Найстаріша на сьогодні і найкраще збережена аптека у Львові — це знаменита аптека-музей «Під чорним орлом», що була заснована ще у ХVIII столітті. Її власники змінювалися, але останнім став українець. У польському Львові це було нечувано і майже нереально, але саме Михайло Терлецький з 1927 до 1944 року був останнім власником аптеки, якого ставили в один ряд з Андреєм Шептицьким і Йосипом Сліпим, пише сайт ilvivyanyn.com. Як йому це вдалося і що він зробив для Львова?
Народжений в Галицькій Каліфорнії
Терлецькі були дрібним шляхетським родом гербу Сас і походили з села Терло над річкою Стрвяж на Старосамбірщині, поблизу Хирова і Старої Солі. У цьому селі був великий релігійний осередок з церквою та монастирем, фундацію яких отримали Терлецькі. Найдавнішою писемною згадкою про їхній рід є привілей Володислава ІІ від 28 квітня 1415 року, що підтверджував священнику Михайлові і його нащадкам спадкове право на володіння землями у Терлі, які подарував храму Різдва Богородиці і Терлівському монастирю сам князь Лев. Такий собі Сенько з Терла 1507 року домігся підтвердження цього привілею і вже наступного року отримав церковну маєтність у Дрогобичі. Вважається, що саме він започаткував спадковий рід священників Терлецьких, які посідали уряд в Церкві святого Юрія, що була тоді головною українською святинею в місті. Разом з тим, ще 1497 року Сенько з Терла отримав пів лану поля в Дрогобичі, а з 1535 року вже згадується Грицько/Грицинко Терлецький. Останнім священником з дрогобицької гілки роду був Василь Терлецький, чий заповіт від 15 грудня 1680 року зберігся досі.
Можливо, священником був і батько Михайла Терлецького, який народився у промисловому містечку Бориславі 25 жовтня 1886 року в самому серці «Галицької Каліфорнії». Також, імовірно, його батьком був лікар Микола Терлецький або бориславський війт, про якого писав Стефан Ковалів 1915 року, але точно невідомо.
У регіоні в той час був самий розпал «нафтової лихоманки», до Борислава їхали з усіх кінців світу, адже саме звідси у середині XIX століття розпочався промисловий видобуток нафти. Це єдине в світі місто, яке стоїть на нафтогазовому та озокеритному родовищі, справжній Клондайк, тож погляди промисловців і капіталістів з різних континентів були спрямовані саме сюди, в глибинку маловідомої Галичини.
Знаменитий аптекар Йоган Зег є не лише винахідником гасової лампи, він здійснив революцію у нафтовій промисловості. Відомий промисловець Роберт Домс відкрив 1853 року перше нафтоперегінне підприємство у Бориславі, а наступного року розпочав видобувати ще й озокерит, який свого часу був навіть дорожчим за нафту. Виявилося, що це озокеритне родовище є одним з найбільших у світі, тож перший трансатлантичний телефонний кабель, прокладений з Європи до США, вкритий півметровим шаром саме бориславського озокериту. Тоді на Борислав припадало до 5% світового нафтового видобутку, у що навіть важко повірити! Він був третім в світі містом за видобутком нафти після Пенсильванії та Баку.
Спроба українізувати нафтобізнес
Вочевидь, Терлецькі, що володіли землями коло Борислава, спочатку намагалися влитися в популярний нафтовий бізнес, так само, як родина Левицьких, Андрей Шептицький, Р. Кульчицький та інші. Але українізувати справу, в яку кинулися десятки американців, англійців, німців, французів, поляків, що відчули запах грошей, було дуже важко.
«Борислав був під польським і почасти жидівським впливом. Поляки займали всі важливі місця в Бориславі, а жиди були власниками нафтових фірм. Тому тяжко було українцям дістати працю», – писав Михайло Левицький, виходець з Борислава.
Але, маючи землю Галицької Каліфорнії, гріх було не спробувати.
Відомо, що 1906 року представник українського кооперативного руху К. Левицький, підприємці І. Левицький та М. Терлецький (вочевидь, мається на увазі саме наш Михайло) заснували у Львові нафтове товариство, намагаючись українізувати нафтовий бізнес, однак невдовзі почалася Перша світова війна. Капіталу бракувало, і організація змушена була самоліквідуватися. Втім, Терлецькі залишили важкий і непевний бізнес ще перед кризою нафтового промислу, відповідальним за їхні нафтові родовища став інженер Озаркевич.
