Львова за княжих часів. А місцевість, про яку піде мова, ми зараз знаємо як містечко Винники. В різні періоди тут було від 5 до 9 млинів.
На жаль, села Млинівці на мапі вже не побачиш, оскільки воно наприкінці ХVІІ століття було знищене татарами, а його залишки увійшли до складу теперішніх Винників. А ще було село Малі Винники, урочище Млинівка, урочище Забава, де проводили обрядові дійства, Бліх, де білили полотно, 7 ставів, річка Марунька, від якої мало що залишилося… Згідно з легендою, назва річки походить від імені дівчини, що вказала дорогу боярину, який заблукав у цих місцях. Зараз, дивлячись на цю малесеньку річечку, важко повірити, що колись вона була повноводною, обертала важкі колеса млинів, що тут були шлюзи, а вода в Маруньці була такою чистою, що її використовували для варіння місцевого пива у броварні Ґрунда, яке славилося далеко поза межами Львова!
Мальовнича річка Марунька майже знищена через недосконалу систему очищення стоків, адже колишню знамениту броварню перетворили 1922 року на Лисиницьку фабрику пресованих дріжджів та спирту, що з 1945 року стала дріжджовим заводом, а зараз АТ «Ензим». Тепер тут навколо стоїть жахливий сморід і складно уявити, що ця місцевість колись називалася «Львівською Швейцарією» через особливо мальовничу природу.
Майже Баден-Баден
Якби ми перенеслися на 130 років у минуле, то побачили би дуже гарний санаторій, заснований 1891 року львівським підприємцем Емілем Браєром. Його батько Йозеф Браєр приїхав до Львова з Сілезії, був банкіром, землевласником, засновником транспортного товариства, президентом Львівської торгово-промислової палати, мав віллу на розі сучасних вулиць Листопадового Чину та Богдана Лепкого. Останню його син Еміль своїм коштом проклав і забудував, тому вона називалася Браєрівською.
До курортної справи промисловець Браєр підійшов дуже серйозно. Санаторій він розмістив у надзвичайно мальовничому місці – на пагорбі коло ставу, з гарним краєвидом, посеред парку площею понад 6 гектарів. Назва «Маріївка», вочевидь, походила від назви річки Маруньки або ж від імені Марії, можливо, на честь когось із родини.
Санаторій будувався за взірцем курорту під Віднем професора Вільгельма Вінтернітца, чесько-австрійсько-єврейського лікаря, невролога та гідропата, якого називали «батьком наукової гідротерапії». Архітектор Міхал Ковальчук з допомогою Яна Шульца звів чудові будинки в швейцарському стилі. Юнак з Івано-Франківська, тодішнього Станіславова, зробив свій суттєвий внесок в архітектуру Львова та області: зводив будівлі на вулицях Дорошенка, Бандери, Личаківській, Шевченка, Стрийській, він є автором дерев’яної церкви в Буську, де був парохом батько Євгена Петрушевича, проєктував каплицю творців хоспісу Білінських, а його власна вілла досі милує око на «Хресті» – розі Чупринки, Київської та Котляревського. На території санаторію Ковальчук звів декілька красивих будівель:
«каплицю, житловий будинок – “Віллу”, літній будиночок, званий “Швейцарка” та “Курхауз” – санаторний будинок із гімнастичним і більярдним залами».
«Маріївка» була не лише надзвичайно гарним курортом, але й професійним, адже керував ним відомий бальнеотерапевт, доктор медицини Юзеф Закшевський гербу Тшаска, що народився 1868 року в Тернополі у родині інженера Яна Закшевського і Мальвіни Лінцбауер, доньки професора Самбірської гімназії. Юзеф працював на бальнеологічних курортах в Монако, Інсбруку та Бадені коло Відня. Хоч це й не знаменитий Баден-Баден, але теж знаний бальнеологічний курорт. Закшевський почав запроваджувати в Маріївці найновітніші методи лікування, так, з 1897 року ввели оздоровчу дієту.
Кліматично-гідропатичний курорт працював цілорічно, його могли відвідати до 100 людей, які проживали в двох будинках. Головний корпус санаторію був обладнаний лікувальним устаткуванням, анітрохи не гіршим, ніж у найкращих тогочасних європейських клініках. Втім, для простих людей відпочинок тут був задорогий, та й добиратися за місто було далеко і незручно, а заможні львів’яни, які могли собі дозволити відпочинок на європейських курортах, все-таки в більшості їздили за кордон, тож Еміль Браєр врешті-решт розорився. Наступним власником Маріївки з 1899 року стає відомий львівський інженер Карл-Зигмунт Ріхтман, що викупив курорт у збанкрутілого Браєра.