Родина Терлецьких продала свої землі в районі села Тустановичі, що зараз є частиною Борислава. Хтозна, чи не коло їхньої ділянки сталася славнозвісна пожежа на свердловині «Ойл сіті», що тривала 42 дні і яку було видно навіть зі Львова? Нічого дивного, адже ця свердловина в Тустановичах, що належала берлінській нафтовій фірмі, давала до 3000 тонн нафти на добу! Коли у червні 1908 року стався масштабний викид з глибини 1016 метрів, в найпродуктивнішу свердловину під час грози вдарила блискавка, і розпочалася найбільша пожежа в історії Європи. Щоб загасити нафтово-вогняний фонтан заввишки 100 метрів, який охрестили «Галицьким Везувієм», знадобилося цілих три тижні і безліч фахівців, військо, декілька рот саперів… Подейкували, що селянин, який продав таке багатство за мізерні кошти ласим до наживи промисловцям, з розпачу повісився…
Фундатор української культури
Втім, це точно не була ділянка Терлецьких, бо свою вони продали дуже вигідно. Настільки вигідно, що Михайло зміг 1923 року придбати кам’яницю з аптекою в самому центрі Львова, отримати освіту фармацевта і без проблем працювати! Його диплом можна побачити в експозиції музею.
Втім, треба сказати, що у Львові не так важко було відкрити аптеку, як витримати конкуренцію, оскільки інші аптекарі починали вибивати ложку з рота. Та ще й яка це була аптека! Найстаріша в місті, заснована 1785 року військовим фармацевтом австрійської армії Натовпом. Тому й назва в неї «Під чорним орлом», бо ж на гербі Австрії чорний орел. Була ще «Під срібним орлом» на куті Краківської і Лесі Українки та «Під білим орлом» на Куліша, власником якої був Шимон Каєтанович. Ну, любили у Львові орлів, нічого не вдієш!
І орел допоміг Михайлу Терлецькому піднятися дуже високо. За всю історію він був єдиним українцем, що володів власною аптекою, і цілком успішно. У Львові його дуже поважали і казали, що Терлецький за його внесок у розвиток української культури, науки і мистецтва стоїть нарівні з Андреєм Шептицьким і Йосипом Сліпим. Чому так? Нумо розбиратися!
Аптека в самому центрі Львова була не лише джерелом ліків та інших засобів, бо ж в аптеках чого лише не було: і вина, і солодощі, і парфуми… Вона стала ще й українським культурним осередком, де збиралася українська еліта, вирішувалися важливі питання. Терлецький був знаним меценатом і давав кошти на різноманітні українські проєкти, громадські та наукові товариства. Щороку він брав до себе на роботу кількох студентів і утримував за свій кошт. При аптеці також працював благодійний фонд, а ще Михайло встановлював стипендії для здібних українських студентів і виплачував, щоб вони мали можливість навчатися.
Допомагав не лише грошима, а й ліками: так, Терлецький безоплатно забезпечував потрібними препаратами лічницю Андрея Шептицького. Михайло був одним з фундаторів Національного музею, активістом товариств «Просвіта», «Рідна школа» та інших. У будинку Терлецького також, крім аптеки, містилися редакції українських тижневиків «Громадський Голос» та «Правда».
Крім мистецтва, Михайло Терлецький також був великим шанувальником спорту. Зокрема йому, одному з небагатьох львів’ян, вдалося побувати на Олімпійських іграх у Берліні 1936 року.
Вілла на березі «Світязя»
Мабуть, коштів від продажу нафтоносної землі було дуже багато, оскільки Михайло, окрім аптеки в центрі міста, придбав і дуже гарний будинок в надзвичайно мальовничому місці. Це зараз вулиця Сахарова заповнена машинами і дзеленчанням трамваїв, а сто років тому тут, на тодішній Вулецькій, було дуже гарно та затишно. Річку Вульку, що текла вздовж вулиці і навіть дала їй свою назву, щоправда, вже сховали під землю. Але поряд розкинулися декілька чудових озер, напроти здіймалися зелені Вулецькі пагорби, а трохи далі була гарна різьблена вілла та стадіон «Луговий город», оточений піщаними схилами. Далі і в один, і в другий бік тягнулися ряди гарних, мальовничих вілл з зеленими садочками та різнобарвними квітниками.
Михайло Терлецький 1920 року придбав будинок, який збудували 1896 року (за іншими даними, 1907) для власниці сусіднього ставу Маріонової. Саме вона зуміла надати доглянутого вигляду колишньому Ставу Маріонової і дала йому назву Світязь, організувала ковзанку і катання на човнах. І досі багато львів’ян ходять сюди на ковзанку, знаючи його як «Медик». Найімовірніше, віллу зводила будівельна фірма Івана Левинського, оскільки в районі Кастелівки більше ніхто не будував. Будинок на березі ставу був дуже гарний і великий, з травленими вітражами і на сходах, і навіть всередині помешкань. Щоправда, він не мав санвузла, тому митися доводилося в ставі або бляшаній балії, а дерев’яний виходок стояв на подвір’ї. Хоча для людини з села це не становило особливих складнощів.