Авіатор, автомобіліст, театрал
Що не вдалося промисловцю Браєру, те вдалося здійснити Карлу Ріхтману-Рудневському, бо він був надзвичайною і різносторонньою особистістю. Народився 1862 року у Перемишлі, закінчив Львівську політехніку, а також вчився у Парижі і Відні.
1879 року Кароль разом зі Станіславом Улейським відкрили свою архітектурну фірму. Найвідоміші проєкти Ріхтмана – це колишній Акціонерний банк на площі Генерала Григоренка (тепер Обласне управління МВС України), будинок на вулиці Фредра, 7, де тепер поліклініка, і, звісно, Костел святої Єлизавети на Привокзальній, який споруджували з 1903 до 1911 року за проєктом Теодора Тальовського.
Але будівництво – лише невелика частина його надзвичайно яскравого і насиченого життя! Кароль Ріхтман будував залізничні колії, був спортсменом, затятим автомобілістом-любителем і одним з перших власників автомобілів у Львові, брав участь в авторалі та автомобільних експедиціях, захоплювався фотографією. З 1911 до 1914 року був членом Львівської міської ради. Крім суто інженерних зацікавлень, Ріхтман був меломаном і театралом, давав кошти на театр, зокрема 1912 року ініціював і спонсорував поїздку львівських акторів на гастролі до Парижа, а ще розробив проєкт театру в парку І. Франка з розсувним дахом.
Але найбільших висот, в прямому і переносному значенні, Карл Ріхтман досяг 1910 року, коли він разом з інженером Едмундом Лібанським та військовим поручником здійснив 40-хвилинний політ на повітряній кулі від Львова до Золочева на висоті 2600 метрів. Тоді вони разом з Лібанським зробили перші аерофотознімки Львова, а ще заснували клуб «Awiata» і фотографічне товариство «Копернік». Будинок Кароля Ріхтмана, зведений 1897 року на вулиці Академічній, 28 (зараз проспекті Шевченка) Якубом Баллабаном, був одразу спроєктований з приміщеннями для веломашин на першому поверсі, а от освітлювався чомусь газовими лампами.
Під час Першої світової війни Кароль захищав Львів, був майором австрійської армії та командиром моторизованої дивізії окружного гарнізону у Львові. Після війни він придбав шикарну дорогу віллу, що належала родині «гіпсових королів» Франців, на сучасній вулиці Мельника. Там Карл поселив свою родину: дружину Гелену Паславську гербу Сас, доньку Марію-Анну та сина Романа, що став у майбутньому архітектором, піонером радіопромисловості та радіомовлення.
Нове життя Маріївки
Кароль Ріхтман був відомим і багатим завдяки польоту на повітряній кулі та цікавим архітектурним проєктам, тож розпочав модернізацію курорту. Юзефу Закшевському він запропонував бути співвласником та поселив його у своїй прибутковій кам’яниці на Академічній, 28.
Для роботи в санаторії запросили першокласну обслугу, висококваліфікованого кухаря, збудували зимовий сад, теплицю, що давало змогу мати свіжу городину упродовж цілого року. У подвір’ї викопали криницю завглибшки 17 метрів, була й так звана льодівня: взимку на ставках вирубували брили льоду, складали у спеціальні тунелі, зберігали так усе літо і застосовували на потреби санаторію.
Територія курорту прикрасилася чудовими клумбами, була засаджена соснами, туями та декоративними кущами – бузком, жасмином. Легше стало й добиратися на модний курорт:
«Зі Львова до закладу можна доїхати фіакром; за попереднім замовленням… заклад висилає на залізничний вокзал чи на обумовлене місце криту або відкриту бричку, омнібус».
Коли зі Львова 1908 року проклали залізничну колію до Підгайців зі станцією в Маріївці, доїзд значно спростився.
У головному корпусі санаторію було дві зали для гідротерапії, електричні купелі, газові купелі, ординаторський кабінет з електрофізіотерапевтичним обладнанням, тренажерний і масажний зал, кімната для гри в більярд, салон з фортепіано та настільними іграми, читальня, їдальня, кухня, а також кільканадцять номерів для пацієнтів. Кімнати були викладені паркетом, всюди стояли кахельні п’єци, санвузли обладнані за найвищим словом техніки.
Інші два будиночки, так звані «Вілла» і «Швейцарка», були суто спальними корпусами і мали доволі просторі салони та дещо менші і скромніше облаштовані покої, більшість з них сполучалася з відкритими або закритими сонячними ґанками. В межах парку були розташовані два кегельбани, тенісний корт, а на невеликому ставку до послуг гостей стояла флотилія човнів.
«Заклад оперізують довкола розлогі ліси… В межах прилеглого до закладу лісу розташовані галявини для прийому сонячних і повітряних ванн – окремо для пань і панів» – писав Закшевський 1902 року.
А чи відомо вам, що піді Львовом можна було застосовувати унікальну фанготерапію, або грязелікування, як в Італії? Лікувальні грязі Fango termale доставлялися в спеціальних бочках прямо з італійського курорту Батталья-Терме. Сам термін «фанготерапія», тобто застосування лікувальних грязей, виник саме на цьому курорті коло Падуї, перші достовірні записи про його походження сягають XIII століття. Курорт в Італії свого часу відвідали безліч великих людей, навіть сам Стендаль лікувався в Батталья-Терме. Цікаво, чи зараз у нас застосовують цей метод? Понад сторіччя тому, за спостереженнями лікаря Закшевського, він був дуже помічним при ревматизмах, артритах, захворюваннях нервової системи, шлунково-кишкового тракту, жіночих хворобах, розладах нирок тощо.
Завдяки доброму імені Кароля Ріхтмана і успішній рекламі, Маріївка стала дуже модним курортом. Санаторій мав таке обладнання, як сучасні СПА, сауни та джакузі. Було лікування масажами, гімнастикою, з допомогою дієти, мінеральних вод, електро- і газотерапія, різні найсучасніші методики. У Маріївці успішно лікували розлади нервової системи, опорно-рухового апарату, жіночі, серцеві і судинні хвороби, порушення обміну речовин, травлення, ревматизм, наркоманію, алкоголізм і багато інших хвороб. Це був улюблений курорт відомої акторки та письменниці Ґабріелі Запольської.
Курорт за пачку сірників
Як це часто буває, найбільше піднесення відбувається перед занепадом. В останні роки Юзеф Закшевський навіть зумів відкупити у Ріхтмана його частку і стати єдиним власником модного курорту. А потім почалася Перша світова війна…
На території курорту зупинилися на постій німецькі військові, які розграбували і зруйнували санаторій. Довершили справу місцеві вандали і мародери, хтось зробив собі дачу… У 1920-х роках родина Закшевських продала Маріївку за безцінь, отриманих коштів через інфляцію вистачило ледь не на… пачку сірників.
Кароль Ріхтман-Руднєвський помер 1921 року, похований на Личаківському цвинтарі. Юзеф Закшевський ще працював ординатором в Немирові, що вважався найкращим і найдешевшим бальнеологічним курортом в австрійській Галичині. Із дружиною Марією-Софією-Теклею Гебауер він мав трьох синів, найвідоміший з яких Александр-Йосиф, також лікар, анатомопатолог, ветеринар, залишив нам свої спогади «Sanatorium Mariówka i medycyna». У них він з гумором описав свою молодість, проведену в батьківському санаторії, та навчання на медичному факультеті Львівського університету. До речі, анатомію йому викладав професор Адольф Бек, який разом з Наполеоном Цибульським відкрив електроенцефалограму, а дерматологію – відомий професор Влодзімєж Лукасевич. Деякий час Александр Закшевський працював з професором Якубом Парнасом. Він опублікував 72 наукові праці і прожив 82 роки, похований у Вроцлаві. А на Личаківському цвинтарі в родинному гробівці Тшаска-Закшевських з напівстертим гербом спочивають славетний лікар і власник Маріївки Юзеф, що помер 1930 року, його дружина і брат Ігнацій Закшевський, який був доктором філософії, професором та завідувачем кафедри експериментальної фізики Львівського університету.
Маріївка зникла з мапи Львова та його околиць, на її місці 1953 року з’явилося Комсомольське озеро, яке потім стало просто Винниківським. З 2017 року територія навколо озера кардинально змінилася і стараннями одіозного бізнесмена Григорія Козловського тут виник відпочинковий комплекс «Емілі Резорт». Фактично це єдине збережене озеро, де досі купаються львів’яни, хай і в докорінно зміненому вигляді. Але навіть фірми Козловського мають назви ТОВ «Маріївка медікал енд термал спа», головним видом діяльності якої є медична практика, та «Маріївка грін енерджі», що займається виробництвом електроенергії. Тож пам’ять про давній кліматично-гідропатичний курорт «Маріївка» досі живе.