У цьому будинку до 1966 року мешкала родина Михайла Терлецького, хоча, на жаль, про неї майже нічого не відомо. Тут зберігалися і його знамениті колекції, адже Михайло був великим шанувальником українського мистецтва. У нього була одна з найкращих у Львові колекцій екслібрисів, величезна збірка творів живопису і графіки, зокрема роботи Ярослави Музики, Святослава Гординського, Олекси Новаківського, Михайла Бойчука, Михайла Осінчука, Леоніда Перфецького, Михайла Мороза та інших відомих українських митців.
Щосуботи до будинку Терлецького сходилися на літературні вечори «вершки» української еліти: науковці, митці, музиканти, літератори. Серед постійних гостей вілли Терлецьких були Іван Труш, Станіслав Людкевич, Павло Ковжун, Олександр Олесь, Святослав Гординський та інші. Терлецький завжди підтримував художників, митців та інших українських культурних діячів.
Цікаво, що в Сколе теж є будинок Терлецького, яким він володів також з 1920 до 1939 років, щоправда, невідомо точно, чи це був саме Михайло. Але навіть архітектура схожа на львівську віллу Терлецького, зараз там розташований музей «Сколівщина».
Порятунок українського духу
Коли у Львові 1939 року змінилася влада, в Терлецького відібрали аптеку, і він змушений був працювати в чужій аптеці. Добре, хоч будинку забрали лише половину, тож його родині було де жити. В нього навіть була думка виїхати за кордон, але покинути улюблений Львів Михайло Терлецький так і не зміг… Він помер 13 листопада 1966 року і спочиває на Личаківському цвинтарі, а його родина виїхала на Захід.
За іронією долі, в рік смерті свого останнього власника у його аптеці створили Музей-аптеку, що стала однією з родзинок туристичних маршрутів і досі є одним з найпопулярніших об’єктів Львова. Зберегти її вдалося лише завдяки помічниці Михайла Терлецького — Софії Гургулі зі славетного священничого роду, яка була завідувачкою аптеки у найважчі часи з 1944 до 1971 року. Вона стала львівською рекордсменкою, пропрацювавши в аптеці «Під чорним орлом» майже пів століття: за польської, німецької та радянської влади! Провізорці Софії допомагав її чоловік Олександр Павенцький, адвокат і архіваріус.
2019 року весь Львів сколихнула звістка, що 26 липня виконком Львівської міської ради дозволив знести віллу Терлецького на вулиці Сахарова, 52, що належала телекомунікаційній компанії «Фарлеп». Піднявся неабиякий ґвалт, шквал обурень, почалася суперечка між прихильниками і противниками проєкту: одні доводили, що будинок не є автентичним, бо у 1990-х роках його докорінно перебудували, інші переконували, що це історична будівля, яку треба зберегти. Зареєстрували дві протилежні петиції, які швидко набрали по 500 підписів. Мер Львова Андрій Садовий запросив опонентів зустрітися на місці і все обговорити. 2 серпня 2019 року обидві сторони зіштовхнулися коло злощасного будинку.
Там були і представники забудовника, що хотів на місці вілли звести сучасний офісний ІТ-центр з підземним паркінгом, до речі, ниточки від будівельної компанії тягнулися до одіозного Григорія Козловського. Були і багато небайдужих львів’ян, навіть внучата двоюрідна племінниця Михайла Терлецького — Мар’яна Долинська, професорка Українського католицького університету. Вона стверджувала, що це знакове місце, яке досі береже місцевий дух і українськість колишнього власника, тож віллу неодмінно потрібно зберегти.
І, попри всі перепони, український дух таки зберегли, віллу врятували, внесли до списку об’єктів культурної спадщини і Державного реєстру нерухомих пам’яток архітектури України. Вона й далі милує око на розі Сахарова і Горбачевського своєю оригінальною архітектурою і симпатичним флюгером. Втім, меморіальної дошки на честь славетного мецената, аптекаря і справжнього Українця Михайла Терлецького у Львові чомусь досі так і немає… Можливо, його дух, ширяючи, як чорний орел, наді Львовом, колись надихне нащадків на збереження його світлої пам’яті в місті, яке він любив понад життя.